Один з найкращих скансенів України, де має побувати кожен

Розповідаємо про скансен (музей просто неба), де представлені будинки та побут чотирьох етнографічних районів Івано-Франківщини: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини й Опілля. Відкривати для себе українські культурні скарби тут – неймовірно захопливо.

"Оцей строй я принесла просто з дому, – каже пані Ольга, як проводить екскурсію Музеєм етнографії, де зібрані реліквії кінця XVII – початку XX ст. – Це вбрання бабці мого чоловіка". Ми перебуваємо в хаті XIX сторіччя, яку привезли з Городенківського району. Він разом з Тлумачем, частиною Снятинського району та Коломийщиною належав до регіону Покуття, де, окрім українців, жили поляки, вірмени, євреї. З проєкту "Скарб нації" я знаю, що Покуття – батьківщина найкращих вишиванок.

Сімейний скарб, що став частиною експозиції музею, – тут звичайна історія. Відвідувачі нерідко передають сюди свій спадок, щоб ним могли милуватися наступні покоління: знають, що в Музеї етнографії до експонатів ставляться особливо дбайливо. Наприклад, сорочки та текстиль – беруть додому та з величезними пересторогами перуть вручну.

Перші експозиції тут створювали ще на початку 80-х. Тоді співробітники вирушали в етнографічні експедиції по селах і викуповували старовинний одяг та предмети побуту, які вже не використовували. "Рівень довіри до інституції був такий великий, – кажуть тут, – що люди віддавали речі просто під розписку, а потім спокійно чекали, доки їм прийде скромна плата за їхні речі".

Як порівняти з іншими скансенами України, територія Етномузею невелика, а саме 6,8 га. Проте, на відміну від багатьох інших скансенів в Україні, тут неймовірно щедре наповнення будівель. У музеї встановлено 11 архітектурних пам’яток, кожна містить справжні скарби. Тут і ікони, і одяг, і посуд, і домашні знаряддя. Все можна роздивлятися, про все із захватом розповідають екскурсоводи.

Відвідуючи стару олійну майстерню, можна з подивом дізнатися, що українці практикували здоровий спосіб життя в найгедоністичнішому розумінні: на столі в наших пращурів стояла не лише соняшникова, а й горіхова, конопляна та лляна олії. Використовували навіть макову – найдорожчу у виробництві, але таку запашну та рідкісну.

Інстазони тут створюють самотужки: наприклад, дві пишні копиці сіна – справа рук пані Ольги, яка з колегами склала їх двома різними способами: стрічка й острива. Щоб влаштувати копицю, брали смерекову палицю з багатьма чопами, навколо якої викладали сіно.

В Етномузеї можна провести весь день, з дітьми або без. Тут облаштували альтанки, де так приємно залишитися на пікнік, а вся територія – надзвичайно зелена, доглянута та має багато затишних куточків по всій території. Можна також забронювати майстер-класи з народних ремесел: гончарної справи, виготовлення ляльки-мотанки, збирання лікарських трав.

Тут можна дізнатися про те, що притулою називали загін для овець, який розміщувався навколо хати. Що манжети на сорочці називали "дуда", а праску – "залізко" (її нагрівали вугіллям з печі). Що чоботи вважали рідкісною та дорогою річчю, тож дівчата берегли їх для свята чи недільної служби в церкві. До того ж чимчикували до храму босі, а чоботи несли в руках. Перед самою церквою витирали ноги об траву й лише потім узувалися.

За першого відвідування обов’язково візьміть екскурсію. Стільки цікавих історій, як розкажуть тут, не можна прочитати в жодній книжці. А дистанція між експонатами й відвідувачами – настільки комфортна та зручна, що можна роздивитися найменші деталі вишивки та орнаментів.