Особистий досвід: як я піднялася на Кіліманджаро
Анна Межуєва, засновниця брендів BEZMEZH і Nico Tessuti, почала цей рік зі здійснення великої мрії — піднялася на Кіліманджаро, найвищу точку африканського континенту. Нам вона розповіла про цей незабутній досвід.
Мої перші вершини сталися, звісно, в Україні. До Кіліманджаро я встигла підкорити Говерлу (2061 метр) та Петрос (2020 метрів). Остання гора часто недооцінюється, але за рівнем складності — це чудове тренування перед Кіліманджаро. Раджу всім перед серйозними сходженнями піднятися на менші вершини, щоб потім почуватися впевненіше. Гори не терплять поспіху і непідготовленості.
Безумовно, для підйому на такі висоти потрібна серйозна фізична підготовка. Я бігала й робила вправи із власною вагою. На додачу дуже важливо пити вітаміни за призначенням фахівця, щоб організм був готовий по максимуму. Я пила OMEGA 3 і комплекс вітамінів Dermacolla. Водночас важливо розуміти, що результат сходження на 60% залежить від сили характеру й витривалості. У вас може бути тисяча причин для того, щоб здатися, але ви навіть не уявляєте, на що здатні, якщо пересилити власні сумніви.
Мій рюкзак важив до 12 кілограмів, не більше. Але важливо зазначити, що з нами йшли портери, які допомагали нести найважче. Є групи, які відмовляються від їхніх послуг, тоді розмір і вага рюкзаків буде набагато більшою. Найголовніше — взяти індивідуальну аптечку, засоби гігієни, достатньо power-банок, щоб була можливість просто під час сходження ділитися цими невимовними емоціями й бути на зв'язку з близькими. Для гарного настрою я взяла ще улюблені перекуси, а однією з головних речей насправді став сухий шампунь. Експедиція триває сім днів, і душа не буде. Ну, і я навіть зуміла взяти з собою трохи вбрання. Дуже хотілося.
Стандартні списки всього, що потрібно взяти із собою, зазвичай надають організатори туру. Але я вирішила їх рекомендаціями не обмежуватись :)
Найскладнішим для мене виявився штурм вершини. Складнощі почалися, коли ми пішли на штурм і здійнялися на висоту 5000 метрів. Я йшла наче уві сні, згадувала все своє життя, щоб не заснути і не впасти. Ми піднімалися сім із половиною годин. Мені було дуже холодно через брак кисню, але гід завжди мене підтримував і підбадьорював. Ця підтримка була безцінною, вона допомогла не здатися за крок від мрії. Поки ми дійшли до Стелли — це висота 5756 метрів, у мене було відчуття, наче ми добиралися до неї років зо п'ять, не менше. Дуже важливо було йти повільно, організм мав акуратно знайомитися з висотою і поступово акліматизуватися. Люди, які йшли швидко, спускалися попід руки, білі як сніг, або, не дійшовши вершини, поверталися назад.
Коли піднімаєшся на Кіліманджаро, то проходиш цілих сім кліматичних зон. І кожен день зовсім інший — від казкових джунглів, які кишать галасливими мавпами, до автентичної селекції дерев, які ростуть лише в цій місцевості. На десерт — засніжена вершина і льодовики, які тануть під променями сонця на світанку. Почуття, які я переживала під час підйому на вершину — це одні з найяскравіших вражень у моєму житті. Не забуду цього ніколи. На вершині у мене в голові було тільки одне: "ГОСПОДІ! ЯК ЖЕ КРАСИВО! ЯК ЖЕ МЕНІ ПОЩАСТИЛО СТОЯТИ ТУТ І ЗАРАЗ, БАЧИТИ ЦЮ КРАСУ, ЯКУ СТВОРИЛА НАША ПРИРОДА". Чесно, я спускалася вниз зі сльозами на очах, я була дуже щасливою! Я йшла з повним рюкзаком вдячності всьому світу. Це були ті емоції, яких я ніколи не відчувала. Я поверталася назад уже іншою. Я не знаю, як це пояснити, коли ти спускаєшся вже не тим, ким був раніше. Далі в планах у мене Монблан, але це вже буде зовсім інша історія.
Найголовніше — треба розуміти, що ти йдеш у гори, а не на романтичну прогулянку. У горах організм переживає стрес, там немає умов, і ти сам наодинці з собою та своїми силами. Найголовніше — настрой і розуміння, навіщо ти туди йдеш. Щиро раджу всім випробувати себе, адже не даремно один із першосхідників на Еверест Едмунд Гілларі якось сказав: "Бо підкоряємо ми не гірські вершини, а самих себе".
