Антикрихкість: як Ярина Сеник щодня здійснює подвиги заради батька на фронті
Війна увірвалася в життя кожної української сім'ї, а тисячі з них тепер чекають на своїх батьків, братів та чоловіків з фронту. Львів'янка Ярина Сеник одна з них – її батько пішов на фронт, а дівчина тепер шукає для його бригади усе – від броньованих автомобілів до літніх берців. Нам вона розповіла про свій досвід.
У моїй голові війна розпочалась за тиждень до фактичної дати. Ми тоді з друзями катались на бордах у Буковелі. Це була найдивніша подорож у моєму житті, бо всі чотири дні ми просто постійно дивилися новини по телевізору, коли були в готелі, або читали їх у телефоні, коли піднімались на підйомнику. Ми не говорили більше ні про що. Одна тема: чи буде війна?
Однієї миті я рандомно дістаю телефон, щоб зняти черговий красивий пейзаж Буковелю, і мені приходить сповіщення: росія оточила військовими короблями практично всю акваторію Чорного та Азовського морів. Це був саме той момент, коли я на 100% усвідомила, що вторгнення росії на територію України неминуче. Тоді в своїх думках я отримала відповідь на запитання, з яким ми прокидалися щодня: Війна буде! Я тоді дозволила собі виплакатись авансом, поки піднімалась підйомником на 12-ту трасу. Наступного разу мене прорвало на сльози тільки через два місяці, коли тато подзвонив із фронту і сказав, що в них немає більше їжі, а воду вони збирають з калюж…
Мій тато перебуває на Луганщині. Йому майже 60 років, але він ані на секунду не сумнівався у своєму виборі. Спершу його добровольчий запит навіть відхилили через вік і проблеми зі здоров’ям, але він не зупинявся. Для нього брати участь у бойових діях – це його особиста місія зі спасіння світу від тотального зла. Звучить парадоксально, але я ще ніколи не бачила його таким морально піднесеним. Я не знаю жодну іншу людину, яка б любила Україну більше за мого тата. Він навіть тост на моєму весіллі говорив про Україну і її майбутнє, а не про молодят і внуків.
Звісно, війна змінила і моє життя. Хоч я і перебуваю в умовно спокійному Львові, але почуваюся частиною їхньої бригади. Батько мене називає помічником командира – навіть дали мені позивний "Доця". Ми з ним спілкуємося щодня – кожного дня в один і той самий час тато їде до останньої вишки в області, щоб вийти зі мною на кількахвилинну аудієнцію і надиктувати новий список потреб. У мене є спеціальний рожевий військовий блокнот, у який я звечора занотовую всі запитання, а вранці швидко запитую про них тата, щоб продовжити пошуки необхідної амуніції та приладів. Наші розмови короткі й лаконічні, бо ситуація на фронті дуже напружена, тому ми говоримо по суті.
- Тату, знайшла монокуляр нічного бачення
- Плюс
- Планки Пікаттіні 10 штук знайшла де замовити, будуть через 10 днів.
- Плюс
- Один джип жену на схід цього тижня, інший наступного!
- Плюс! плюс! супер, доця! маю йти, па!
Один із його дзвінків був особливо критичним. Тоді він сказав мені: "У нас практично немає їжі, а воду збираємо з калюж. Стріляють зі всіх боків, гуманітарний вантаж не доїжджає. Може, вам вдасться дістати нам якусь машину, бо, якщо нас оточать, ми навіть не маємо на чому пересуватись". Через 10 хвилин я вже відкрила благодійний збір за допомогою соціальних мереж – у мене просто не було іншого виходу. Коли ти чуєш такий запит від тата, то в тебе взагалі немає в голові думок, що ти не можеш це вирішити. У мене був дедлайн – 3 дні. За цей час ми зібрали пів мільйона гривень: купили джип, рації, бензопилки, біноклі і запакували цілий гуманітарний бус з їжею та водою і відправили його в гарячу точку! Після цього я розумію, що не існує задач, які неможливо вирішити. За достатньої мотивації можна все! Хочу подякувати всім за кожну гривню та за кожний репост. Ми зробили це разом.
Так я перетворилася на людину, яка робить усе, щоб полегшити службу коханому татові та його побратимам, я хочу, щоб вони всі повернулися додому живими. Зізнатися, емоційно не завжди легко. Один день ти просто в дикій агонії літаєш по області, збираєш необхідні прилади з різних точок, переганяєш джип з одного СТО на інше, водночас приймаєш купу дзвінків, щоб вирішити інші завдання. І ввечері приходиш додому й думаєш: Бляха, та я крута! Я щойно відправила на фронт тачку, яка врятує життя наших воїнів! А ще тепер у них є рації і дрон! І ноут! І Старлінк! І це все я з допомогою добродушних людей організувала своїми силами! Проти кого вони воюють? Ми ж тупо непереможна нація! А бувають дні, коли я начитаюсь новин з пабліку "Луганщина оперативно" і накручую собі найгірші в світі сценарії. Таких днів менше, але вони є.
За цей місяць спілкування з жінками, чиї діти/чоловіки/брати на фронті, я зробила один-єдиний висновок: ліпше сконцентрувати всю свою енергію на оперативному закритті необхідних запитів, ніж на безкінечному пошуку винних, чому ті запити в принципі потрібно закривати нам. Просто відкиньте зараз геть звинувачення на адресу влади, командирів і всіх вищих сил, не розібравшись! Просто, прокидаючись щодня, дякуйте ЗСУ за світанок і робіть усе можливе, щоб їм допомогти! Нові потреби з’являються щоденно – це постійна і щоденна праця, допомога потрібна регулярно. Потрапили під обстріл машиною, яку ми передали, – побилось лобове скло, погнувся дах — потрібні кошти на ремонт. Збили більшість вишок в області – потрібні антени підсилення зв’язку! Збили останню вишку – потрібен Старлінк! Тому збирання коштів я не припиняю і щотижня відправляю бус з необхідними приладами та гуманітаркою на фронт. Я тепер відчуваю свою місію – допомагати усім хлопцям в татовій бригаді. Зараз от планую усіх їх перевзути в літні берці. Не всі татові побратими мають, у кого попросити про допомогу. Є сироти. Є ті, хто втратив зв’язок із рідними. Є ті, хто мають рідних, але вони не можуть вирішувати завдання такого рівня. А я можу, як з'ясувалося! То хто я така, щоб і надалі не продовжувати це робити?
Реквізити для збору коштів:
PayPal [email protected]
Монобанк: 5375411405455085 Сеник Д.М.
Приватбанк: 4149629352624993 Сеник Д.М.
Єврокарта: IBAN – UA733052990000026208865142384, DARIA WYSZNEWSKA
