"Час наших переможних пісень ще попереду": велике інтерв’ю з Джамалою
Спеціально для першого друкованого числа Vogue від початку повномасштабного вторгнення ми попросили телеведучу Василісу Фролову розпитати співачку та композиторку Джамалу про те, як вона проживає війну. Артистка розповіла про її зустріч із президентом Байденом та пані Ердоган, про те, де знаходить сили, аби так блискуче представляти Україну на міжнародній арені, та про те, як це — не бачити своїх дітей тижнями.
Відео, яке Джамала виклала у сториз 27 лютого рік тому, закарбувалося в моїй пам’яті назавжди: заплакана співачка в темряві тягне валізу і двох малюків до кордону. Завжди енергійна, Джамала цієї миті не соромилася показати власну безпорадність і розгубленість: вона тікала в нікуди, ця безодня попереду засліплювала навіть через телефон.
Тепер ми записуємо наше інтерв’ю в зумі: Джамала вдома, в Києві, куди приїхала провідати чоловіка Бекіра, я — в Дубаї, куди ми вирушили відпочивати з маленьким сином незадовго до 24 лютого і залишилися на невизначений термін. Ми з нею знайомі понад десять років: разом відвідали сотні вечірок і світських заходів Києва; я була в команді підтримки Джа на Євробаченні-2016, коли вона виборола тріумфальну перемогу з піснею "1944"; шалено танцювали на її дівич-вечорі й весіллі 2017 року; ми завжди були поруч — сміялися, ділилися секретами.
Коли я нагадую їй про ті пронизливі відео у сториз рік тому, Джамала зізнається: це були найжахливіші дні в житті. "Я не знала, що далі, чи побачу я чоловіка знову, я просто інстинктивно хапалася за дітей і тягла валізу, — каже артистка. — Пам’ятаю, як розридалася на кордоні, коли румуни пригостили моїх дітей чипсами. Там я збагнула, що зараз потрібна синам як нікому. Вони відчували, що навкруги невизначеність. Єдине, що залишалося зрозумілим, — мама".
27 лютого Джамала була в Румунії, звідти виїхала на авто друзів сестри у Стамбул. Там живе її сестра, чий дім став тимчасовим прихистком для артистки та її дітей — 4-річного на той момент Еміра та 1,5-річного Селіма. А вже наступного дня співачка давала пресконференцію в Стамбулі — розповідаючи світові, що в її рідній країні йде велика війна. Відтоді Джамала ступила на новий і складний шлях, на якому відважно взяла на себе роль амбасадорки України.
"Я не знала, що далі, чи побачу я чоловіка знову, я просто інстинктивно хапалася за дітей і тягла валізу"
Пам’ятаю, як у перші місяці вторгнення у нас була можливість обмінятися кількома аудіоповідомленнями. З них я дізналася, що між концертами на великих майданчиках по всьому світові Джа спить з обома дітьми на одному дивані і вже кілька місяців, як і я, звикла жити з однією валізою, але жодного разу не жалілася.
40 виступів у 20 країнах світу, понад 500 зустрічей із пресою та понад 90 млн доларів зібраних коштів — короткий підсумок творчої активності Джамали за останній рік. Чи варто пояснювати, що за кожною із цифр — тяжка праця, сльози, сум за дітьми й чоловіком і багато зусиль цієї неймовірної жінки? Перші три місяці вторгнення співачка працювала без упину. Щодня — нова країна, черговий концерт: Стамбул, Бухарест, Ліверпуль, Бірмінгем, Берлін, Нью-Йорк, Лондон, Варшава... Мета такої шаленої гонитви була одна — кричати про Україну і збирати кошти. 3,3 млн євро перерахували глядачі фіналу Нацвідбору на Євробачення у Берліні, а загалом у рамках кампанії ARD зі збору коштів було акумульовано приблизно 67 млн євро; 13,4 млн фунтів зібрано на Concert for Ukraine у Бірмінгемі, в якому, окрім Джа, взяли участь Ед Ширан і Грегорі Портер. Цифри збільшувалися щодня, Джамала не мала права сказати "ні".
Найважче, розповідає вона, — не бачити дітей тижнями. Спочатку вони були у Стамбулі, тепер у Варшаві — з чоловіковими батьками. А де прихисток для самої Джамали? "Де я? — замислюється вона над моїм запитанням. — Я була всюди. Але живу насправді тільки в Києві — лише тут, на подив, почуваюся в безпеці. За кордоном я напоготові — відповісти, дати відсіч. А тут можу розправити крила. Я вірю в ЗСУ, вірю в ППО, бачу чоловіка поруч — у мене тут зовсім інший вайб".
Війна перетворила зірку на кочівницю. Вдруге опинившись без домівки (вперше — після окупації Криму), залишивши коханого чоловіка й улюбленого собаку в Україні, не маючи поряд команди та власного захищеного простору, Джа спрямовує всю енергію на перемогу. У той стресовий час, коли багато хто замкнувся в собі й не може отямитися в новій реальності, вона щодня бере участь у всіх активностях, які пропонує їй доля. Але мені завжди хотілося спитати, чи хоч раз за цей рік відчувала Джамала себе не на своєму місці? "Ні, радше я хвилювалася, що під час інтерв’ю помилюся в назвах зброї, якої наше військо нагально потребує, чи у статистиці, чи забуду розповісти про певне українське місто, де точаться найзапекліші бої..."
"Я не політик. Я жінка і мати. Якщо у мене є хоч мізерний шанс допомогти, маю скористатися ним"
Артистка згадує складний для неї момент на зустрічі з пані Ердоган в Анкарі у травні минулого року. "Напередодні мені якраз написали азовці з Маріуполя: "Скажи про нас". Водночас команда нагадала, що маю розповісти про зґвалтованих росіянами дітей на окупованих територіях. Як це поєднати? З чого почати? Я дуже хвилювалася. І певної миті усе це вивернула на першу леді: про "Азовсталь", про Маріуполь, про ґвалтування. Вона просто завмерла". Джамала каже: може, повелася недипломатично, можливо, мала бути делікатнішою, але, зрештою, вона не політик. "Я жінка і мати. Якщо у мене є хоч мізерний шанс допомогти, маю скористатися ним".
Її проникливий тембр чують у Вашингтоні, в Берліні й Ліверпулі — там, на коротких офіційних зустрічах з першими особами держав, Джамала показує, як треба скористатися нагодою, яка іноді може тривати декілька секунд. Це, як на мене, внутрішня організація найвищого рівня. А ще — сміливість і розуміння швидкоплинності миті.
У грудні вона стала першою українською артисткою на церемонії вручення премії Центру Кеннеді у Вашингтоні, де мала заспівати з гуртом U2. Незадовго до події дізналася, що захід відвідають президент США Джо Байден і держсекретар Ентоні Блінкен. "Ось тоді я почала хвилюватися, бо одна справа — співати, інша — бути в ролі дипломата, — зізнається Джамала. — Напередодні поїздки я зустрілася з президентом Зеленським, аби обговорити головні тези. Він сказав: сама твоя поява приверне увагу, це дуже важливо". Джамала згадує, що розмова з Байденом видалася емоційною: "Я йому сказала, що їхала до них із Києва три дні; що я кримська татарка; що в мене 2014 року забрали дім... А він міцно пригорнув мене до себе і каже: ми все повернемо".
Я добре знаю Джамалу: її сил вистачить не тільки на те, щоб зібрати мільйони доларів на допомогу Україні й успішно провести зустріч з першими особами США, а й на те, щоб закінчити величезну роботу над альбомом-дослідженням Qirim. Світ мав побачити його ще торік, але склалося так, що станеться це лише тепер, у травні. Qirim — це альбом старовинних народних кримськотатарських пісень, дбайливо зібраних Джамалою "з пилу, з бруду", які вона хоче "піднести до рівня Карнеґі-холу". До альбому увійшло 14 народних творів "від Ялти до Джанкоя, від Севастополя до Феодосії — загалом із 14 місць". "Ці пісні складаються в особливу історію. Можна нічого не знати про Крим, але послухати їх — і все зрозуміти", — з ніжністю в голосі каже Джамала.
"Ми живемо в епоху змін. Настане час, коли заспіваємо веселих пісень. Так чи інакше, життя переможе"
Вона називає свій альбом переможним: "Він про виживання і про відродження. Раніше ми вважали, що люди, які жили до нас, інакше відчували біль чи кохання, але ні. Я це зчитала з пісень: відкриваю пісню про біль — вона звучить, як і тепер; відкриваю пісню про кохання — я би розповіла про нього так само. І моє особисте відкриття — 99 % пісень присвячені вірності та відвазі. Це особливо символічно звучить сьогодні".
Джамала впевнена: звертатися до рідних мелодій у часи потрясінь життєво необхідно, бо вони полегшують біль. "Тому "Ой, у лузі червона калина" нині знову гіт. Це рятує, це як заспокійливе. Я довго не розуміла, що, коли я співала, то сама себе лікувала". Вона зізнається: мріяла найперше презентувати свій альбом у вільному Криму. Але поки це неможливо, презентація відбудеться в Києві 5 травня, далі на Qirim чекає світова прем’єра спільно з BBC Symphony Orchestra в межах Euro Festival у Ліверпулі.
Час наших переможних пісень попереду, переконана співачка. А якщо поки хочеться сумних — не варто себе стримувати. "Радісні пісні напишемо, коли зміняться обставини. Зараз, імовірно, ще час журитися". Артистка згадує: після окупації Криму вийшов її альбом "Подих" (2015), сповнений суму. А за рік вона написала пісню-драму "1944" і виступила з нею у Стокгольмі. "Тоді казали, що це не на часі: мовляв, скільки можна сліз. Але є час, щоб тужити, і мають бути такі пісні. Не треба чекати надміру грайливих мелодій від народу, який упродовж всієї історії зазнавав утисків, тому і "Несе Галя воду" у нас одна на сто, а здебільшого — як-от "Чом ти не прийшов" — мінорні. Ми живемо в епоху змін. Настане час, коли заспіваємо веселих пісень. Так чи інакше, життя переможе".
Фото: Andrew Grey & Michael Fedorak
Стиль: Katya Oliinyk & Yura Zhuikov
Зачіски: Anna Zhadko
Макіяж: Svitlana Rymakova & Olga Myshura
Читайте також
