Вітер змін: жінки, що долають гендерні стереотипи в професії. Леся Ганжа, позивний Крапля, операторка дронів
Про пошуки свого місця на війні, особисті втрати й повоєнні мрії Леся розповідає у відвертому інтерв’ю Vogue UA. Шукайте проєкт про звитяжних українок, які освоюють важкі нетипові професії, долаючи упередження, у весняному числі Vogue Ukraine Edition 9.
"О, фінансисти завітали",— піджартовуючи, зустрічає Лесю чоловік в Оболонському районному військкоматі Києва, куди вона приходить поставити відмітку про відпустку, як того вимагає закон. "Які фінансисти?" — ошелешено перепитує вона. "Ну як, жінка, — отже фінансистка", — без тіні сумніву відповідає він. Станом на вересень 2024 року в українській армії налічувалось 68 тисяч жінок, приблизно 5 тисяч із них — у зоні бойових дій.
Військовослужбовицю, операторку дронів Лесю Ганжу професійна спільнота знає як блискучу журналістку, активістку ГО "Платформа прав людини", головну редакторку онлайн-проєкту "Доступ до правди", що допомагав громадянам подавати інформаційні запити до держави. З 2014-го вона багато їздила на лінію фронту робити репортажі та інтерв’ю: Станиця Луганська, Авдіївка, Красногорівка. Жартує, що на війну пішла, щоб більше не писати. Воює вже три роки — не в тиловій частині, не в штабі. Вона реальний польовий боєць, керує дронами — розвідувальними й ударними.
Ганжа почала штурмувати районний військкомат 24 лютого 2022 року — безуспішно. Але не здавалась і за кілька днів мобілізувалася через донабір у 130-й батальйон ТРО Солом’янського району Києва.
Досі згадує, як командир її батальйону проходив вздовж строю, чемно вітався з чоловіками: "Добрий день!" Щойно бачив Ганжу з дредами, видавав експресивне "Йо-майо!" Спочатку приймала це на власний рахунок, допоки не зрозуміла: вона тут ні до чого — він так вітався з усіма жінками. Суміш фрустрації й розпачу в комбата викликає не вона особисто, а факт, що у війську жінка.
Леся каже, що знайти своє місце на війні — це те саме, що й у житті: "ніхто на таці його не приносить, потрібно вибороти себе". Спочатку у складі 130-го батальйону ТРО вона служила в Ірпені, згодом — стрільцем-піхотинцем потрапила на Харківщину й Донеччину. З безпілотниками Леся стикалася ще в ТРО. Потроху почала розбиратися, як усе працює. У квітні 2023-го вона перевелася до підрозділу аеророзвідки.
Існує стереотип, що операторами дронів стають молоді чоловіки з досвідом у ІТ або геймінгу. Леся зазначає, що головне в цій професії — швидкість реакції, яка може залежати від віку. Проте вона підкреслює, що навчитися керувати дроном можна в будь-якому віці, подібно до водіння автомобіля.
Окрім військової служби, Леся вправно керує автомобілем та яхтою, яку успадкувала від батька. Її вітрильник регулярно бере участь у регатах на Дніпрі, здобувши бронзу на останньому передвоєнному чемпіонаті України. У 2019 році вона перетнула Атлантику у складі екіпажу вітрильного човна Mon cœur. Леся вважає, що сукупність досвіду та наполегливість допомагають опановувати нові навички, зокрема керування дроном.
На фронті дрони-розвідники є "очима" війська. Леся, маючи досвід піхотинця, розуміє важливість цілодобового спостереження для солдатів на передовій. Оператори дронів працюють командами, забезпечуючи безперервний моніторинг. Для цього використовують дрони, пульти керування, антени, батареї та інше обладнання.
У 2023 році напарником Лесі був 21-річний Данило Новіков, який став їй близьким товаришем. Вони разом воювали на Сході України протягом семи місяців. До лютого 2022 року Данило працював будівельником у Бельгії, але повернувся в Україну та вступив до війська. Леся відзначає, що молоді воїни, як Данило, є "золотим стандартом" через їхню силу, витривалість та швидкість навчання.
Леся спокійно розповідає про службу, без пафосу. Вона зазначає, що війна — це не лише боротьба, а й буденна робота. У війську її оточують переважно чоловіки, багато з яких молодші за її доньку. Вона очікує рівного ставлення до себе як до колеги, без зважання на стать і вік.
Під час інтерв'ю Леся винаймає однокімнатну квартиру в містечку, де дислокується її підрозділ. Вона, як і решта мешканців, пристосовується до умов з перебоями світла та води, готує їжу між бойовими змінами. Раз на два місяці намагається переплітати дреди, адже вважає, що основна перевага такої зачіски — постійна наявність укладки. Макіяж на позиціях не використовує через фізичні навантаження та умови служби.
Леся дотримується субординації, звертаючись до командира з проханнями, навіть такими буденними, як відвідування пошти. Цивільні друзі жартують над такими ситуаціями, порівнюючи її військовий досвід із обмеженнями в армії.
На запитання про страх Леся відповідає, що з часом накопичуєш знання та навички, які допомагають вижити на війні. Вона вважає, що сміливість — це м'яз, який потрібно тренувати.
Леся має чітку позицію щодо обов'язку громадян під час війни. Вона вважає, що кожна українська родина має делегувати на фронт свою людину, адже без національного спротиву перемога неможлива.
Після війни Леся мріє бути матросом в екіпажі Mon cœur, ходити в Антарктиду та на Вогняну Землю. Вона вже має запрошення від засновника компанії "Паганель", з якою перетинала Атлантику на вітрильнику.
Фото: Sasha Maslov
Текст: Альона Пономаренко
Читайте також
Вітер змін: героїні Vogue Ukraine опановують професії, які донедавна вважалися "чоловічими"
Вітер змін: жінки, що долають гендерні стереотипи в професії. Оксана Петловнюк, трактористка
Вітер змін: жінки, що долають гендерні стереотипи в професії. Тетяна Мордач, старша водолазка-саперка
