Стійкість і віра: неймовірна історія хореографа Олександра Чайки
Як військовий Олександр Чайка втратив ногу на Донеччині, став героєм книги, а тепер планує повернутися до спорту.
Життя Олександра Чайки, як і багатьох інших українців, змінилося 24 лютого. До того Олександр був дитячим хореографом, навчав дітей танців і акробатики в Києві. 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення, пішов захищати нашу країну та доєднався до 24-ї механізованої бригади ЗСУ. Навесні Олександр Чайка отримав важке поранення на передовій — мінно-вибухову травму з вогнепальним переломом правої стегнової кістки. Ногу військового не вдалося врятувати: почалася гангрена, і довелося повністю ампутувати кінцівку.
З протезуванням Олександрові допоміг фонд Future for Ukraine, який започаткував спеціальну програму з протезування за кордоном. Що допомогло йому пройти цей складний шлях і не втратити жагу до життя, Саша розповів vogue.ua
Про службу й поранення
Підтягнений, з неймовірною поставою та широкою усмішкою — Олександр Чайка схожий на голлівудського актора. Кілька тижнів тому він повернувся з дружиною зі Штатів, де в лікарні міста Сільвер Спринг йому зробили складну операцію з протезування
На запитання про те, в чому секрет блискучого вигляду, Чайка жартує, що просто не має шкідливих звичок. "Також щоденні тренування дуже допомагають підтримувати себе у формі. А гарна постава — завдяки спорту та хореографії. А ще коли ти відчуваєш велику підтримку звідусіль — від коханої, від друзів, від людей з фонду, — це дуже надихає та мотивує мати відповідний вигляд. Я дуже вдячний усім, хто мене підтримує зараз".
Останні пів року були надзвичайно складними для молодого чоловіка: поранення, ампутація, підготовка до протезування в Штатах. Але військовий каже: жодного разу навіть і не думав шкодувати, що пішов на фронт.
"Я вважаю, що це обов’язок кожного громадянина нашої батьківщини — стати на захист України. Я знав, що зможу саме так стати в пригоді. Мої товариші мене дуже підтримували, постійно жартували, завдяки їм час у ЗСУ став незабутнім. Крім того, я нарешті подорослішав. Раніше я більше літав у мріях, а зараз набагато усвідомленіше дивлюся на речі".
У серпні Саша переніс ампутацію — на жаль, через надважке поранення й гангрену не вдалося врятовувати ногу. До операції Олександра мучив сильний біль, витримати який було за межами можливості.
"Я прокинувся після операції й усвідомив, що болю більше немає. До цього в мене був нестерпний біль, я непритомнів через нього. Потім я побачив, що ноги немає, і занепокоївся, як я без неї викладатиму танці дітям?.."
Сьогодні, завдяки протезуванню та реабілітації, Саша щораз рідше відчуває біль, який кілька місяців був його постійним супутником. "Через те, що я був привалений землею під час поранення під Попасною, мій фантомний біль — це останнє, що я відчував, перш ніж знепритомніти. У мене завжди відчуття, що мої кістки стискає, а потім з’являється шпигання голками чи розряд електроструму. Таке відчуття. Не дуже приємне, але вже йде звикання. Болі меншають і меншають.
Про протезування в США та те, що допомагає вірити в краще
За можливість отримати протез він вдячний українському фонду Future for Ukraine — Олександр став першим учасником їхньої програми протезування для військових. У вересні разом з дружиною й командою фонду він вирушив до США, де ним опікувався відомий лікар Майкл Коркоран, який майже 20 років протезує американських військових.
"Це насправді найкращі спеціалісти, найкраще ставлення. Дякую Майку Коркорану та його команді за таку можливість. Сама реабілітація пройшла цікаво, мій реабілітолог урізноманітнював кожне заняття. Але через різке зниження маси протез почав натирати, і оскільки в мене значна ампутація й немає сідничної кістки, то мій таз дуже набивався об протез. Після занять я не міг сидіти, тільки лежати й не рухатися. Але згодом це все минає. Майк замінив мені чашу й підігнав протез індивідуально під мене".
Під час реабілітації, каже Саша, не відіграє суттєвої ролі те, чи був ти раніше спортсменом. "Бо п’ять місяців ти лежиш і не рухаєшся, і тобі майже не потрібні всі ті спортивні навички. Все, що ти відчуваєш, — це нестерпний біль. І крок за кроком ти проходиш реабілітаційний процес і наново знайомишся зі своїм тілом, із самого початку".
Олександр Чайка — людина неймовірно життєстійка, з дуже позитивним мисленням. Він транслює це й назовні, вважаючи за обов’язок ділитися своєю історією, яка може допомогти й іншим військовим, що проходять той самий шлях.
В Instagram Саша пише, що сила — це ніщо, якщо в душі тривога і зневіра. А що підтримує його самого?
На це в Олександра є анекдот.
"Чоловік помирає, опиняється в раю й бачить Бога. Запитує його: "Боже, кажуть, що кожна людина з’являється на світ не просто так, а з якоюсь ціллю. Ти можеш мені відповісти: для чого я з’явився на цей світ?" Бог перепитує: "А ти точно бажаєш знати?".
— Так, — одповідає він.
— Три роки тому назад ти їхав потягом, пам’ятаєш?
— Так, пам’ятаю.
— А на другому поверсі був такий хлопчина, пам’ятаєш?
— Так, пам’ятаю.
— І він попрохав у тебе дрібку солі, пам’ятаєш?
— Так, пам’ятаю.
— Оце для цього"
Ось тому я не хочу бути такою людиною, яка прожила життя, просто щоб передати комусь сіль. Я хочу більшого, мотивувати, допомагати.
Саша каже: останнім часом познайомився з людьми, які продовжують жити активно й насичено, попри власні травми. "Я познайомився в Америці із солдатами, які пройшли теж саме, що і я. Вони спокійно кермують машиною, ремонтують автомобілі. Один з моїх нових товаришів — американський полісмен. Він також втратив ногу, не знаю за яких обставин. Але він, як і всі інші, показує мені на власному прикладі, що треба рухатися далі попри все.
Про майбутнє
Наразі Сашко з дружиною планують оселитися в Києві. Саша зізнається: щодня багато працює над тим, щоб якнайшвидше повернутися до улюбленої справи — викладання акробатики. А ще мріє стати реабілітологом-мотиватором. "Може, у клініці Майкла Коркорана, яку він хоче відкрити в Києві. Сподіваюся, що в мене все вийде".
На запитання, що б він побажав українським військовим, які втратили кінцівку під час бойових дій, Саша каже: все залежить від нашої голови.
"Просто поставте собі мету, що далі робити. В мене багато товаришів, які навіть після протезування повертаються на службу. Наприклад, я експериментуватиму, пробуватиму себе в різних видах спорту, попри те, що мені лікарі кажуть про суцільні заборони. За їхніми словами, з таким протезом, як у мене, неможливо стати на ковзани, лижі тощо. Але я думаю, що здатний, що я все можу, що зроблю свій внесок у ці види спорту. Ви також можете стати прикладом сили для свого оточення й усього світу".
Фото: Shkoda Lena
Читайте також
Листи з фронту: військовослужбовиця Анастасія Блищик – про втрату коханого та рішення піти на фронт
Листи з фронту: Юлія Сідорова «Куба» – про відсутність страху смерті, любов до моди та про те, навіщо на війні парфуми
