Сила традицій: ONUKA — про те, як переосмислення спадщини рятує у складні часи
Вже понад 10 років українська артистка Ната Жижченко, лідерка відомого гурту ONUKA, переосмислює український спадок та народні інструменти через сучасну електронну музику. Цьогоріч Ната масштабувала свою культурну місію, відкривши в Чернігові, у своєму родинному будинку, культурний простір "Фабрична, 12", метою якого є переосмислення та збереження музичної спадщини. Ната Жижченко — нова героїня спецпроєкту "Сила традицій", реалізованого разом із брендом Zacapa, корені якого сягають 70-х років минулого століття.
"Фабрична, 12" — зустрічає нас симпатична табличка на вишуканому дерев'яному будинку в центрі Чернігова. Десь поруч б'ють дзвони місцевого храму, гавкають собаки, до ніг ластиться чорний кіт. За цією адресою розташовано новий мистецький простір, нещодавно заснований лідеркою гурту ONUKA Натою Жижченко та її чоловіком, композитором Євгеном Філатовим.
Простір створено на базі родинного будинку дідуся Нати, відомого майстра музичних інструментів Олександра Шльончика. Тут артистка виросла. Будинок цей дійсно старовинний. Зведений 1904 року, він зберігає історію в кожній деталі: так, більшість меблів — масивний дерев’яний комод у вітальні, накритий скатертиною стіл, важкі стільці — створено руками прадідуся Нати, відомого у Чернігові меблевого майстра, а весь текстиль вишитий руками прабабусі. Діти Нати і Євгена — чотирирічний Сашко та однорічна Ліна — вже п’яте покоління родини в цьому будинку.
"У сучасному світі, де все так швидко минає, мати успадковану землю своїх пращурів та жити на ній — це абсолютна розкіш", — каже 39-річна Ната. — І багато хто з нас це має насправді, але не має традиції або поштовху це відновлювати та переосмислювати. Нашим проєктом "Фабрична, 12" я хочу показати, що спадщина — це наша велика сила".
Ната зізнається: саме тут, у цьому затишному дерев’яному будинку в центрі Чернігова вона народилася як особистість та артистка, саме тут народився і проєкт ONUKA, добре відомий як в Україні, так і за її межами. "Тут, саме на цьому місці, почалися мої уроки музики, — каже вона та показує на залиту осіннім сонячним світлом веранду. — Мені було чотири роки, коли дідусь зробив мені сопілку і прямо тут, на цій веранді я почала вчити свою першу мелодію. Я пам’ятаю цей момент як тепер, хоча була зовсім маленькою, — мені було стільки років, як зараз моєму синові".
Олександр Шльончик був музикантом і майстром народних інструментів: понад три десятиліття він працював на Чернігівській фабриці музичних інструментів, давав життя старовинним інструментам, зокрема, реставрував торбан — струнний щипковий інструмент, що колись належав Тарасові Шевченку. Бабуся Нати, Валентина Шльончик, була співачкою, бандуристкою, мати Нати — піаністка, викладачка музики у школі. Ната почала свій музичний шлях дуже рано і вже у 9 років гастролювала з духовим оркестром Національної гвардії України, а в 15 — написала перший електронний трек.
Майже 10 років, з 2002 до 2013-го, була солісткою популярного електронного гурту Tomato Jaws, який заснував її брат Олександр. У 2014-му, якраз у розпал Революції гідності та соціальних змін, через які проходила наша країна, народився ONUKA — гурт, у музиці якого електронний звук поєднано зі звучанням народних інструментів, зокрема бандури та сопілки. За 10 років ONUKA випустили чотири альбоми, які неодноразово очолювали чарти українського iTunes; зіграли концерти в країнах Європи, а також у Китаї, Канаді, Сполучених Штатах, представляли Україну на найвідоміших світових фестивалях — Sziget, Eurosonic Noorderslag, були запрошеними гостями Євробачення в Києві; а головне —надихнули мільйони українців подивитися на власну музичну спадщину по-новому.
"Ще до початку війни я любила українські традиції, пісню, музику, — розповідає Ната, проводячи нам екскурсію будинком. — Починаючи з 2014-го, я відчула, що це важливо транслювати назовні, ну а в 2022 році, з приходом великої війни, це вже стало зрозуміло всім. Дуже прикро, що такі трагічні події стали поштовхом до самоідентифікації; але я завжди радію, коли бачу, що так багато молодих людей цікавляться традиціями та мають бажання їх переосмислювати".
Разом із чоловіком Євгеном Філатовим Ната почала реставрацію родинного будинку у 2021 році. Спочатку планувала зробити тут музей дідуся, але повномасштабна війна змусила її зрозуміти, що тут має бути не музей, а живий культурний простір — із заняттями співом та музикою, лекціями та майстер-класами. Сьогодні в цьому домі з 120-річною історією тепло і затишно — є особливе відчуття, що тут тебе захищає сама історія та люди, які творили тут до нас. "Так, це моя капсула часу, яка нині дуже часто служить мені укриттям", — сміється Ната.
До відновлення будинку Ната підійшла делікатно й відповідально, намагаючись максимально відновити і зберегти спадщину власної родини. Оскільки будівля завжди опалювалася тільки пічкою, то тут провели опалення, замінили підлогу та зробили сучасну кухню, аби дім був пристосований до життя, — разом із чоловіком та дітьми Ната проводить значну частину часу саме тут. Усі декоративні автентичні елементи зберегли; наприклад, для збереження тонкого скління веранди — це старовинний тип обробки скла, характерний для майстрів Чернігівщини, — замовили ручну нарізку скла у місцевих майстрів.
Окремої уваги потребувала реставрація оздоблення будинку, декорованого різьбленими елементами, так званим чернігівським мереживом, яке внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Реставруючи дім, Ната та Євген познайомилися з волонтерським рухом "Дерев’яне мереживо Чернігова", учасники якого відновлюють фасади будинків, відтворюючи на лазерному принтері малюнок і замінюючи пошкоджені елементи. Після цього артистка навіть зробила на руці татуювання з елементами мережива родинного будинку. "Це те, що ми називаємо словом тяглість, — традиції мають жити, набувати нових форм та сенсів".
Реставрація будинку та робота над запуском простору "Фабрична, 12" тривали останні 2,5 року, і Ната зізнається, що ця діяльність сильно підтримала її у ці часи великої війни. "Я вірю в те, що нас дійсно живить наше коріння, що воно підсилає нашу незламність. Це не гучні слова, це насправді так і є. Я вірю в те, що традиція — це така сукупність знань, філософії, вірувань, це такий багаж, відфільтрований сторіччями, який дає нам зараз можливість правильно діяти. Це як довідник, як наш своєрідний чат GPT. Війна дала мені відповідь на запитання, де моє місце — і я ніколи так сильно не відчувала, що це саме тут".
Сьогодні в будинку на Фабричній, 12 вирує життя: щомісяця тут проходять лекції та зустрічі з музикантами (серед нещодавніх гостей простору — бандуристка Марина Круть та гурт "ДахаБраха"), майстер-класи з народного співу (зокрема, всі охочі можуть долучитися до вивчення та виконання старовинних поліських пісень, а до зимових свят тут вже запустили курс лекцій про різдвяні колядки); в майстерні дідуся Нати відновили виробництво інструментів за кресленнями Олександра Шльончика; знімають мініфільми, а на подвір’ї грають музичні лайви.
"Це місце-лабораторія, яка з’явилася дуже своєчасно і дає відповідь на наш сьогоднішній запит про національну ідентифікацію. Я сама тут виступаю тільки ретранслятором, допомагаючи широкій аудиторії познайомитися з етнографами та дослідниками спадщини, усіма, хто зберігає традицію, — можливо, у цьому і є моя місія сьогодні".
Режисерка: Anna Bugakova
Відеооператор: Dmytro Feschuk
Інтерв'ю: Daria Slobodianyk
Фото: Polina Grebenik
Стиль: Anastasia Zamula
Звукозапис: Xenia Vynogradova
Мейкап/ зачіски: Daria Zhadan
Сет-дизайн: Maksym Paliienko
Продюсерка: Marina Sandugei-Shyshkina
Лінійний продюсер: Oleg Patselya
