"Число" чи "номер": розбираємося у питанні, яке викликає дискусії
Слово "число" для позначення випуску періодичного видання — це не сучасний експеримент, а давня частина української видавничої традиції, що сформувалася ще у XIX столітті. То чому саме "число" замість "номера"? Як це слово стало характерним для української періодики і що воно означає сьогодні?
Історична тяглість
Ще з часів перших україномовних видань традиція використання слова "число" для позначення випусків закріпилась як норма в періодиці. Зокрема, у 1837 році в Галичині вийшла "Русалка Дністрова", яка стала справжнім маніфестом мовної свободи. Видання демонструвало, що українська мова здатна існувати й розвиватися в європейському культурному просторі, збагачуючи літературну і наукову думку. Видавці прагнули вживати автентичну українську лексику, уникаючи запозичень, підкреслюючи самобутність і унікальність мови. Інший приклад — "Зоря Галицька", одне з найпопулярніших видань другої половини XIX століття, яке послідовно підтримувало використання української лексики, зокрема й "числа" для позначення випусків.
У 1920-х роках, коли українська культура відчула хвилю піднесення, цю лексему активно вживали у виданнях "Вертеп", "Нова генерація", "Нова хата" та "Нові шляхи". Зокрема, творці журналу "Нова генерація" на чолі з Михайлем Семенком свідомо відмовлялися від кальок, утверджуючи питомо українські слова як частину національної ідентичності. Слово "число" було частиною мовної політики видавців, які відмовлялися від кальок. Це був період, коли українська мова отримала можливість розвиватися на повну силу, отже письменники й митці прагнули її панування в культурному просторі.
Перервана традиція і повернення до витоків
Цей короткий період розвитку обірвався у 1930-х роках, із посиленням радянської політики централізації та зросійщення, коли українська культура знову опинилася під тиском. Видання припиняли роботу, поступово відроджена українська лексика витіснялася наближеними до російських термінами. Впродовж того часу багато українських слів було вилучено з ужитку, що збіднювало мову і стирало її культурну унікальність. У мовній практиці та словниках радянських часів, коли влада брала курс на ганебне так зване "зближення мов", а фактично русифікацію, "число" заміщали уніфікованим "номер". Українська мова зазнавала штучного збіднення та насильницької асиміляції з російською.
Попри це, навіть у ті роки лексична традиція збереглася, і після Другої світової війни її підхопили українські емігрантські видання, як-от "МУР" (Мистецький український рух), який виходив за кордоном і свідомо використовував українські мовні форми, підтримуючи рідну культурну спадщину.
Відродження "числа" у сучасній видавничій справі
Зараз ми спостерігаємо відродження мовної традиції. Лексемою "число" на позначення чергового випуску часопису послуговуються Академія наук України, Національна спілка письменників України, державні установи. Зрештою, авторитетний професор-мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів також вказував серед значень слова "число" — "примірник газети, часопису". Сучасні українські установи та видання позначають свої випуски саме як "числа". Серед них міжнародний інтелектуальний часопис "Україна Модерна", Національна спілка письменників України, "Українська літературна газета" тощо.
Сьогодні вибір на користь слова "число" замість звичного "номера" відображає свідому мовну позицію сучасних видань. Це не лише спосіб відновити традиції, а й жест поваги до тих українських письменників і культурних діячів, які свого часу відстоювали право мови на унікальність і самобутність. Такий вибір підтримує мовне розмаїття й ідентичність, збагачуючи сучасний український медіапростір і зберігаючи тяглість національної культурної традиції.
