Куди любили мандрувати українські класики, частина 1
У сезон відпусток цікаво згадати про мандрівки українських класиків, які знаходили можливості, щоб вирушити за кордон, у теплі краї, та віднайти там сили, омріяну гармонію, натхнення для роботи чи навчання.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА В ЄГИПТІ
Леся Українка в дитинстві захворіла на туберкульоз кісток, через що була змушена постійно проводити час в краях з теплим сухим кліматом. Вона також об'їздила більшу частину Європи. А зі своїм чоловіком Климентом Квіткою побачила Азію, оскільки він часто їздив у відрядження. Поетеса навідувалася в Крим, на Кавказ або в Єгипет, щоб поправити здоров'я. На батьківщині фараонів вона побувала тричі, провівши там останні роки життя. У той час в Єгипет діставалися морем — з Грузії часто пливли пароплави, квитки на такі подорожі коштували не так вже й багато. У свою першу поїздку в 1909 році Леся відвідала містечко Гелуан поблизу Каїра.
З листування Українки з матір'ю відомо, що Єгипет уже в той час активно залучав на свої курорти вихідців з російської імперії. Сама ж Леся займалася тут перекладами, вивченням місцевої історії, давала приватні уроки дітям і, звичайно ж, багато писала. Історична драма "Бояриня" була створена в Єгипті під час першої поїздки всього за три дні.
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ НА КАПРІ
Михайло Коцюбинський був закоханий у мандри. Він, як і Леся Українка, мав слабке здоров'я і потребував відповідного клімату. Незважаючи на те що в його родині росло четверо дітей, дружина письменника Віра завжди ставила інтереси чоловіка вище інших. Бо вважала його воістину творчим і непересічним. Завдяки їй знаходилися кошти на поїздки в Австрію, Грецію та Туреччину. Але найбільшим захопленням Коцюбинського була Італія, зокрема острів Капрі. Він відвідував його тричі: влітку 1909-го, влітку 1910-го і взимку 1911–12 років. Письменник засмагав, купався, милувався краєвидами, знайомився з фанатами та писав листи. У листі до коханої жінки він пише:
"Дорогий Шурок, я вже на Капрі, як бачиш, доїхав добре, почуваюся непогано. Тепер пиши вже за адресою готель "Рояль", номер двадцять шість. Зайняв кімнату на першому поверсі, без сходів, чудово обставлену, велика і світла, з окремою терасою на море, декоровані бамбукові кущі, агави і квіти". Саме тут Михайло вперше в житті відчув себе успішним письменником, романтиком та інтелектуалом, з яким усі прагнуть познайомитись. Після візиту на Капрі Коцюбинський написав свої кращі новели — "Цвіт яблуні", "Подарунок на іменини", "Коні не винні", "Сон". Дослідники творчості письменника стверджують, що його поїздки в Італію були "пошуком intermezzo" — втечею від реальності.
ІВАН ФРАНКО У ВІДНІ
За все своє життя Іван Франко неодноразово побував у столиці Австрії. Тільки в період з 1895 до 1902 року він навідувався у Відень п'ять разів. Столиця манила його ще зі студентських років, з першого курсу Іван мріяв перевестися в університет у Відні, де була створена одна з найсильніших шкіл славістики. Єдине, що стримувало його від покупки квитка, — відсутність коштів для існування. Вже у 13 років Франко залишився без батьків і був змушений повністю забезпечувати себе сам.
Цікавий факт — він став першим українським літератором, якому вдалося заробляти на життя виключно своїм письменницьким талантом. У 33 роки йому посміхнулася удача — Франко почув про те, що в цей університет саме на кафедру славістики набирають студентів-русинів, яким обіцяють стипендію. Він радиться зі своїм наставником Михайлом Драгомановим, вирушає до Відня і отримує бажане місце. Про віденський період життя класика відомо не так вже й багато — хіба що в атмосфері цього міста він нарешті зміг повністю присвятити себе науці і літературі. Хоча навряд чи йому тоді вдалося побачити і відчути Відень у всій красі. У листі до дружини він писав: "По Дунаю льоди пливуть, та я ще не мав часу піти подивитися…" Щоб утримувати сім'ю, яка залишилася на Батьківщині, Франко продовжував працювати репортером газети Kurjer Lwowski. Стипендію він так і не отримав, оскільки став аспірантом, а на неї могли розраховувати тільки студенти. Іван Франко старанно вчився у Відні, проводив дні на лекціях, а ночі — в бібліотеках.
Текст: Оксана Багрій
Читайте також
