До дня народження Карпенка-Карого: як секретар поліційного управління Іван Тобілевич став корифеєм театру

До 177-ї річниці з дня народження Івана Карпенка-Карого, видатного драматурга, актора й режисера

Вдень службовець, увечері — актор

29 вересня 1845 року в селі Арсенівка Херсонської губернії, в родині Карпа Тобілевича народився син Іван. Батько, зубожілий шляхтич, працював панським прикажчиком. Мати була кріпачкою, яку чоловік викупив у панів Золотницьких. Разом з ними дівчина іноді відвідувала вистави, знала багато пісень і монологів і згодом передала захоплення театральним мистецтвом дітям. Четверо з них увійшли до плеяди корифеїв — Іван (Карпенко-Карий), Микола (Садовський), Панас (Саксаганський) і Марія (Садовська-Барілотті).

Батько ж мріяв про заробітки для своїх нащадків, відтак старший Іван уже з 14 років працював писарчуком по різних канцеляріях — і за наступні 20 років здолав шлях до секретаря поліції Єлисаветграда. Водночас грав в аматорському гуртку в Бобринці. Театр так захоплював його, що якось на виставу "Отелло" в Єлисаветграді, де якраз виступав знаменитий Айра Олдрідж, канцелярист Тобілевич йшов 65 км пішки. У 1870 році Іван одружився з юною Надією Тарковською, за рік на землі, що дісталася в посаг, збудував садибу, навколо неї виріс хутір, одне за одним пішли дрібні діти. Та щастя виявилося крихким. 1876 року вийшов емський указ, діяльність театрального гуртка припинили. А в 1882 році, щойно доживши до 30-річчя, від сухот померла дружина.

Похмуре десятиліття

Світ хитався, і якби не Тобілевичева воля до життя й знайомство з новим товаришем, лікарем Опанасом Михалевичем, хтозна, як би воно склалося далі. Разом вони поринули в громадську діяльність. Іван став одним із засновників українофільського Товариства з поширення ремесел і грамотності, а також ремісничо-грамотної школи, де безплатно навчалися діти незаможних селян, швидко долучився до розповсюдження забороненої царатом літератури.

Почав писати і сам: 1883 року під псевдонімом Гнат Карий (персонаж із п’єси Тараса Шевченка "Назар Стодоля") опублікував оповідання "Новобранець". Громадську активність і вільнодумство пристава помітили жандарми: Тобілевича звільнили з посади за неблагонадійність.

Він легко змінив фах: як актор долучився до трупи Кропивницького, вибрав сценічний псевдонім Карпенко-Карий, в якому прізвище Гната Карого об’єднав з батьковим іменем. На сцені зустрів і майбутню дружину — хористку Софію Дітковську. Але за рішенням суду вже за кілька місяців його вислали на три роки до Новочеркаська Ростовської області під нагляд поліції. Там заробляв на життя, працюючи в ковальській і палітурній майстернях — і писав. 1886 року, під час перебування на засланні, накладом 1200 примірників вийшов перший "Збірник драматичних творів" Івана Карпенка-Карого.

20 років тріумфу

За влучним виразом Івана Франка, "один з батьків нашого театру… був політичним комісаром, та ось… його вигнано з місця служби й заслано на вигнання — і тут усміхнулася йому українська муза: росія втратила поліційного пристава, Україна знайшла Карпенка-Карого".

З 1888 року, коли жандарми дозволили поновити акторську кар’єру, Іван Карпенко-Карий разом з дружиною грає у трупі брата Миколи Садовського. А в 1890-му з найменшим братом, Панасом Саксаганським, створює "Товариство малоросійських артистів", яке дуже скоро стало найкращим українським колективом, — і до кінця життя працює в ньому як артист, драматург і режисер. Тоді кожну з найвідоміших п’єс Карпенка-Карого — "Безталанну", "Мартина Борулю", "Сто тисяч" — з успіхом ставили понад сотню разів. Водночас драматург обстоював право вітчизняного театру на розвиток.

1897 року на з’їзді сценічних діячів у москві виголосив промову про утиски українського театру: "Писати про історичне минуле, багате на теми й цікаве для слухача, — заборонено. Слова „запорожець", „козак", „рідний край" — жупел для цензури..." Вшановуючи внесок Карпенка-Карого в українську драматургію, на межі століть вийшов його п’ятитомник "Драми і комедії". І першими українськими п’єсами, що ставили в діаспорі в 1907—1910 роках, також були твори Карпенка-Карого: "Бурлака", "Мартин Боруля", "Чумаки" — шкода, сам драматург про це вже не дізнався.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.