Редакція Vogue Ukraine — про улюблені фільми Меріл Стріп
Напередодні довгоочікуваної прем'єри стрічки "Диявол носить Прада 2" редакція Vogue Ukraine розповідає про улюблені фільми з легендарною Меріл Стріп: від пронизливої драми "Крамер проти Крамера" 70-х років до "Залізної леді" 2011 року.
"З Африки"
Фільм "З Африки" — це справжній шедевр кінематографа 20 століття, який заворожує своєю медитативною атмосферою та історією кохання на тлі колоніальної Кенії. Його головна сила полягає у візуальній складовій: кожен кадр виглядає як жива картина, а панорамні зйомки африканських саван із висоти пташиного польоту перехоплюють подих. Особливої уваги заслуговує бездоганний стиль стрічки, де витончені костюми Меріл Стріп у стилі "сафарі-шик" ідеально підкреслюють характер її сильної та незалежної героїні. Гра акторів, зокрема хімія між Стріп та Редфордом, додає сюжету глибини, роблячи драму щирою та щемкою. Музичний супровід Джона Баррі довершує цей естетичний досвід, перетворюючи перегляд на справжню подорож у часі та просторі.
Федорова Віолетта, шеф-редакторка vogue.ua
"Крамер проти Крамера"
"Крамер проти Крамера" (1979) режисера Роберта Бентона — одна з найтонших драм про розлучення. Джоанна у виконанні Меріл Стріп іде з дому, залишаючи чоловіка Теда, якого грає Дастін Гоффман, із маленьким сином Біллі. З цього рішення розгортається історія про любов, провину, втому, батьківство і право жінки обирати як жити. Гоффман блискуче проводить свого героя шляхом від самовпевненого трудоголіка до батька, який вчиться готувати сніданок, чути свою дитину, боятися за неї та ставити її вище за власні амбіції. Героїня Стріп з’являється не так часто, проте кожна сцена з нею тримає напругу. Вона точно передає сором, виснаження, ніжність і відчай жінки, яка намагається зрозуміти, ким вона є поза роллю матері й дружини. "Крамер проти Крамера" варто дивитися заради чудової акторської гри Стріп і Гоффмана, сцени з французькими тостами, маленького Джастіна Генрі в ролі Біллі та чесного й відвертого сюжету, який показує розлучення як складний і болісний досвід.
Марина Шулікіна, редакторка сайту
"Смерть їй личить"
Фільм "Смерть їй личить" Роберта Земекіса часто помилково записують у розряд легковажних чорних комедій — поруч із глянцевими фантазіями 1990-х про вічну молодість. Насправді це одна з найточніших і найжорстокіших сатир на культ зовнішності, знята ще до епохи фільтрів і інʼєкцій, але так, ніби вона її передбачила.
У центрі — дві жінки, акторка Медлін і письменниця Гелен, які воюють не лише одна з одною, а й із власним відображенням у дзеркалі. Боротьба за молодість і чоловіка — пластичного хірурга, що сам виглядає втомленішим за своїх пацієнток, швидко виходить за межі здорового глузду й переходить у площину майже готичної фантастики.
Земекіс працює на межі жанрів: фарс, боді-горор і мелодрама, що сама себе висміює. Але головне тут — безжальна логіка казки: якщо ти хочеш вічної молодості, ти її отримаєш. Просто ціна виявиться тілесною.
Меріл Стріп і Голді Гоун грають радше архетипи — дві версії жіночої тривоги, доведеної до абсурду. I саме Стріп стає центром цієї історії — холодна, нарцисична, майже карикатурна у своїй досконалості, вона грає саму ідею страху старіння. Поруч Голді Гоун — її викривлене дзеркало, травмоване й одержиме реваншем.
Світлана Манукян, редакторка соцмереж
"Флоренс Фостер Дженкінс", 2016
Блискучий комічний талант, акторську пластичність та самоіронію демонструє Меріл Стріп у трагікомдії "Флоренс Фостер Дженкінс" – фільм згадують рідше, ніж "Мамма Мія!" чи "Залізну леді" а вні безуомвно вратий уваг. Стріп грає ральну жінку Флоренс Фостер Дженкінс – нью-йоркськоу світської дами з заможної родини, яка, хоч і має жахливий голос, мріє стати всесвітньо відомою оперною співачкою, і яка увйшла в історію як представниця "маргінальної музики", яка стала відомою завдяки повній відсутності музикального слуху, почуття ритму і співочого таланту.
. Сліпо відданий їй чоловік Сент-Клер (Г’ю Грант) робить все можливе, щоб Флоренс ніколи не дізналася, наскільки потворно вона співає. Але це доти, доки вона не оголосить про свої плани виступити з концертом у Карнегі-голі — одному з найпрестижніших у світі майданчиків для виконання класичної музики.
Дарія Слободяник, редакторка відділу культури
"Джулі та Джулія", 2009
Цей фільм трапився мені у період захопленням кулінарією. Я подивилась "Прянощі та пристрасті" й "Шеф Адам Джонс" і взялась за "Джулі та Джулія". Важливо, що цей фільм розповідає історію реальної шефині Джулії Чайлд, яка познайомила американців з французькою кухнею та переконала мільйони жінок (і не тільки), що страви ресторанного рівня можна приготувати і в умовах домашньої кухні. Звісно, якби не Меріл Стріп грала культову шефиню невідомо, чи стала би її постать відомою у поп-культурі. Все ж, природний магнетизм Стріп та її здатність ніби фліртувати із глядачем — те, завдяки чому її героїні надихають робити своє життя яскравішим.
Валентина Анохіна, редакторка сайту
"Залізна леді", 2011
Зазвичай перевтілення голлівудських зірок в історичних особистостей задля отримання нагороди кіноакадемії виглядає карікатурно і вимушено. Але не в цьому випадку — Меріл Стріп прекрасна у ролі Маргарет Тетчер.
Сергій Ковальов, артдиректор
