Канни 2026: Чому "Її особисте пекло" — один із найвишуканіших фільмів фестивалю
На Каннському фестивалі показали новий фільм Ніколаса Віндінґа Рефна "Її особисте пекло". Ця повільна картина з майже відсутнім сюжетом зазнає різкої критики преси. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чому усе-таки варто дочекатися стрічки в українському прокаті.
Неможливо описати величезний внесок, який Ніколас Віндінґ Рефн зробив у сучасне аудіовізуальне мистецтво. Абсолютний король неонового світла, заплутаного артхаусного наративу й роботи з молодими талановитими акторами, він створив "Неоновий демон" — фільм, який без перебільшення є сучасною класикою кінематографа. Нещодавно в інтерв’ю перед кінофестивалем Рефн навіть пожартував, а може, й сказав правду, що успішна студія Neon взяла таку назву через успіх його фільму. "Неоновий демон", що вийшов на екрани у 2016 році й розповідав про химерну спільноту моделей у Лос-Анджелесі, дав неабиякий кар’єрний поштовх головній акторці Ель Феннінг. А самому режисерові – фінансову довіру від студій, адже своїми фільмами він приводив за собою молоду синефільську аудиторію, завжди готову до скандальних експериментів із формою. Рефн також подарував нам кілька блискучих серіалів, як-от "Too Old to Die Young" чи "Copenhagen Cowboy", і, враховуючи його тісну співпрацю й дружбу з легендарним японським геймдизайнером Хідео Кодзімою, фанати Рефна, здається, готові прийняти будь-який його витвір.
Утім, коли Канни оголосили основну програму й залишили новий фільм Рефна "Її особисте пекло" поза конкурсом, це трохи насторожило критиків. Зазвичай такі рішення свідчать про проблеми з якістю фільму, та все ж високий зірковий градус, якого цьогоріч відчутно бракує на червоній доріжці на тлі гострого дефіциту голлівудського кіно, фільм усе одно забезпечив. Власне, після перегляду ці побоювання виправдалися: "Її особистому пеклу" зовсім не місце в конкурсі, адже він узагалі не претендує ані на наративну цілісність, ані на серйозність своїх мотивів — він існує у власному вимірі, а отже, заслуговує на особливий аналіз.
Передати сценарні події цього майже двогодинного фільму складно, адже він побудований на радикальній абстракції, покликаній радше передавати аудіовізуальні образи, ніж щось зв’язне. У найзагальніших рисах події фільму розгортаються в невизначеному майбутньому посеред мегаполіса, просто в чистилищі антиутопічного капіталізму, де стоять лише поодинокі готелі, огорнуті темними хмарами. У певний момент камера прикипає до головної героїні, яку грає розкішна Софі Тернер. Вона разом зі своїми подругами, акторками-моделями, грає у науково-фантастичному фільмі свого батька, від краси й креативу якого дівчата колективно втрачають голову. Одного вечора він розповідає їм чи то байку, чи то реальну історію про диявольського серійного вбивцю, який шукає свою доньку, вбиваючи молодих дівчат у цих розкішних готелях. Налякані дівчата, здається, стають випадковими свідками такого вбивства, дивлячись у вікно сусіднього готелю. Раптом фільм провалюється чи то у флешбек, чи то у фантазію, переносячи нас до азійської країни. У цій частині центральним героєм є американський солдат, що пересувається крізь щільний туман та сутички з підозрілими військовими. Усе, що відбувається далі, не варте переказу і чекає лише на інтерпретацію відданих глядачів.
Цього американського солдата грає актор Чарльз Мелтон, який є головним діамантом фільму, навіть затьмарюючи своєю поставою ту низку моделей і талановитих, поки не надто відомих акторок, які були раді співпрацювати з Рефном. Мелтон, який востаннє вразив Канни своєю появою у фільмі Тодда Гейнса "Травень-грудень", здається, переживає свій зірковий час. Зовсім нещодавно на Netflix вийшов другий сезон серіалу BEEF, де Мелтон грає одну з головних ролей, і виникає питання: чому ми досі не бачимо цього актора всюди?
Актор корейсько-американського походження, якому лише трохи за тридцять, зі своїм вродливим обличчям і спортивним тілом ідеально вписується в хтиво-неоновий світ Рефна. Режисер вичавлює максимум із його м’язистого тіла в напівмороці під фіолетовим світлом, даруючи чимало близьких планів його профілю та спини зі шрамами від шкіряного ременя. Власне, це все, чим може потішити "Her Private Hell": аудіовізуальною насолодою від повільного потоку мрії, що в сукупності більше нагадує модний кліп або трейлер до відеогри, аніж фільм у звичайному розумінні.
Критики жартують, що Рефн зняв свою версію "Мегалополіса" Френсіса Форда Копполи, який два роки тому шокував Канни своїм незв’язним сюжетом, великим бюджетом і був сприйнятий снобськими критиками вкрай негативно. Але Коппола тоді зняв свій проєкт мрії, який виношував понад три десятиліття, і присвятив його своїй загиблій дружині, тож Рефн насправді теж має право на лагідніше сприйняття. Незадовго до знімання режисер пережив клінічну смерть і був відсутній у людському світі цілих 25 хвилин, і цей досвід лежить в основі його нового фільму. Власне, на пресконференції, коли журналіст запитав у нього про цей досвід, режисер розплакався й зізнався, що "незадовго до цієї короткої смерті мені здавалося, що моя кар’єра вже закінчилася, але коли мене повернули до життя, наче Франкенштейна, я зрозумів: я можу розпочати заново, бо мені дали цей другий шанс, який я не міг прогавити". Безперечно, це була найемоційніша й найщиріша пресконференція цьогорічного фестивалю.
І попри ці сентименти, преса відгукується про "Її особисте пекло" надзвичайно різко. Його лають за недостатню скаженість того, що відбувається на екрані, або за недостатньо вивірену красу його форми, тобто критики хотіли б, щоб автор радикальніше рухався в одному з цих напрямів. Хоча ця критика й має право на існування, довіряти різкому негативу від критиків із Каннського фестивалю варто з обережністю: переглядаючи по кілька фільмів на день, багато авторів забувають про справжніх фанатів режисера, які дивитимуться цей фільм зі свіжим сприйняттям.
І хоч би що там говорили про сюжет, усі авторські риси Рефна — краса зйомки, розкішні декорації, якісно підібраний звуковий супровід і, нарешті, його тонка інтуїція в доборі акторів — присутні сповна. Питання лише в тому, з якою інтенсивністю та в якій загальній гармонії фанати режисера готові ці елементи сприймати. На щастя, український дистриб’ютор Артхаус Трафік уже придбав фільм для українського прокату, тож фанатам лишається чекати на реліз.
