Чому "Анімол" з Владиславом Балюком — один із найкращих фільмів Берлінського кінофестивалю
У столиці Німеччини триває Берлінський кінофестиваль. У секції "Perspectives", що присвячена дебютному кіно, показали британський фільм "Анімол" Ешлі Волтерса — блискучу, напружену драму про виживання у суворій колонії для підлітків. Одну з головних ролей у фільмі грає 24-річний український актор Владислав Балюк, відомий за картиною "Я і Фелікс". Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає про цю стрічку, яка точно стане професійним проривом для українського актора.
З темного екрана лунає лепет двох хлоп’ячих голосів. Уривки метушливого діалогу свідчать про кримінальну ситуацію, яка завершилася значно гірше, ніж планувалося. Дзвін знаряддя, накази встати, стрімка поява поліції — хто винен і що саме сталося, так і залишається незрозумілим, адже перебуває поза фокусом історії. Першим кадром постає близький план головного героя — Троя (Тут Нюют), темношкірого 15-річного юнака, який прямує до колонії. Його погляд, утім, далекий від злочинницького. Радше — це погляд загубленого, невпевненого хлопчиська, що припустився фатальної помилки й тепер, паралізований страхом, намагається приглушити емоції перед новою реальністю.
У приймальні Трой опиняється на одній лавці з польським хлопцем Крістіаном (Владислав Балюк), між ними зав’язується обережний діалог. Момент взаємного співчуття миттєво руйнується появою місцевого авторитета. Вчувши страх Троя, немов тварина, він ставить йому перший ультиматум — сховати телефон, інакше зробить усе можливе, аби перетворити його ув’язнення на пекло. Такі правила цих джунглів: нападай або підпорядковуйся, приймай удар і вибудовуй авторитет — Трой усвідомлює це ще до того, як переступає поріг своєї камери.
Ця колонія для неповнолітніх, розташована на північному сході Англії, являє собою квадратну клітку без вікон із різким освітленням, тісною їдальнею та спільним простором із тенісним столом, по периметру якого розміщені камери. На стіні висить заіржавіла табличка з написом "Фізичне насильство та словесний аб’юз не толеруються". Вона радше скидається на злий жарт, адже нелюдські побої тут є щоденною рутиною, і наглядачі хіба що механічно розтягують напівживих підлітків по кутках. Під час першого ж сніданку Кріс зазнає жорстоких побоїв залізним підносом від співкамерника; у мізансцені з’являється Стівен Ґрем — у ролі соціального працівника. Здається, він є єдиним чемним працівником цієї інституції, яка вочевидь давно втратила свою виправну функцію, кинувши хлопців виживати в цих нелюдських умовах на самоті.
Тож коли Трой опиняється під гнітючим тиском старшини, що змушує його діставати наркотики з-під паркану, герой Ґрема дає йому просту, але влучну пораду — триматися поруч зі справжніми друзями. Так Трой починає зближуватися з Крісом: попри глибоку прірву між їхніми культурним походженням і характерами, вони знаходять спільну мову й готові підставити одне одному плече — чи то для сліз, чи то щоб урятувати від ножа ворогів.
"Анімол" — дебютний повнометражний фільм репера й актора Ешлі Волтерса, заснований на його особистому підлітковому досвіді. Останню яскраву появу Волтерса ми бачили в серіалі "Юнацтво" на Netflix. У цій моторошній історії про хлопця, якого звинувачують у вбивстві однокласниці, Волтерс зіграв поліціянта, що береться за розслідування справи. "Анімол" можна вважати неофіційним продовженням "Юнацтва", адже в стінах цієї згубної інституції цілком легко уявити героя того мінісеріалу — щоправда, у жорсткіших інтонаціях.
Волтерс, як і багато інших молодих британських режисерів, цікавиться темними реаліями соціальної кризи Великої Британії, де бідність і вулична злочинність формують покоління підлітків. Створюючи безкомпромісний портрет цієї дійсності, він також тяжіє до гуманного погляду, зберігаючи дух великих майстрів британського соціального реалізму — Майка Лі та Кена Лоуча. Сценарій Ніка Лава майстерно передає нюанси такого нестабільного життя, де все обертається навколо патерну ієрархії сили. Волтерс також знайшов нагоду привнести у фільм свій музичний бекґраунд, адже естетика фільму має відчутний вплив вуличної культури британської провінції — татуювання на обличчях хлопців, специфічний сленг і брутальні реп-біти.
Мабуть, головна перемога режисера — це майстерне створення атмосфери напруги, що ескалює в цьому буквально клаустрофобному й безнадійному просторі. Безумовно, це обов’язкові для тюремного трилера елементи, однак Волтерсу також вдається провести соціальний аналіз цього мікрокосму, виразно оголюючи кризу тюремної системи загалом. У тих кількох сценах, де хлопцям пояснюють, як правильно писати резюме, вони, переглядаючись, вочевидь думають не про "виправлення", а про те, як дожити до вечора.
Тим часом камера насамперед зосереджена на емоціях хлопців, і в цих інтенсивних близьких планах у їхніх очах дійсно проступає відбиток минулих травм як результату актуального досвіду. Це стає виразним під час візиту матері Троя — наркозалежної жінки, яка намагається залишатися тверезою, але досі не здатна пригадати моменти дорослішання власного сина, що зрештою був вихований вулицею. У підсумку "Анімол" постає радикальною історією про покинутих дітей зі спотвореним дитинством, де боротьбою за виживання є не стільки ухиляння від кулаків, скільки збереження людяності.
Волтерс не здобув би таких компліментів без дивовижної віддачі своїх акторів, яким дісталися фізично й психологічно складні ролі. Актори так само дебютанти, як і сам режисер, і органічна робота цього ансамблю свідчить про взаємну довіру на майданчику. Те, якими дикими, небезпечно привабливими й водночас по-дитячому чутливими постають ці хлопці в режисурі Волтерса, є головною причиною захоплюватися цим фільмом.
І серед цього параду молодих талантів саме виконання Владислава Балюка виявляється найхаризматичнішим — почасти тому, що його герой є чужинцем у ландшафті британської системи й опиняється в цій інституції через доволі абсурдний вчинок. Балюк демонструє магнетичний перформанс, насичений складною хореографією бійок та драматичних сцен. Водночас його персонаж додає у фільм ноти комедії, адже Кріс використовує власну балакучість і спритність як універсальну зброю проти всього зла.
Своїм глибоким поглядом і виразним профілем акторові вдається уособити світло в цій темряві, де знаходить свій порятунок головний герой і де так мудро ставить фінальний акцент сам фільм. Після цієї прем’єри, яку вже супрводжують захоплені відгуки західних критиків, які називають його виконання блискучим, стає очевидно: Балюк здійснив потужний професійний прорив, за розвитком якого варто пильно стежити.
