Ми сформовані Майданом: інтерв'ю з художнім дуетом Яреми Малащука та Романа Хімея
Мистецький дует Романа Хімея та Яреми Малащука, герої зимового числа Vogue Ukraine Edition, стали учасниками проєкту Deciding Your Tomorrow, що цими днями представлений в межах Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Це виставка, організована PinchukArtCentre, в якій художники Жанна Кадирова, Олексій Сай, Ярема Малащук і Роман Хімей зображують сьогоднішню Україну через серію переконливих відеопортретів та історій. Зокрема дует Малащука і Хімея представляє серію відео, присвячених поверненню додому депортованих росією українських дітей.
Про шлях художнього дуету, який розпочався 2013 року, про те, як на них вплинув Майдан, та про майбутні проєкти Роман Хімей і Ярема Малащук розповіли в нашому інтерв'ю.
Вибух. Іще один. Я щоразу здригаюся, хоча і знаю, що це в кіно. Про тригерні звуки попереджає назва стрічки — "Вибухи біля музею". Це відеоробота Яреми Малащука та Романа Хімея, знята одразу після деокупації Херсона, торік у листопаді. Навесні 2023 року вона демонструвалась у п’яти головних музеях мистецтв Бельгії: в Брюсселі, Морланвельзі, Ґенті, Іпрі та Левені.
Фільми Малащука та Хімея допомагають говорити зі світом про те, що відбувається з нами під час російсько-української війни. За останні два роки їхні роботи показували в різних культурних інституціях у Німеччині, Польщі, Канаді, Швеції, Нідерландах, Франції, Італії.
Вибухів у стрічці так багато, що вони ніби матеріалізуються і стають частиною музейної експозиції. Нею зараз слугують порожні постаменти, скляні вітрини, гачки та звуки розривів артилерійських снарядів за вікном. "На цьому підніжжі буде розміщена деталь із мармуру, яка колись прикрашала античний храм", — розповідає глядачам закадровий голос. Пусті п’єдестали та спорожнілі стіни — свідки та докази пограбування росіянами Херсонського краєзнавчого музею у жовтні 2022 року. Викрадена колекція — одне з найбільших і найстаріших зібрань старожитностей Півдня України, від скіфського золота до зброї Другої світової війни. Документування злочину перетворюється на мистецтво — Роман і Ярема жартують, що можна зробити каталог виставки, якої нема, й капіталізувати наші втрати: "Пусті постаменти-куби — це ж ніби твори модернізму".
Ми зустрічаємось у Києві на десяту річницю початку Революції гідності. Майстерня художників — холодна квартира в дореволюційному будинку з мінімумом меблів. Сідаємо за стіл, де під склом лежать афіші кінопоказів та проєктів дуету. Поруч стоїть старий, але робочий телевізор. Ярема каже, що на маленькому екрані й варто дивитися фільм про Херсонський музей, знятий у стилі заколисувальних сюжетів на телеканалі "Культура".
Хімей та Малащук родом із Коломиї, сьогодні живуть та працюють в Києві. З 2013 року вони працюють на межі візуального мистецтва і кіно. У 2019-му взяли перше місце на конкурсі молодих українських художників (МУХі), а вже за рік — головну премію PinchukArtCentre Prize. На церемонії нагородження ми й бачились востаннє. То були безтурботні часи, коли ми ще не знали, що таке коронавірус і повітряні тривоги, коли нас не обмежувала комендантська година та можна було вільно пересуватися містом від бару до майстерні й назад. У 2020 році здавалося, що найкраще нашу молодість змальовує фільм Романа та Яреми "Присвячується молоді всього світу".
Спочатку ми спостерігаємо за танцями юнаків і дівчат на вечірці. Потім настає ранок, і юрма, яку обʼєднувала музика, розповзається районом. Їх зустрічає ранковий спокій міста, але вони розгублені. Ця робота, що зробила режисерів відомими в Україні й за кордоном, — портрет сучасного покоління, яке намагається забутися та відтермінувати зіткнення з тривожною реальністю дорослішання в країні, де йде війна та окупація. Але що ми всі тоді знали про важкі часи?
Через пандемію не склалося наше перше інтервʼю: ми мали говорити про "Зарваницю", документальний фільм 2020 року про паломників, які долають сотні кілометрів від Криворівні до святих місць на Тернопільщині. Глядач ніби мандрує разом із прочанами та спостерігає, як і що вони їдять дорогою, де сплять, про що розмовляють. "Ми показували "Зарваницю" цього року в Дніпрі, і це було дуже дивно. Для нас ця стрічка — про єднання та можливість зібратись разом, яку забрав спочатку ковід, а потім велика війна. І що тепер робити з таким кіно?" — міркує Роман. Єднання — дуже важлива концепція для Малащука та Хімея, яка простежується майже в усіх їхніх фільмах до лютого 2022 року. Цьому посприяла Революція гідності.
"Ми сформовані Майданом, — говорить Ярема. — Замість індивідуального стало важливим колективне. Під час Майдану хотілося не протиставляти себе спільноті людей, а бути її частиною. Протидіяти злу своєю енергією". У фільмах Хімея та Малащука немає головних персонажів. Вони кажуть: "Нас цікавлять герої третього плану". Замість слова "масовка" вони використовують англійське extras, що позначає тих, хто виконує невелику роль без власних реплік. "Зацікавлення в extras — це потрясіння Майданом. Лідера там не було — були люди, обʼєднані ідеєю".
У проєктах Малащука та Хімея героїв єднає колективна дія — співи, танці, мандри. Або, наприклад, будівництво: із серпня до жовтня 2022 року Роман та Ярема були учасниками мистецького проєкту "Театр надій та очікувань" у Дюссельдорфі. Його центром став павільйон, в якому з матеріалів, наданих місцевими театрами, відвідувачі будували модульні конструкції — вони складались, розкладались і перероблялись. У цьому був практичний сенс: пізніше ті матеріали, зокрема суцільну дерев’яну конструкцію павільйону, транспортували до Київської області й перетворили на житловий будинок для родини, чий дім був зруйнований росіянами навесні 2022-го. Цей акт переніс мистецький проєкт у реальне життя.
Фільм "Мандрівник" 2022 року був знятий в перші тижні після вторгнення й об’їздив чимало закордонних виставок. У ньому митці використовують свої тіла, щоб повторити пози вбитих російських солдат на фоні карпатських краєвидів. Референс — реальні фотографії. Робота адресована передовсім західним глядачам, які досі висловлюють співчуття окупантам. "Ця стрічка критикує сприйняття російсько-української війни як трагедії для росіян; ніби їх змусили сюди іти", — пояснює Ярема. Назва "Мандрівник" відсилає до однойменної картини німецького художника Каспара Давида Фрідріха, що стала символом романтизму. Фільм розвіює ореол романтичних героїв ХІХ століття, про яких ми читали в книжках і бачили на живописних полотнах, — це не любителі природи чи шукачі нових земель, а загарбники та колонізатори. Імперії досі існують — і мають нарешті загинути. "У контексті України — це зелені чоловічки, які нібито не знали, куди йшли. Фінал — земля. І пейзаж, який поглинає загарбника", — підсумовує Ярема.
Насамкінець двогодинної розмови запитую про майбутні проєкти. "Після підриву Каховської ГЕС і затоплення Херсонщини ми почали досліджувати історію побудови гідроелектростанцій — і паралельно роботу кіностудії імені Довженка в Києві. Обидві ці теми ілюструють масштаб радянської мрії, яка мала втілюватись на екрані й у житті. У часи Голодомору будувалися великі кінопавільйони та великі заводи і ГЕС. І водночас нещадно винищувалися люди та культури". Так, сучасне українське мистецтво перетворюється у свідчення та документування російських злочинів. Тепер мистецький твір — це історичний документ.
Текст: Оксана Семенік
Фото: Andrew Grey
Стиль: Sasha Dudchenko
Макіяж, зачіска: Alex Chekrizova
Роман Хімей та Ярема Малащук — герої рубрики "Агенти змін" зимового числа Vogue Ukraine Edition.
