Новий аромат Hermes: репортаж з Венеції
Як помістити у флакон всю Венецію з її світлом, солоним повітрям, розкішшю і декадансом, а заодно вкласти в нього ключ від таємного зимового саду над лагуною, знає парфумер Hermès, Крістін Нажель. Вона придумала Un Jardin sur la Lagune.
Текст: Олена Пономаренко
Венеція захоплює ще з повітря. Здається, ось тільки що були хмари, сутінки, вогка сирість і голі гори. І раптово сходить сяйво. Сонце заливає лагуну, над якою летить літак, вода внизу здається турмаліновою, а світло – відчутним. І це головний спецефект міста. На кураторській екскурсії в Музеї Ханенків Олена Живкова якось розповідала, що художники, які перебиралися через Альпи і бачили цей світ, були такими шокованими, що змінювали манеру письма – і працювали, як одержимі, щоб відобразити навколишню красу.
Через півгодини яхта швартується біля палаццо Gritti. Це палац, у прямому і утилітарному сенсі (наскільки палац в принципі може бути утилітарним), що належав знаменитому сімейству Грітті. Тут обожнював зупинятися арт-директор американського Vogue, Александр Ліберман. У моєму номері – ліжко з балдахіном, мармурова ванна (лазневі засоби – Hermès), дзеркала і люстри муранського скла. І в цьому немає нічого навмисного – звичайна розкіш.
У номері я знаходжу полуницю – і запрошення у таємний сад. До призначеного часу ще ціла доба, тому я вирушаю гуляти.
Тихі порожні церкви з розписами Тінторетто, дерев'яні сповідальні, які чомусь пахнуть медом; канали, палаци, дерева. І синє, пронизливо синє небо. Я вперше у Венеції, але такою – прохолодною, відстороненою, спрямованою у вічність, – її не знала. І від цієї пронизливої краси хочеться плакати.
Нарешті, настає та сама мить. Журналістів з усього світу розсаджують по човнах – і кудись везуть по Гранд-Каналу. Скоро стає зрозуміло – ми пливемо на Джудекку, найбільший острів Венеції. Сонце заливає лагуну; селфі в цьому світі вдаються просто нереальними. Човен паркується біля невеличкого містка.
Місток веде до дерев'яної хвіртки, через яку потрапляєш у казковий англійський сад. Він здається диким, трохи занедбаним. Такі декорації міг би створити Тім Бартон; їх можна було б знайти в якій-небудь книзі англійських гравюр XVIII століття. Але щоб вся ця пишність існувала насправді – неймовірно.
Гостей поять трав'яним чаєм (чашки, зрозуміло, Hermes), видають айподи – і залишають наодинці з собою. У навушниках чути м'який, ніжний голос Крістін Нажель, головного парфумера Hermès: "Я хотіла знайти сад. Я мріяла про нього".
"Якось мені трапилася історія – історія венеційського саду над водою, з видом на лагуну. Це зачепило мою цікавість". Крістін вдалося дізнатися, що 1884 року сад на острові розбив англійський джентльмен Фредерік Еден – так і сталося, що сад тепер називають Едемським. Ентоні Еден, що служив прем'єр-міністром в 1955-57, був його внучатим племінником. Але не цим, звичайно, Фредерік прославився. А тим, що на мізерних, солоних венеційських ґрунтах він надумав створити справжній англійський сад – і досяг успіху. Не без допомоги своєї дружини Крістін. У Крістін садівництво було в крові: її сестра Гертруда Джекілл була видатним ландшафтним дизайнером свого часу і видала 8 книг на цю тему.
Сад змінював господарів; в їх числі були принцеса грецька Аспасія і її донька Олександра, остання королева Югославії. 1979 року його купив австрійський архітектор і художник Гундертвассер, великий шанувальник природної краси. І дав рослинам рости вільно. Після його смерті 2002 року сад був абсолютно закритим для відвідувань.
Виняток зробили тільки для Крістін Нажель (і то після того, як вона закидала листами фонд, який зараз відповідає за збереження саду – він все-таки входить в число національних пам'яток Італії). І ось тепер – для журналістів. "Люблю Hermès за те, що він здатний відкрити двері, які раніше вважалися закритими", – каже моя колега. So true.
Я бреду по цьому самому саду. Над Венецією сідає сонце. Такого особливого золотого світла, здається, просто не існує в природі. Промені прошивають його наскрізь – дикі зарості вічнозелених пітоспорумів, вікові магнолії, кам'яні лави, фонтан. З землі пробиваються перші маргаритки, пахне зеленню, солоною водою і ґрунтом, корінням і вологою.
У охристі стіни плещуть бірюзові хвилі, які омивають острів. Горизонт забарвлений в неправдоподібний градієнт. На траві зацвітають перші маргаритки. Я піднімаю з землі опалий лист магнолії, щоб забрати його з собою і вранці не сумніватися: це була дійсність, я дійсно була в таємному саду.
Хвіртка зачиняється, щоб продовжувати стерегти таємний казковий світ, а нас з Джудекки відвозять човни.
Ми пливемо в Палаццо Грімані, дорогою милуємося вогнями Венеції. Палаццо збудований в XVI ст.; зараз там розташований музей, в колекції якого є кілька полотен Босха. Але це я дізнаюся потім. Поки милуюся декораціями. На честь запуску нового аромату у внутрішньому дворику збудований величезний басейн. Вода в ньому тремтить і переливається рожевим світлом, а десь вгорі, на стелі-хмарі колишуться відображення водоростей. Чарівне видовище.
Нагорі всіх зустрічають П'єр-Алексіс Дюма, креативний директор Hermès, і Крістін Нажель. Вона так тепло вітає кожного гостя, що відразу відчувається: вона тут як вдома. Трохи пізніше Дюма скаже: "Щороку Будинок Hermès працює над якоюсь важливою темою. Тема цього року – мрії. Тема нового аромату – мрія про таємний сад".
Щоб ознайомити з ним публіку, прямо в приміщеннях збудували невисокі "стіни" і декорували простір кущами сукулентів. Блукаю по палацових залах – і бачу то античну скульптуру, то старовинну фреску, то розпис на стелі. У дальній кімнаті, де всі розмістилися на великих пуфах, базікають і п'ють шампанське, я виявляю фреску. Підходжу ближче розглянути – і розумію, що це Джорджоне.
Нетерпіння досягає найвищої точки: нагадаю, рівно до цього моменту про те, який він – новий "Сад", – можна було тільки здогадуватися. І ось, нарешті. Un Jardin sur la Lagune, шостий аромат в найпопулярнішій лінії Дому – "Сади", пахне магноліями, морською сіллю, пітоспорумом, гілками дерев і свіжим, трохи вологим корінням. Це парфумерна акварель – трохи меланхолійна, але вона несе радість.
Крістін говорить, що новий аромат – спосіб відкрити в Едемський сад двері для кожного, поділитися його ароматом. А ще – продовжити його історію. "Я зворушена тим, що у саду було кілька життів. Як парфумер, я щаслива, що можу дати йому ще одне", – каже Нажель.
Аромат огортає прохолодною солонуватою хмарою, і від цього з'являється якесь неймовірне щастя: тепер всю Венецію можна забрати з собою – на зап'ястях, ключицях і у волоссі.
Un Jardin sur la Lagune, Hermès 
