До 10 листопада в Національному музеї ім. Тараса Шевченка можна побачити виставку фіналістів конкурсу МУХі 2019 – своєрідний зріз того, що відбувається в молодому українському мистецтві тут і зараз.
Історична пам'ять, рефлексія про події минулого, співіснування минулого і сьогодення – ці теми пронизують всю виставку. Деякі – безпосередньо, навіть болісно, деякі – по-естетськи, "чисто". Як, наприклад, зворушливий проєкт "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Андрія і Лії Достлєвих. Це серія фотоколажів з точними і тонкими заголовками – наприклад, "Черствий хліб", – і датою, коли була зроблена фотографія. Проєкт схожий на побутові замітки: протягом двох місяців художники документували їжу, яка у них залишалася, і яку вони викидали. З цієї документації зробили колажі, де поєднали світлини з фрагментами пейзажів як символом землі, яка перероджується, що б не відбувалося навколо.
"Щоразу, коли я викидаю їжу, то відчуваю за це сором, – пишуть художники в тексті до роботи. – Ніяких логічних причин на це немає: я можу дозволити собі не з'їдати те, чого їсти не хочу, і цим не можна комусь допомогти або когось врятувати. Це просто залишки їжі на тарілці, але мені соромно. Ці почуття вкорінені не в моїй логіці, а радше в постпам'яті: в дитинстві бабуся розповідала мені історії зі свого життя, і серед них були спогади про Голодомор. І коріння мого сорому саме в цих історіях". Проєкт Андрія та Лії можна продовжувати нескінченно. Його легко продовжити на документацію 365 днів з життя сучасної людини, яка до сих пір не відрефлексувала минуле і не знає, як змиритися зі своєю генетичною пам'яттю.
Рефлексією на події минулого та їхній вплив на наше сьогодення став відеопроєкт художника родом з Донецька Петра Армяновського під назвою "Народний музей Авдіївки". Куратор виставки та ініціатор конкурсу МУХі Марина Щербенко розповідає, що фільм присвячений не так одному персонажу, як місту і його музею. "Головний герой фільму – народний музей прифронтового міста Авдіївка, який став для жителів місцем, де оживають найдивовижніші ідеї і куди можна втекти від реальності".
"Авдіївська школа була наповнена веселим дитячим сміхом, – пише художник Петро Армяновський у пояснювальному тексті до проєкту. – Разом з вчителькою діти ставили "За двома зайцями", але виконували п'єсу дуже сучасно, у стилі хіп-хопу. До певного часу взагалі не відчувалося, що ми на лінії фронту, здавалося, це класна дружна школа в столиці. У якийсь складний репетиційний момент, коли ніхто не знав, що придумати далі, вчителька запитала: "Що ви хочете запам'ятати про цей час? Обстріли і підвали? Чи те, що ви разом змогли придумати щось цікаве?".
Роботи на виставці дивовижно перегукуються між собою, хоча їхні автори часто живуть у різних частинах України. Ідея Петра Армяновського про необхідність знайти тихе місце в складні часи буквально вторить відео Яреми Малащука і Романа Хімея "Присвячується молоді всього світу ІІ", присвяченому культовим київським рейвам "Схема", відомим далеко за межами України. Камера спочатку захоплює київську молодь у танцювальному екстазі в кіностудії ім. Довженка, а потім знімає майже статичні портрети героїв вже після вечірки. "Схема" стає для київської молоді також певною втечею від буднів (нагадаємо, "Схема" з'явилася в Києві 2014 року, після Революції Гідності).
Розмова про контраст і одночасну неймовірну близькість між минулим і сьогоденням – ключова тема виставки. Підкреслює це і сама локація – Національний музей Тараса Шевченка. "Вибір виставкових майданчиків у Києві для проєкту такого масштабу, як МУХi, невеликий, – каже куратор виставки Марина Щербенко. – Музей Тараса Шевченка розміщений дуже зручно – в центрі міста, сюди зручно дістатися. Також тут добре налагоджена внутрішня інфраструктура, працює кваліфікований персонал, який контактує і з нами, і з нашими гостями. Але виставкові зали в цілому зберегли антураж пострадянського музейного простору. Тому загальну експозицію ми побудували так, щоб підкреслити контраст між минулим і сьогоденням, а іноді стерти або заховати всі відмінності і нерівності". Серед інших тем, які турбують художників, – проблема гендерної рівності (у видовищному і концептуальному проєкті Оксани Казьміної), критика медіуму і фальсифікація реальності (наприклад у Антона Шебетка), травми війни – в відео Аліни Якубенко.
Паралельно з виставкою триває освітня програма "Випробування меж". У її межах відбудуться зустрічі з художницею і членом експертної комісії Марією Куликовською, колекціонером Юрієм Когутяком, фахівцем у сфері інтелектуальної власності Анною Прохоровою та іншими героями.
Фото: Марія Павлюк