"ЦеШо": все про новий театральний проект Влада Троїцького

У вересні на фестивалі "ГогольFest" режисер Влад Троїцький представить новий музичний проект "ЦеШо". Молодому театру режисер пророкує успіх гуртів "ДахаБраха" і Dakh Daughters.

Текст: Дар'я Слободяник

Фото: Armen Parsadanov

Стиль: Olaa Zhyzhko

Cвій новий проект Влад Троїцький називає словом "бомба". "Це буде "бомба", повір. Пишіть про них зараз: наступного року ти їх у Києві не спіймаєш". Ми сидимо в його театрі "ДАХ" на Либідській, в кабінеті. Навколо бігають "діти" Троїцького, як він сам їх називає: дівчата з Dakh Daughters, команда "ГогольFest", яка щосили готується до вересневого фестивалю, і нові підопічні Влада – п'ятеро юних осіб з проекту "ЦеШо". "ДАХ" – це три невеликі кімнатки, тут тісно й усе заставлене декораціями, але місця в театрі Троїцького вистачає усім.

На Марусі: шорти, sasha.kanevski; блуза, Anna October; пальто, Mulberry; чоботи, Santoni. На Катерині: сукня, Maison Margiela; жакет, Each x Other; чоботи, Burberry. На Надії: сукня, FLOW; штани, Maison Margiela; сукня, Monse; пояс, Frolov; туфлі, Lake Studio. На Марічці: боді, Faith Connexion; юбка, Chloé; тублі, Lake Studio. На Ігорю: сорочка, Burberry; штани, sasha.kanevski; ботинки, Marsèll

Продюсер, режисер, ідеолог театру, культуртрегер – Владу Троїцькому 52 роки, 25 з них він займається театром. Його ім'я в Україні – синонім живого сучасного мистецтва. Головний талант Троїцького – об'єднувати навколо себе дивовижних, юних людей, які палають мистецтвом, і створювати з ними успішні проекти: так з акторів театру "ДАХ" в 2004 році виріс гурт "ДахаБраха", який тепер виступає на фестивалі "Гластонбері" й бере участь в ефірах Бі-бі-сі, пізніше – гурт Dakh Daughters, який уже надійно "оселився" в Європі. "Мені подобається, коли люди горять і прагнуть, – каже Влад. – Коли я взявся за цих молодих осіб, то відразу зрозумів, що сію на вдячний і благодатний ґрунт. Їхня юність заразлива, вони легко навчаються і, я думаю, швидко досягнуть потужного результату".

На Марічці: боді, Faith Connexion

У "Це шо?" п'ять осіб: Марічка Штирбулова грає на акордеоні й співає, Ігор Мітальніков, єдиний хлопець у команді, відповідає за ударні, Маруся Бернос грає на віолончелі, Катерина Петрашова – на гармоніці, а у Наді Голубцової – контрабас. Найстарший у колективі – Ігор, йому 26 років; наймолодшій, Марусі, – 22. Троїцький зізнається, що юність і зухвалість учасників підкупили його з першої зустрічі. Попри молодість, усі – досвідчені артисти. Вже другий рік у них є свій маленький колектив – театр "Пральня", який п'ятеро студентів-лялькарів театрального інституту ім. Карпенко-Карого створили, навчаючись на четвертому курсі.

"Коли ми закінчували університет, викладачі нам сказали: "У Київському театрі ляльок є одне місце. Хто хоче?" Ніхто не хотів. Ми домовилися взагалі не йти на прослуховування у держтеатри. До цього часу ми поїздили по європейських фестивалях, у нас було бачення ідеального синтетичного театру, театру-лабораторії. Ми розуміли, що хочемо працювати у театрі, якого немає, – тому вирішили створити власний".

На Надії: сукня, FLOW; штани, Maison Margiela; сукня, Monse; пояс, Frolov; туфлі, Lake Studio

На одному з фестивалів у Польщі хлопці познайомилися з режисером Марціном Бжозовські, запросили його до Києва і поставили з ним спектакль "Ми є", який тепер з успіхом показують на європейських фестивалях. Потім придумали кілька музичних програм, виступали у київських клубах і на фестивалях.

З Троїцьким вони познайомилися майже рік тому: Влад запросив Марічку Штирбулову у свій спектакль "Але вітер", а потім подивився кілька відео "Пральні" – і загорівся. "Якесь хуліганство в цьому є. А приведи-но своїх голубів завтра до мене ", – згадують хлопці доленосні для них слова Влада. Більше півроку під його керівництвом вони готували програму для першого перформансу, який повністю можна буде почути на "ГогольFest".

Його тизер влітку показали на фестивалі Atlas Weekend. У програмі – українська та європейська поезія, а також власні композиції артистів, переважно політично заряджені. Під час перегляду згадується Dakh Daughters – та ж еклектика жанрів та стилів, легкий перехід з англійського на французький, реп та народний вокал, високе й низьке, смішне й трагічне. Щоправда, "ЦеШо" – куди більше про політику й сьогодення. "У мене болить те, що нічо не болить" – читає речитативом красуня Надя, яка стоїть за контрабасом. Її пісня – назірка новин з Facebook, такий собі скролінг стрічки, який щопівгодини робить кожен з нас, – тільки поданий як перформанс. "В зоні АТО загинуло стільки-то українських військових", "хлопчик Ваня з Івано-Франківська прокинувся і не знайшов свою праву шкарпетку", "У канадському притулку для тварин зробили справжні ліжка для кішок". Таке собі інформаційне сміття з новин – прямісінько в вічі. "У цих хлопців є громадянська енергія, але вони не думали, що її можна перетворювати в мистецтво, – каже Троїцький. – А для мене художник, який не працює з проблемами сьогодення – не художник. Потрібно розуміти, що ти тут і зараз, – в цьому і є суть сучасного театру".

Фото: Armen Parsadanov

Стиль: Olaa Zhyzhko

Макіяж: Yulya Zalesskaya

Асистент стиліста: Kateryna Makhno

Зачіски: Svetlana Bizyukina

Продюсер: Vika Yukhymenko

Локація: креативна спільнота IZONE