VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Інтерв'ю з кураторами Українського павільйону на Венеційській бієнале

28 березня 2017

13 травня стартує Венеційська бієнале. Куратори Українського павільйону на Бієнале –Пітер Дорошенко та Лілія Куделя, представники музею DallasContemporary: Пітер у середині 2000-х працював президентом PinchukArtCentre, а Лілія - у Мистецькому Арсеналі Вони розповіли Vogue.ua, чому Україну презентує фотограф Борис Михайлов, який бюджет Національного павільйону і що зв’язує культового фотографа Юргена Теллера та Український павільйон.

Борис Михайлов, серія "Парламент"

Коли ви подавали проект на розгляд до Мінкульту, то планували, що Україну на Бієнале презентуватиме художник Ілля Кабаков. Чому саме Кабаков був для вас важливим?

Пітер Дорошенко: Кабакова можна порівняти з постаттю Миколи Гоголя в літературі. Ілля та Емілія Кабакови обоє народилися в Дніпрі та, незважаючи на те, що більшість часу прожили й професійно реалізувалися поза Україною, вони завжди пам’ятають про своє походження. 

 Чому він відмовився брати участь у Бієнале?

Лілія Куделя: Ілля та Емілія  з ентузіазмом відгукнулися на нашу пропозицію взяти участь у конкурсі. Вони запропонували для Венеційської бієнале масштабний і яскравий проект. Суть полягала в залученні різних українських художників у форматі “відкритої сцени” під купольною світло-звуковою конструкцією авторства Кабакових. Їхній проект передчував тему “спільних місць”, яку згодом оголосила кураторка цьогорічної бієнале Крістін Масель. Проте ця пропозиція стала нездійсненою у зв’язку з раптовим погіршенням здоров’я Іллі Кабакова.

Куратор Ліля Куделя та Емілія Кабакова, 2017 рік

Часто участь України в Бієнале супроводжується скандалами. В 2015 році, наприклад, Михайло Рашковецький та Оксана Баршинова вийшли з кураторської групи, звинувативши Мінкульт у непрозорості. Які ваші враження від проведення конкурсу в 2017 році?

ПД: Кожна нація має свої системи відбору художників для Венеційської бієнале і внутрішні скандали відбуваються повсюдно, включно з США та європейськими країнами. Демократія – це брудна справа. Чудово, що в Україні цього року професійна спільнота вперше домоглася від Міністерства культури відкритої процедури відбору національного проекту. Наступного року корисно було б чіткіше окреслити пріоритети і очікування арт-спільноти щодо національного проекту – чи буде це, наприклад, зріз молодої мистецької сцени чи сольна презентація одного художника.

Пітер Дорошенко та художник Ілля Чичкан на відкритті 53-ої Венеціанської бієнале у 2009 році

ЛК: Від початку ми відчували ентузіазм і залученість Міністра культури Євгена Нищука, який проявив зацікавленість у проекті. Зараз команда Мінкульту, в силу своїх можливостей сприяє тому, щоб на якісному рівні презентувати у Венеції Україну. 

Існує, звісно, ряд системних труднощів і перепон, які гальмують продуктивність кожного із залучених у цей проект гравців. Скажімо, уже давно з’явилася потреба взяти в довготривалу оренду приміщення для Українського павільйону. Це позбавило б кураторів виснажливої щорічної процедури пошуку простору.

Борис Михайлов, серія "Вчорашній бутерброд"

Важливо, що Борис Михайлов, майстер соціальної реалістичної фотографії, презентує Україну в 2017 році, саме тоді, коли тема Бієнале звучить як «Viva arte viva» . Як проект Михайлова вписується в цю «життєствердну» тему Бієнале?

ЛК: Творчість Бориса Михайлова резонує з філософією 57-ї мистецької Бієнале, яка  досліджуватиме прояви неогуманізму в сучасному світі. Фотографію можна вважати найбільш гуманістичним видом сучасного мистецтва, бо вона функціонує як своєрідний жест емпатії до реальності. Яскравим прикладом тут слугуватиме відома серія Михайлова «Історія хвороби». На прикладі постаті Михайлова можна також зрозуміти головну тематику цьогорічної бієнале, яка звеличує творчість як процес і первинність творчого пориву в житті художника. 

ПД: Для нас важливо показати, якою гіперсучасною є творчість Бориса Михайлова. З одного боку, його фотографії вписуються в логіку світу, що мислить картинками, швидко їх аналізує і забуває. З іншого погляду, фотографії Михайлова функціонують як форма колективної психотерапії й дуже гіперреалістичні за своїм концептуальним наповненням.

Борис Михайлов, серія "Щоденник"

 «Парламент» – політична серія Михайлова. Вона – про Україну, про Європу чи про весь світ?..

ЛК: Початок створення «Парламенту» збігається в часі з розгортанням збройного конфлікту на сході України в 2014 році. Але цілісно ця серія є симптомом невротичної мас-медійної спільноти, який передував діагнозу під назвою «світ пост-правди». У нових роботах Михайлов продовжує досліджувати своє програмне питання: хто вони – герої сучасності і які їхні пороки? Ця серія складається з абстрактних портретів політиків, які Борис та його дружина Віта фотографували з екрану телевізора під час прямих трансляцій. Окрім фотоапарата вони використовували антену, за допомогою якої спонтанно формувалися глітчеві зображення на екрані.

Борис Михайлов, серія "Парламент"

Михайлов – майстер шокуючої реалістичної фотографії, митець, якого знає весь світ завдяки його легендарній серії «Історія хвороби», створеній у 90-ті роки в Харкові. Світ завжди цінував Михайлова саме як автора, що розповідає вражаючі правдиві історії. Чи не чекає Бієнале зараз того самого епатажного Михайлова?.. Адже сьогодні він говорить про інші речі.

ПД: Думаю, цьогоріч в Українському павільйоні глядачі будуть здивовані перетворенням Михайлова з хронікера пост-радянської дійсності на провидця постінформаційного простору. Його нова серія не менш шокуюча, ніж попередні, адже говорить про колапс сучасної системи політичного представництва і про хаос у засобах масової інформації.

Венеційська бієнале – найважливіша арт-подія у світі та прекрасна нагода для України сказати про себе більше і глибше, ніж показують перші шпальти міжнародної преси. Що вам як кураторам важливо сказати про Україну?

ПД: Творчість Михайлова – це історія з розряду «В пошуках досконалості». Вона безперечно вписується до зразкових канонів українського мистецтва і бере витоки з дореволюційних часів ХХ століття. Я захоплююся тим, як українські митці здатні творити першокласні речі без особливих на те ресурсів. Для нас також дуже важливий акцент на молодих художниках, які презентують паралельні проекти в павільйоні. Я переконаний, що процеси, які відбуваються зараз в Україні на низовому рівні в мистецтві, дизайні, моді, архітектурі, через кілька років будуть охарактеризовані як чергова “нова хвиля”. 

Борис Михайлов, серія "Вчорашній бутерброд"

Чи допомагає вам відстань (маю на увазі  те, що над Українським павільйоном ви працюєте, перебуваючи в Далласі) подивитись на українське «питання» більш об’ємно? 

ПД: Дистанція допомагає, адже є змога відключитися будь-коли і самостійно відрефлексувати новини, події та ситуації. Ми вважаємо великою перевагою можливість не бути включеними безпосередньо в українську мистецьку спільноту, а натомість спрямовувати свою енергію на реалізацію проектів, повязаних з Україною.

Виставка Маріо Тестіно в музеї Dallas Contemporary
Лілія Куделя та арт-група Synchrodogs
Інсталяція Паоло Піві в музеї Dallas Contemporary
Пітер Дорошенко
Інсталяція Дена Колена в музеї Dallas Contemporary

Який бюджет Українського павільону на Бієнале?

ПД: Менш ніж півмільйона доларів США

«Акомпанувати» Михайлову на Бієнале будуть цікаві молоді українські митці – Антон Белінський, арт-група Sviter та Жужжалка, яких з Михайловим споріднює одна важлива риса – рефлексія на соціальні теми.  Чи будуєте ви як куратори певний діалог Михайлова та молодих митців у Павільйоні?

ЛК: Ми вирішили запросити до проекту молодих художників у відповідь на ідею «відкриттів та перевідкриттів» кураторки Бієнале Крістін Масель. Від початку для нас важливо було  розподілити ролі між учасниками і продумати багатошаровий сценарій для Павільйону. Група Sviter та Іван Світличний створюють у виставковому просторі аудіоінсталяцію, в якій вони рефлексують на тему мутації інформаційних потоків. Група Жужалка запропонувала влучний видавничий проект, в якому вони презентують дві фотосерії, що метафорично підсумовують функції фотографії в сучасній візуальній культурі. Антон Белінський створює для Українського павільйону тизер нової колекції, яка бере за основу виставкову концепцію.

Перформанс арт-групи Sviter в Ізоляції, Київ

"Детки", зйомка Антона Белінського для жовтневого номеру Vogue UA, 2016 (Фото - Julie Poly)

Де саме буде розташований Український павільйон? Чи буде він розташований у центрі арт-життя на Бієнале, чи у периферіі?

ЛК: Український павільйон цього року розташований у районі Каннареджо – найнаселенішій і найбільш автентичній частині Венеції. Район має пряме сполучення з залізничною та автобусною станціями, звідки можна за 10 хвилин дістатися до Українського павільйону по вулиці Strada Nuova. 

Околиці Канареджіо мають свою магічну міфологію. На сусідній вулиці від нинішнього Українського павільйону у ХVI столітті жив знаменитий Якопо Тінторетто, який писав тут свій «Рай», одне з найбільших живописних полотен у світі (25 метрів у довжину). Тінторетто похований в кількох хвилинах ходу від Українського павільйону – в унікальній готичній Церкві Мадонна делл’Орто, де збереглися його картини. Через канал від Українського павільйону розташовується також найстаріше єврейське гетто.Ще один оазис Каннареджо – історична майстерня Orsoni, де свого часу було відроджене мистецтво вироблення візантійської мозаїки.

Церква Мадонна делл’Орто

Ще один учасник Павільйону – всесвітньовідомий фотограф Юрген Теллер. Що пов’язує його та Україну?

ПД: Борис Михайлов справив величезний вплив на Юргена Теллера як фотографа-початківця і тепер з'явилася можливість для більш тісної співпраці між ними. Це своєрідна ситуація менторства, оскільки Юрген перебуває в стані постійної заінтригованості естетичними та творчими прийомами Михайлова. Теллер знімає бекстейдж українського павільйону, ці фотографії  увійдуть до альбому, приуроченого участі Бориса Михайлова у Венеційській бієнале.

Читайте также:

Наивно искусство: совместный проект Маши Ревы и Vogue UA 

выставка · украинские художники · искусство ·

Ще в розділі Арт

Популярне