RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

5 фактів про художника Обрі Бердслі, про які ви не знали

09 травня 2020

Декадент і денді, меломан і бібліофіл, провокатор і геніальний графік — як тільки не називають англійського художника Обрі Бердслі. Цієї весни в лондонському музеї Tate Modern мала пройти його велика ретроспектива, але через карантин її перенесли в онлайн. Поринути в естетський світ Бердслі, а також міфів про нього можна на сайті музею (не полінуйтеся послухати лаконічну кураторську екскурсію), а Vogue.ua тим часом розповідає, що потрібно знати про наймоднішого художника XIX століття.

Aubrey Beardsley 1893, автор Фредерік Еванс (Wilson Centre for Photography (London, UK))
Його кар’єра тривала всього 7 років

У сім років Обрі Бердслі поставили діагноз туберкульоз. Він помер у 25, але прожив яскраве й насичене життя: встиг попрацювати клерком, продаючи страховку від пожежі забезпеченим англійцям; увійти в історію завдяки ілюстраціям до п’єси «Саломея» Оскара Вайльда, потрапити в кілька скандалів, і звести з розуму манірних вікторіанських цензорів своїми відвертими малюнками, які їм доводилося розглядати з лупою.

Two Athenian Women in Distress 1896, Обрі Бердслі (Victoria and Albert Museum)

«Я думаю, хвороба була водночас і рушійною силою для нього», — каже кураторка виставки в Tate Modern Керолайн Корбо-Парсонс. Сучасники так писали про художника: «У нього була фатальна швидкість життя, характерна для тих, хто знав, що помре молодим». Художник встиг створити понад тисячу ілюстрацій: це і дизайн афіш, і театральні програмки, книжкові ілюстрації, обкладинки журналів. Він малював усе — від казок за участю драконів і лицарів до відвертих сцен про секс і розпусти. Водночас художня кар’єра Бердслі тривала трохи менш як сім років, з 1891 по 1898 роки. Коли йому було 18, він познайомився з художником Едвардом Берн-Джонсом, яким він глибоко захоплювався. Побачивши портфоліо Бердслі, Берн-Джонс зауважив: «Я рідко або ніколи не раджу кому-небудь захоплюватися мистецтвом як професією, але у вашому випадку я більше нічого не можу зробити». За його рекомендацією Бердслі недовго відвідував заняття у Вестмінстерській школі мистецтва — це була його єдина художня освіта.

The Fat Woman 1894, Обрі Бердслі (© Tate)
Обрі Бердслі був денді

«Я застудився, вийшовши без пензлика на своїй тростині», — писав у своїх щоденниках Бердслі, вражаючи фірмовим англійським гумором. Художник любив славу й визнання і, безумовно, був денді. Дотепний, високий, «бездоганно чистий і доглянутий» — так описували його сучасники. Він одягався так само вишукано, як і герої на його графічних роботах: любив носити блакитно-сірі костюми, шовкові хустки й шапки та довгі жовті рукавички. Дендизм наприкінці XIX століття був невіддільною  частиною декадентської «віри», а хвороблива худорба й тендітна зовнішність робили Обрі ідеальним декадентом свого часу. Водночас його роботи свідчать про прогресивне ставлення до сексуальної свободи й гендеру. У класичному розумінні денді — це чоловік, який витрачає години свого життя на зав’язування краватки, але дендизм не тільки про одяг, але й про спосіб життя та мислення. «Бути денді — це означає переосмислити свою особистість», — зазначає куратор та історик мистецтва Стівен Калловей, і з цим Бердслі впорався прекрасно.

Self-Portrait 1892, Обрі Бердслі, British Museum
... і вмів бачити естетику в потворності й навпаки

Обрі Бердслі шокував і захоплював пізньовікторіанський Лондон своїми витонченими чорно-білими малюнками. Він досліджував еротичне й елегантне, гумористичне й гротескне. «З одного боку, краса його ліній спокушає вас і зводить з розуму, але з іншого — ви помічаєте на його роботах якісь дивні, іноді жахливі деталі. Що, звісно, зчиняло багато галасу серед його сучасників. Що більше ви дивитеся на його роботи, то більше бачите», — зауважує кураторка Керолайн Корбо-Парсонс.

Messalina and her Companion 1895, Обрі Бердслі (Tate)

Так в естетських ілюстраціях, де зображений світський раут, раптово з’являється величезний павук або фалос (часто повторюваний образ у художника); а на іншій роботі помічаєш, як неприродно надутий живіт в ефектної пані в боа. Наприкінці XIX століття Бердслі став першим художником, хто так естетськи змішав красу з потворним, звівши цей образ у ранг вищого мистецтва. «Вікторіанці були людьми із суворим моральним кодексом. Манірні, якщо хочете. Але Бердслі взагалі не хвилювала думка істеблішменту — і йому подобалося, що в нього була погана слава», — розповідає кураторка виставки.

Enter Herodias 1893, (опубліковано 1907), приватна колекція

1894 року Бердслі завершив свою найвідомішу роботу — ілюстрації до п’єси «Саломея» Оскара Вайльда. На одній з найрозтиражованіших робіт у серії Бердслі зображує, як Саломея збирається поцілувати відрубану голову Іоанна. Вся серія загалом досліджує чуттєвість і сексуальність. Оскар Вайльд і його видавець Джон Лейн були в захваті, публікація викликала сенсацію. Водночас роботи зазнали цензури видавця: є спогади сучасників про те, як той розглядав їх під лупою, перевернутими догори ногами, щоб побачити всі непристойності. Водночас дуже багато відвертих речей Джон Лейн все-таки пропустив до публікації.

Випускав скандально відомий журнал «Жовта книга»

1894 року Бердслі став художнім редактором The Yellow Book, журналу, який став символом декадентства. Це був по-справжньому модний, іронічний і ризикований журнал. У ньому не було реклами, на противагу масовим виданням того часу, а назва відсилала до популярних французьких «еротичних» романів у жовтих палітурках... На обкладинці була ілюстрація Бердслі: пишнотіла жінка в масці з хижою посмішкою на обличчі. У журналі публікувалися авангардні письменники, поети й художники.

Обкладинка журналу «Жовта книга», 1894 (Tate)

Але стрімкий успіх журналу і його художнього редактора був недовгим. 1895 року Оскара Вайльда засудили за сексуальні відносини із чоловіками й кинули за ґрати. Коли скандал вибухнув у всьому Лондоні, негативна реакція відбилася й на журналі. У суспільній свідомості Бердслі вже був пов’язаний з Вайльдом через ілюстрації до «Саломеї». Коли Вайльда бачили під час його арешту із жовтою книгою (насправді це був французький роман, а не жовта книга), це відіграло свою роль. Обурений натовп розбив вікна видавництва, а видавець Джон Лейн звільнив Бердслі з його ж, по суті, журналу.

Ми насправді мало знаємо про його особисте життя

З листів Бердслі відомо, що його приваблювали повії, каже кураторка виставки, але про його сексуальність відомо небагато. Проте художник часто показував одностатевий потяг і гендерну флюїдность у своїх працях, що було рідкістю для вікторіанського періоду. Наприклад, одна з найважливіших у цьому сенсі робіт — Black Coffee. Ми бачимо двох жінок, які сидять поруч одна з одною. Жінка в чорному ховає руки, можливо, прикриваючи руку своєї супутниці, яка також лежить у неї на колінах. Зачіска іншої жінки подібна до диявольських рогів, ще один натяк сучасникам на їхню «гріховну» поведінку. Хоча багато людей, які побачили цю ілюстрацію в той час, були б шоковані проявом одностатевих відносин, у художника немає почуття судження. Це лише одна з багатьох ілюстрацій Бердслі, на яких зображені сміливі й вільні героїні.

Black Coffee 1895, Обрі Бердслі (Harvard Art Museums/Fogg Museum, Bequest of Scofield Thayer.)

За матеріалами tate.org.uk

Фото: © Tate

искусство ·

Ще в розділі Vogue Man

Популярне