RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Стоп-контроль: інтерв’ю з художницею Люсею Івановою

09 березня 2020

Як звільнити живопис від місії й, не прагнучи успіху, домогтися його — знає художниця Люся Іванова.

Художниця Люся Іванова

На Facebook-сторінці художниці Люсі Іванової є цікавий етюд — незакінчений ескіз «Кусама в позі „Банана“ Мауріціо Каттелани». Олія, полотно, грудень 2019. Кусама — це собака, яку Люся із чоловіком, художником Єгором Анцигіним, забрала з притулку кілька років тому, і часта героїня її робіт. Собаку Люся назвала на честь японської художниці Яйої Кусами. А сама картина — жартівливий омаж скандальної інсталяції Мауріціо Каттелани «Банан», яку художник показав на Art Basel в Маямі торік у грудні. Найзвичайнісінький банан, куплений на ринку за 20 центів і приклеєний до стіни сріблястим скотчем, — дотепний жарт Каттелани на тему суспільства споживання. «Я задумала трудомістку роботу із собакою, що лежить, — говорить Люся. — Почала писати, і в голову прийшла смішна паралель з бананом Каттелани. Якраз інтернет розривався мемами, і мене посмішила ідея «залучення» живопису до тренду, ще й такого саморефлексивного». У цьому жесті так багато Люсі: вона відкрита, допитлива, небайдужа, їй нескінченно цікаво спостерігати за світом навколо.

«Хто ця художниця? Це новий розвій українського живопису!». Я пам’ятаю ажіотаж навколо персональної виставки Люсі Іванової в лютому 2019 року в модній київській галереї Naked Room. Виставка «Річ не в собі» стала всього лише другою для цього артпростору — Naked Room відкрилася за місяць до події. «Ми знали: це живопис такої високої якості, що можна не сумніватися в успіху... Але що буде такий ажіотаж, не очікували», — згадує співкураторка галереї Єлизавета Герман. «Вистрілили» одночасно і галерея, і художниця — усі полотна з виставки було розпродано. «Я бачила як на вернісажі випадкові глядачі знаходили в Люсиних полотнах «свої» — і закохувалися в них. Мені відомі колекціонери, які саме з живопису Люсі почали збирати свої колекції», — розповідає Ліза.

Слон, що кричить посеред зоопарку; динозавр, що пливе доісторичним минулим; купання орхідеї у ванній. Її творчість — це часто фігуратив, впізнавані сюжети й предмети, які художниця розміщує в коловорот соковитого мальовничого світу. «Мені подобається брати неприйнятні для гарного смаку теми, які зазвичай перетворюють живопис на кітч, і викручувати з них щось своє, — розповідає вона. — Ну ось, наприклад, я написала динозавра. Це несерйозно, скаже мені будь-хто. Ну який динозавр в живописі? Ти що, Люсю, в дитячу кімнату картину пишеш?! Для мене ж це виклик, через який щоразу дуже цікаво проходити». Люся сміється, розповідаючи.

«Кімната», 2018. Полотно, олія, змішана техніка

Ми сидимо в її майстерні в Київському інституті автоматики на Лук’янівці. Це щось на зразок сквоту, де живуть і працюють художники, періодично влаштовуючи дні відкритих дверей і тусовки для своїх. У коридорах холодно, але в майстерні затишно: на дивані, загорнувшись у плед, спить Кусама, поруч із диваном нагрівач, на підвіконні квіти. Художниця заварює чай і подає у власноруч зробленій керамічній вазі печиво.

Люсі 30 років, вона пройшла класичний шлях художниці-мальовниці. Навчалася в знаменитому Дніпропетровському театрально-художньому училищі, серед випускників якого — Олег Голосій, одна з найяскравіших постатей українського мистецтва нової хвилі.  2015 року закінчила Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. В її портфоліо — 30 виставок від Чернігова до Одеси, кураторство резиденції в дніпровській галереї «Артсвіт», два персональні проєкти. «Я довго пишу, і потім мені складно розлучатися з роботами. Коли перед виставкою в Naked Room у мене з майстерні забрали всі картини, почуття було двояке: з одного боку, це означало мою популярність, з іншого — з’явилася порожнеча. Я спішно почала писати, щоб оточити себе „друзями“».

Про творчість Люся може говорити годинами — немов залюблений про свій предмет пристрасті, але до такої гармонії прийшла не відразу. «Я ніколи не відмовлялася від живопису, але був період відчуття повної її девальвації. Я вчилася на четвертому курсі, якраз почався Майдан. І я не бачила сенсу в тому, що писала. Виникло відчуття розгубленості: начебто мала зробити щось корисне для суспільства, але як це передати через живопис — не зрозуміло. Я не могла дозволити собі писати щось на зразок творів пересувних виставок — зображувати сюжет на злобу дня або загравати з глядачем, намагаючись передати страждання й біль, які ми тоді переживали».

«Пейзаж із коворкінгом і Сатурном», 2019. Полотно, олія, змішана техніка

Перебування в майстерні наодинці із собою, огородження себе від впливів, сесії в психотерапевта й аналіз свого ставлення до мистецтва допомогли художниці зрозуміти, чого хоче саме вона. «Я пройшла через кризу, звільнивши живопис від місії. Він перестав бути зобов’язаним. Я зрозуміла, що він сам по собі є сенсом, він сам по собі є жестом». Водночас мистецтво для Люсі — не метафізика, а різновид діяльності, тісно пов’язаний зі світом, у якому вона існує. Вона екоактивістка, сортує сміття, а нині стурбована тим, «як позбавлятися від залишків акрилових фарб, адже це мікропластик, який забруднює довкілля».

Так само відповідально, як сортує сміття й бореться за права тварин, Люся Іванова ставиться до проєктів і колаборацій зі своєю участю. 2019 року з-поміж інших художників вона брала участь у спільному проєкті ритейлера Intertop, Олімпійського Комітету та Національного художнього музею. Ідеться про колекцію футболок, присвячену Олімпіаді в Токіо, — принти для неї розробили українські художники. Люсі дістався стрілецький спорт. «Я попоморочилася, втілюючи цей сюжет у ту форму, яка б мене задовольнила. Але було цікаво». У березні футболки можна буде купити в Intertop, а всі кошти підуть на потреби українського спорту.

Тим часом вона готує другу велику виставку для дружньої галереї Naked room, яка відкриється в березні. «Найбільша удача для мене як для мальовниці — коли ти довго пишеш, а потім, іноді через відчай, настає чарівна мить — втрата контролю над полотном. І тоді все виходить. Як це відбувається — загадка, яка тягне мене до живопису. Я раціональна людина, але живопис — це те, над чим приємно втратити контроль», — зізнається художниця.

Текст: Дар’я Слободяник

Фото: Vasilina Vrublevskaya

Стиль: Sonya Soltes

интервью · украинские художники ·

Ще в розділі Персона

Популярне