Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Пітер Ліндберг і феномен супермоделей

06 вересня 2019

Легендарний фотограф Пітер Ліндберг навіки заплющив очі 3 вересня 2019 року. Його кар'єра охоплювала останні чотири десятиліття, а його роботи визначили цілу епоху модної фотографії – від революційної світлини висхідних моделей в кінці 1980-х років і до обкладинки Vogue 1990 року, на якій були зображені справжні зірки. Vogue.ua розповідає, як він зняв свої культові кадри.

Vogue British, січень 1990

Легендарний кадр, після якого Пітер Ліндберг став популярним на весь світ, він зробив 1988 року. На чорно-білій світлині була зображена група моделей-початківців, які позують на пляжі в білих сорочках, немов знятих з чоловічого плеча. Потім, у січні 1990 року, вийшла обкладинка для британського Vogue, на якій з'явилися Лінда Євангеліста, Тетяна Патітц, Наомі Кемпбелл, Крісті Тарлінгтон і Сінді Кроуфорд. Джордж Майкл побачив обкладинку і запросив золотий склад супермоделей стати головними героїнями його кліпу «Freedom! '90». А його музичне відео надихнуло Джанні Версаче на укладення контракту з дівчатами на участь в його шоу.

Ліндберг ще довго фотографував цих дівчат, які стали супермоделями. Можна сказати, що він був рушієм їхньої кар'єри. Незважаючи на це всі ці фото були просякнуті неймовірною зворушливістю і навіть інтимністю. В епоху жорсткого гламуру Пітер знімав оголені кінематографічні портрети моделей з А-списку з природним освітленням, що максимально підкреслювало їхню натуральну вроду.

Лінда Євангеліста

Джон Гальяно одного разу провів цікаву художню алегорію: дизайнер назвав предмети зйомки Пітера Ліндберга мовчазними кінозірками, одяг підніс як сценарій, а фотографа назвав режисером творчого процесу. Образи Ліндберга здатні бути одночасно вічними і своєчасними, одухотвореними і не постановними. Достатньо згадати лише кадр, на якому зображені супермоделі, одягнені в шкіру Chanel.

Vogue US, вересень 1991

Сам Ліндберг був теплим, грубо красивим і завжди недбало одягненим – окуляри на кінчику носа, потерті джинси і бейсболка з написом «Пітер». Саме цей невимушений підхід задавав тон його робіт. «Коли я вперше працювала з Пітером, я думала, чорт забирай, він дійсно хоче мене зрозуміти і розгледіти, – розповіла Vogue німецька модель Надя Ауерманн. – Це дійсно круто усвідомлювати. Йому подобалося, що я маю природній вигляд, як справжня людина. Інші фотографи скажуть: «Я хочу, щоб ви зобразили сміх, але насправді не смійтеся». Пітер завжди змушував тебе по-справжньому усміхатись і вмів створювати відчуття повної розслабленості, коли ти не переживаєш, якщо у тебе дивний вираз обличчя».

Надя Ауерманн у рекламній кампанії Giorgio Armani весна-літо 1997, фото Пітер Ліндберг

У середині 1980-х Ліндберг пояснив Олександрові Ліберману, легендарному редакційному директору Condé Nast, що він просто не може мати стосунку до зображень надмірно відретушованих жінок, які демонстрував Vogue. «Я терпіти не можу тих жінок, які з'являються у журналах завдяки підтримці багатого чоловіка», – сказав він мені кілька років тому. Коли Ліберман попросив його зробити фотографію жінки, яку він хотів зобразити, Ліндберг вирушив на пляж у Санта-Моніку з Ліндою Євангелістою, Карен Александр, Крісті Тарлінгтон, Естель Лефебур, Тетяною Патітц і Рейчел Вільямс. Фотограф показав світові ледь відомих на той час моделей, які невимушено сміялися і позували в вільних білих сорочках на пляжі. В результаті вдалася зйомка, протилежна всім головним канонам модної фотографії того часу, яка за підсумком перевершила косметику, ретушування та екстравагантну моду.

Спочатку світлини не задовільнили Лібермана і Грейс Мірабеллу, головну редакторку американського Vogue на той час. Незабаром після цього її посаду обійняла Анна Вінтур. Вона знайшла фотографії Ліндберга в ящику художнього відділу і одразу зателефонувала фотографу. Анна довірила йому зняти обкладинку свого дебютного листопадового номера 1988 року. Обкладинку прикрасила ізраїльська модель Мікаела Берку. Дівчина позувала в укороченому джемпері, прикрашеному дорогоцінним камінням Christian Lacroix, і потертих джинсах. Щира усмішка, напів заплющені очі і пів оберту від камери – стали одкровенням, що сигналізувало про рух до вільного плюралістичного подання краси.

Vogue US, листопад 1988

Ліндберг пояснював успіх тим фактом, що він переважно знімав на плівку і у нього було значно більше часу для налагодження реальних відносин без тиску соцмереж або цифрових моніторів. «Коли ти використовуєш звичайну камеру, ти знімаєш, і ти наодинці зі своїм об'єктом, це створює певну інтимність, – сказав він мені одного разу. – Зйомка не закінчується через дві хвилини, бо ти не знаєш, чи вдався хороший кадр. Ти робиш набагато більше знімків, щоб була можливість вибору».

Ліндберг продовжив: «Злочин полягає в тому, що фотографів змушують знімати за допомогою кабелю, прикріпленого до камери, і в центрі студії розміщений екран, і всі дивляться на нього. Відносини з моделями вбиті. Редакція скаже: «Пітер, ти зробив це, круто!» або «Трохи перемістіть руку ліворуч», – це не має жодного стосунку до фотографії. Вона стає кнопкою, і це тепер нормально. Це кінець всього і всі фотографи поступово зникнуть. Через 10 років фотографів більше не буде».

Пітер Ліндберг під час роботи

Однак Ліндберг не завжди виступав проти використання сучасних технологій. Так, цього року він зняв групу жінок, що надихають: 15 героїнь різних професій і віку для обкладинки вересневого номера британського Vogue, запрошеною редакторкою якого стала Меган Маркл. Ліндберг сфотографував прем'єр-міністра Нової Зеландії, Джасінду Ардерн, по відеозв'язку – вперше для нього і журналу за всю історію кар'єри.

Vogue British, вересень 2019

За чотири десятиліття Ліндберг створив спадщину образів, що визначають епоху. Фотографуючи супермоделей, він зіграв ключову роль на світовій арені. «Протягом 10 або 12 років я працював максимум з 10 моделями, – сказав Ліндберг Джону Гальяно в бесіді для журналу Interview 2013 року. – Були нові обличчя, але були ті 10, які змітали всіх інших. Отже, я працював з тими ж людьми». Решта – історія моди.

Текст: Осман Ахмед

Питер Линдберг ·

Ще в розділі Персона

Популярне