VOGUE UA CONFERENCE 2019EARLY BIRDS PRICE! До 31 серпня

Фантастичні творці і де вони мешкають: інтерв'ю з дизайнером Алессандро Мікеле

14 липня 2019

Директор модного дому Gucci, Алессандро Мікеле відомий своїм сюрреалістичним поглядом на моду. Де він шукає натхнення і чим розраховується за польоти фантазії – розповідає сам дизайнер.

Алессандро Мікеле в парку Салліван-каньйон поблизу Лос-Анджелеса

Офіс Алессандро Мікеле в міланській штаб-квартирі Gucci Hub нагадує одну з численних версій вітальні тітоньки Мейм з Бікман-Плейс. Це елегантна оселя, оформлена у фірмовому стилі законодавця моди: стільці з гобеленовою оббивкою епохи Наполеона III, лаковані меблі на тлі барвистих килимів і теракотової плитки «томет» – і все це у святковій обгортці з різнокольорових китайських шпалер з екзотичними птахами, яких дизайнер називає своїми тотемами. «Я гадаю, що вийшло досить пусто, – сухо зауважує Мікеле. – Мілан – більше робоча майстерня».

Основним місцем роботи для себе і своєї дизайнерської команди, що налічує понад 90 осіб, Мікеле вважає чудовий палаццо Альберіні (кажуть, до його будівництва був причетний сам Рафаель) у Римі, але напередодні випуску колекції велика частина команди переїжджає до Мілана. «Я б із задоволенням працював на одному місці, – стверджує Алессандро, – але через постійні роз'їзди ательє завжди зі мною – в думках, у валізі».

Фото з архіву Vogue UA, лютий 2019

Довгі години роботи спочатку в Fendi, а пізніше і в Gucci, які дизайнер провів, скоцюрбившись над столом з олівцем в руках, зараз нагадують про себе болями в спині і шиї. Сьогодні замість детальних ескізів – нескінченні списки в робочому блокноті і праця «над створенням загального вигляду, драпірування і фото». «По чотирьох роках роботи я зрозумів, що мені потрібно зосередитися на творчому процесі в цілому: історіях, які я створюю, колекціях, показах, музичному супроводі, атмосфері. Саме цьому я присвячую значну частину часу, – розповідає Мікеле. – Намагаюся менше хвилюватися і не жити на роботі, але для дизайнера це складно, адже уваги вимагає тисяча дрібниць. Спочатку я прагнув контролювати все, але Gucci – величезна імперія. За два роки я довів себе до повного виснаження і ледь не вирішив все покинути. Це прекрасна робота, але вона небезпечна: вичавлює без залишку. Ти не можеш бути присутнім у студії тільки номінально – тебе очікує щоденна боротьба. У якийсь момент я зрозумів: коли робота перетворюється у протез для життя, то одного разу, втративши його, ти загинеш. Мені не потрібен протез. Я хочу жити повним життям».

Фото з архіву Vogue UA, серпень 2018

Не втратити зв'язок з реальністю Мікеле допомагає його партнер, елегантний і манірний професор-містобудівник Ванні Аттілі, який приєднався до нас за чаєм у вітальні. «Аттілі спочатку ставився до моди з великою часткою снобізму, – згадує Мікеле. – А потім по-справжньому її полюбив». Вони постійно обмінюються концепціями та ідеями. «Він мій партнер і в роботі теж», – додає Мікеле своєю неповторною англійською.

Перед початком показу ми залишаємо затишне гніздечко і вирушаємо до примірювальної, де на нас чекають 60 асистентів дизайнера. Гігантське приміщення заповнене сонцезахисними окулярами з оправою у вигляді двох телевізорів з 1950-х (на радість приятелю Мікеле, Елтону Джону), фетровими шапками-шоломами з козирком родом з 60-х, карнавальними масками з набивного оксамиту, позолоченими масками-рапторами і їхніми версіями з шипами (символічна ілюстрація твердження Мікеле, що «мода – це маска») і, звичайно ж, десятками сумок, які були б цілком доречними на руці королеви Єлизавети II, якби не стімпанківська фурнітура та божевільні кольори. Це ті самі сумки, які гарантують марці приголомшливі об'єми продажів.

«Мене невпинно вабить міфологія і, по-моєму, Голлівуд — це другий том «Міфів Стародавньої Греції»

Свій шлях у модній індустрії Мікеле починав з вивчення дизайну костюма під впливом П'єро Този, легендарного художника костюмів, який співпрацював з Вісконті. У якийсь момент Мікеле вирішив, що мода - більш прагматичний вибір для кар'єри. Однак його покази і образи досі не втратили театральності і драматичності, гідної великого екрану. Дизайнер просить свого давнього соратника, стиліста зачісок Пола Генлона зібрати довге волосся моделі-чоловіка в розпатланий шиньйон а-ля Вірджинія Вулф, одній із дівчат спорудити скульптурний victory rolls, а іншій – Маллет, як у Боуві, і лимонно-жовті брови до пари. Візажист Томас де Клюйвер тим часом дістає підставки з силіконовими сльозами і страхітливими контактними лінзами, які він привіз з Японії. Їхнє завдання – посилити похмуру атмосферу, створену масками і шкіряними нашийниками з шипами, що нагадують ті, які вдягали на мастифів в XVIII столітті.

Потім ми подорожуємо залою для показів, де під моторошний акомпанемент вовчого виття і релігійних співів перед нами відкривається стіна зі 120 тисяч світлодіодних лампочок – плід уяви самого Мікеле, запросто здатний викликати напад епілепсії. «Я зі всіх сил намагаюся внести дисонанс, якусь дисгармонію, – пояснює він. – Досконалості немає, тож нумо оспівувати речі, чудові у своїх недоліках».

Поки моделі крокують у строгих костюмах з чіткою лінією плеча в стилі 40-х, Мікеле зізнається, що на його дизайни вплинули дві яскраві жінки – мама і бабуся. «У бабусі був неймовірний смак, – згадує Алессандро. – Вона завжди одягалася в чорне: сорочки-сукні, плащі – або вибирала «гусячу лапку» і клітинку «принц Уельський». Мені здається, моя любов до прикрас – теж від неї».

Фото з архіва Vogue UA Man, осінь-зима – 2018/2019

Його бабуся, велика шанувальниця всього гламурного, підтримувала в доньках бажання спробувати свої сили в кіно на римській кіностудії «Чинечитта». «Мама шаленіла від американських фільмів і кінематографу взагалі, – розповідає Мікеле. – Для неї це було схоже на релігію». Як перша асистентка кінопродюсера, вона ділилася зі своїм сином усіма чутками і думками того часу і розповідала, як одного разу в місцевій кав'ярні зіткнулася з самою Елізабет Тейлор.

Вплив кінематографа на Мікеле відображається у виборі моделей для рекламних кампаній з числа кіноакторок, якими захоплюється не одне покоління, таких як Ванесса Редгрейв і Фей Данавей, і гламурних дів епохи «Чинечитта» – на зразок світської левиці Марини Чиконьї. Його любов до старих добрих голлівудських мюзиклів проявилася у весняній рекламній кампанії Gucci, яку протягом десяти довгих днів знімав на студії Universal Глен Лухфорд. Мікеле зізнається: «Можу зрозуміти, чому раніше людей так вражало кіно. Коли вони бачили на екрані рухому машину або танцюриста, що відбивав чечітку, їх охоплювали найсильніші переживання. Мене нестримно вабить міфологія, і, по-моєму, Голлівуд – це другий том «Міфів Стародавньої Греції».

Ностальгія Мікеле за минулим незмінно знаходить відгук у серцях клієнтів, а він не приховує радості від того, що назву Gucci почали використовувати як епітет для створеного ним світу. «Мене це тішить значно більше, ніж продажі, – говорить він. – Мода – як поп-музика 80-х: вона жива, це не просто купа речей в бутиках для багатих».

Фото з архіву Vogue UA

Відтоді, як Мікеле взяв владу в свої руки, минуло чотири роки. «Багато що змінилося, – каже він. – Не можна замкнутися у себе в студії – потрібно постійно комунікувати зі світом. Я весь час вчуся. Керувати таким брендом, як Gucci, – це величезна відповідальність: з ним пов'язано стільки людей, стільки очікувань».

Однак, як з'ясувалося, ці очікування не обмежуються одним лише добробутом 18 000 співробітників компанії. З виходом колекції осінь-зима 2018/2019 з'ясувалося, що одна з моделей в джемпері-балаклаві викликала негативні асоціації з «блекфейсом» і расовою нерівністю. Гнів всевидющого інтернету був миттєвим, а партнер марки, культовий гарлемський кравець Деппер Ден, заговорив про «обурливий промах». І хоча Мікеле запевняв, що в цьому конкретному випадку джерелом натхнення була фігура анархіста і гуру клубного життя 80-х, дизайнера і живого твору мистецтва Лі Бауері, йому довелось визнати глобальну проблему: відсутність культурного розмаїття в його власній дизайнерській команді і в преміум-сегменті модної індустрії в цілому.

Після хвилі гніву і обурення Марко Біццаррі вирушив до Нью-Йорка, щоб зустрітися з Деном і іншими видатними гарлемськими фігурами. Результатом стала прийнята в компанії ініціатива забезпечити рівні права представників усіх рас на кастингах, а також впровадження освітніх програм для співробітників компанії і міжнародних стипендій для навчання в школах дизайну. «Все в підсумку зводиться до того, що нам просто слід бути більш толерантними».
 

«Моя філософія прекрасного не знає меж: у моєму світі немає старих і нових речей — тільки красиві»

Мікеле досяг приголомшливого взаєморозуміння з Біццаррі. Минулої осені дизайнер подзвонив президенту Gucci, відомому своєю принциповою позицією в питаннях екологічності моди, щоб обговорити відмову від використання натурального хутра в колекціях марки. Через тиждень рішення прийняли. Мікеле вважає це заслугою своєї молодої команди, а також свого друга Джареда Лето, які підштовхнули його до рішучих дій.

«Я дуже ціную майстерність, – стверджує Алессандро, який на початку своєї кар'єри мав можливість долучитися до таїнства мистецтва хутровиків Fendi. – Я шалено люблю гарні речі, зроблені вручну, тому намагаюся відтворити хутро з інших матеріалів – ми ні від чого не відмовляємося».

У колекції осінь-зима 2019/2020 він зі штучного хутра і текстилю створив об'єм, як з натурального. Дизайнер рівнявся на історичний приклад італійських майстрів, які змушені були проявити кмітливість і працювати з місцевими матеріалами після того, як Муссоліні наклав заборону на ввезення товарів в Італію. «Відсутність якогось ресурсу творча людина сприймає як виклик, – вважає Мікеле. – Погляньте на аксесуари 1940-х років: там повно приголомшливих дизайнерських рішень, сучасних і актуальних речей, навіть без каміння».

Сам Мікеле не приховує своєї пристрасті до незвичайних прикрас. Сьогодні він буквально обвішаний кольє і браслетами початку XIX століття з камеями або портретами грецьких філософів, вирізьбленими в застиглій лаві. На кожному пальці красується по персню, в складках коміра ховається георгіанське кольє з підвіскою у вигляді камеї, частина великого гарнітура. «Моя філософія прекрасного не знає меж: в моєму світі немає старих і нових речей – тільки красиві», – стверджує дизайнер.

Фото з архіву Vogue UA

Його пристрасть до покупок не обмежується лише прикрасами. Кажуть, Алессандро придбав другу квартиру з єдиною метою – розмістити там свої трофеї, здобуті в походах антикварними крамницями: картини та інші дрібнички, які він ніжно називає «кумедними штучками, іграшками». У їх числі, до речі, і дивовижна колекція старовинного взуття. З тієї ж причини він не планує прощатися і з нинішньою квартирою, що перетворилася в справжню кунсткамеру у будівлі XVIII століття на одній з площ Риму, коли, нарешті, переїде в нове житло після його масштабної реставрації. В чудовому новому будинку – палаццо в стилі бароко, побудованому для самого Папи Римського, – окреме приміщення розміром з теперішнє житло Мікеле буде відведене для гардероба. (На радість дизайнеру, під час реставрації під столітніми шарами штукатурки вдалося виявити оригінальні фрески.)

За останній час він встиг зробити кілька значних придбань у сфері нерухомості в найкращих традиціях таких стовпів дизайну, як Сен-Лоран, Валентино і Лагерфельд. У невимовно живописному ренесансному селі Чивіта, яке сам Мікеле називає «ексцентричним житлом ексцентричних людей», у них з Аттілі чарівний будиночок, який припав би до смаку сім'ї ліліпутів. У цьому будинку, що примостився на краю прямовисної скелі, Мікеле працював над своїми дебютними колекціями для Gucci. А нещодавно вони купили неподалік ще один будинок, де тепер зможуть зупинятися їхні друзі.

Хто знає, можливо, саме сюди Мікеле вирушить у пошуках натхнення. Після показу він перебуває в філософському настрої. «Все це заради 20 днів, – каже він про показ і роботу над колекцією. – А потім все повторюється заново. Однак творчий процес дуже містичний і привабливий – зупинитися неможливо».

Текст: Геміш Боулз

Фото: Tierney Gearon

Алессандро Микеле ·

Ще в розділі Персона

Популярне