RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Анджеліна Джолі про глобальні проблеми втікачів і материнство

23 червня 2020

В ексклюзивному інтерв’ю для Vogue режисерка й актриса, відзначена премією «Оскар», розповідає про два десятиліття роботи з агентством ООН у справах втікачів та обговорює шлях усиновлення трьох своїх дітей — Меддокса, Пакса й Захари.

Анджеліна Джолі сидить поруч із афганським хлопчиком у таборі втікачів Кача-Гарі на околиці пакистанського міста Пешавар

Що стосується акторської майстерності й кіновиробництва, то за 45 років в Анджеліни Джолі все складалося досить добре. Вона народилася в голлівудській сім’ї Джона Войта й Маршелін Бертран, навчалася в престижному Інституті театру й кіно Лі Страсберга, а потім знялася в культовому фільмі «Перерване життя» в 1999 році, за роботу у якому здобула премію «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану. У 2008-му її номінували на премію Американської кіноакадемії за найкращу жіночу роль у фільмі «Підміна». Кілька років потому, у 2011 році, відбувся її режисерський дебют з фільмом про боснійську війну «В краю крові та меду». Для створення стрічки вона зібрала команду виняткових професіоналів і присвятила багато часу роботі над деталями, зокрема й консультаціям з питань вірогідності сюжету та діалогів. Але, можливо, саме її гуманітарна робота з втікачами допомогла їй найбільше.

 «Я виявилася ученицею біля ніг втікачів, — розповідає Джолі Vogue. — Від них я дізналася про сім’ю, життєстійкість, гідність і виживання більше, ніж можу висловити». Матір шістьох дітей, працюючи з Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах втікачів, майже два десятиліття була послом доброї волі, а з 2012 року — спеціальним посланником у світлі її відданості справі.

Анджеліна Джолі в центрі Форуму африканських жінок-педагогів у Графтоні, Фритаун

Перша місія Джолі полягала в тому, щоб вирушити в Сьєрра-Леоне в останні роки громадянської війни, яка вирувала з 1991 по 2002 рік. Відтоді вона побувала в таких країнах, як Ліван, для зустрічі із сирійськими дітьми-втікачами, Курдистан, щоб висвітлити нагальні потреби 3,3 мільйона переміщених осіб, Таїланд, де сім’ї з М’янми ховаються в таборах втікачів на півночі країни, а зовсім недавно — у Колумбії, де понад 4 мільйони венесуельців живуть у вигнанні.

Так що ж означає роль спеціального посланника ООН? Крім залучення такої потрібної уваги до великих криз, які призводять до масових переміщень населення, Джолі представляє агентство й управління на дипломатичному рівні. «Моя робота нині охоплює боротьбу за те, щоб втікачі мали права й захист, чинили опір примусовому поверненню й прагнули можливостей навчання, — пояснює вона. — Ми допомагаємо тим, хто втік від війни й переслідувань, чиї права було порушено».

Напередодні Всесвітнього дня втікачів — міжнародного дня вшанування втікачів у всьому світі, що його за ініціативи Організації Об’єднаних Націй (ООН) відзначають щорічно 20 червня, — ми поговорили з Джолі про її роботу з Управлінням Верховного комісара й про те, як ця робота змінила її сприйняття материнства.

Анджеліна Джолі розмовляє із сирійською дівчинкою в йорданському військовому таборі, розташованому недалеко від кордону Сирії і Йорданії, 18 червня 2013 року

Діяльність Управління Верховного комісара ООН у справах утікачів націлена на те, щоб рятувати життя, захищати права й будувати краще майбутнє для втікачів. Що із цього всього стосується Вас найбільше?

Для мене всі люди — рівні. Я бачу образи й страждання і не можу стояти осторонь. У всьому світі люди рятуються від газових атак, зґвалтувань, операцій на жіночих статевих органах, що призводять до каліцтва, побиття, переслідувань, убивств. Вони не тікають, щоб поліпшити своє життя. Вони тікають, тому що інакше не можуть вижити.

Що я дійсно хочу, так це побачити кінець того, що змушує людей покинути свою батьківщину. Я хочу бачити запобігання таким ситуаціям, захист від них і відповідальність стосовно них.

За даними ООН, у світі нині налічується близько 80 мільйонів вимушених переселенців, що є найвищим показником за всю історію. За роки роботи з УВК ООН Ви стали свідком різкого зростання. Якими були основні причини?

Я не бачу волі до захисту й оборони основних прав людини, а також дипломатії й відповідальності. Багато людей отримує вигоду від хаосу розбитих, залежних країн. Ми також бачимо, як лідери поширюють страх за політичну вигоду й ріст націоналізму — гнів на «іншого».

Але з іншого боку, я також бачу дивовижну щедрість стосовно втікачів у багатьох країнах і надзвичайну силу й стійкість самих втікачів. І це не безнадійна картина. Тільки п’ять конфліктів становлять дві третини всіх транскордонних переміщень — Сирія, Венесуела, Афганістан, Південний Судан і М’янма. Змініть динаміку там, і ми змінимо картину глобального переміщення.

До пандемії Ви багато працювали у Венесуелі й Бангладеш. Чи можете розповісти нам про деякі речі, свідками яких Ви були там, і якою є ситуація в цих країнах тепер?

Я бачила людей з найвищим проявом людяності, які пережили неймовірне насилля або втрати, і які просто намагаються піклуватися про свої родини. Будь-хто з нас зробив би те ж саме в подібній ситуації. Як і всі ми, вони хочуть бути в безпеці, вони хочуть мати дім і бути вільними.

Реалії для втікачів або переміщених осіб надзвичайно складні. Вони часто стають жертвами зґвалтувань і сексуального насилля. Вони борються з тими ж хворобами, що бувають і в мирний час, але без доступу до медичної допомоги, на яку Ви або я могли б покластися.

А потім втікачі часто живуть у наметах у таборах, незахищені від різних стихій. Минулого місяця втікачі в Бангладеш постраждали від циклону.

Анджеліна Джолі зустрічається з втікачами. Дівчинка на фото була поранена внаслідок авіаудару

Чи є які-небудь регіони або групи людей, про яких Ви особливо турбуєтеся нині?

Я дійсно хвилююся про людей в Ємені. Вони пережили п’ять років жорстоких конфліктів. Вони страждали від авіаударів, обстрілів, сексуального насилля й тортур. Половина їхніх лікарень була зруйнована. Люди були на межі голодної смерті. І тепер вони постраждали від COVID-19.

Проте міжнародна спільнота надала менш як половину засобів, потрібних для продовження операцій з надання допомоги до кінця цього року. Це означає, що до серпня гроші закінчаться й програми з підтримки життя людей закриються в розпал війни й пандемії.

Це жахливо, і це симптоматично для світової моделі: ми не можемо допомогти покласти край війнам або зробити досить для виживання людей. ООН залишиться і надасть все, що може, але буде дуже важко виділити кошти для надання допомоги для задоволення потреб без підтримки з боку.

Як пандемія зачепила втікачів прямо чи непрямо?

На жаль, ми перебуваємо лише на початку економічного й соціального впливу кризи, але вже розуміємо, що це означатиме для переміщених осіб. Настав час для солідарності й розуміння того, що втікачі перебувають на передньому краю боротьби за виживання й права людини.

Чи відчуваєте Ви дихотомію між життям у Голлівуді й роботою в конфліктних зонах з ООН або Фондом Меддокса Джолі-Пітта в Камбоджі?

Багато моїх колег з ООН насправді самі втікачі й були моїми наставниками. Я пам’ятаю одну з перших місій у Сьєрра-Леоне, коли певної миті, почувши розповіді людей, просто заплакала. Там була дивовижна бабуся, яка доглядала за своїми осиротілими онуками — вона прихилилася до мене й сказала не плакати, а допомагати. Ці слова завжди  зі мною.

Моє життя пов’язане з комунікаціями й мистецтвом. Іноді акцент робиться більше на розвагах, але зовсім недавно як режисерка я зосередилася здебільшого на глобальних проблемах. «Спочатку вони вбили мого батька» — фільм, який об’єднує ці світи. Але по суті — це історія важких років в історії рідної країни мого сина. У такий спосіб моє материнство також впливає на мою роботу. І ні, я не бачу поділу.

Анджеліна Джолі жартує з афганськими дітьми в таборі втікачів Кача-Гарі на околиці пакистанського міста Пешавар

Ви збудували дім у Камбоджі. Чому Ви відчуваєте таку сильну прихильність до країни?

Камбоджа була країною, яка змусила мене усвідомити проблеми втікачів. Вона змусила мене опікуватися закордонними справами так, як я ніколи раніше цього не робила, і вступити в Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй. Насамперед вона зробила мене мамою. У 2001 році я брала участь у шкільній програмі в Самлоуті, граючи з дітьми кубиками, і якоїсь миті чітко зрозуміла: «Мій син тут». Кілька місяців потому я зустріла малюка Меддокса в дитячому будинку. Я не можу це пояснити, і я не з тих, хто вірить у знаки або забобони. Але це було дуже реально й зрозуміло.

Самлоут був першою й останньою твердинею червоних кхмерів. Це було те місце, де я вперше побувала з ООН, тому що це недалеко від кордону з Таїландом, куди люди щосили намагалися повернутися. Він був усіяний мінами. Я вирішила інвестувати й жити там, щоб спробувати допомогти поліпшити одну з найскладніших областей країни. Ми знайшли 48 мін на купленій там землі. Мій будинок розміщується в комплексі, яким я ділюся зі штаб-квартирою мого фонду. Це на 100 відсотків локально, як і має бути, і я працюю з прекрасною командою.

У Вас троє названих дітей, Меддокс, Пакс і Захара, і троє кревних, Шайло, Вів’єн і Нокс. На що потрібно зважати, виховуючи названих і біологічних братів і сестер?

Кожен спосіб стати сім’єю — прекрасний. Що важливо, так це відкрито говорити про все. «Усиновлення» і «дитячий будинок» — позитивні слова в нашому домі. З моїми названими дітьми я не можу говорити про вагітність, але я дуже докладно й з любов’ю розповідаю про подорож, яку пережила, щоб знайти їх, і про те, як це було, коли я вперше подивилася в їхні очі.

Всі названі діти приходять у сім’ю з прекрасною загадкою світу, який зустрічається з вашим. Коли діти іншої раси й із чужої країни, ця таємниця, цей дар дуже повні. Вони ніколи не мають втрачати зв’язку з тим, звідки вони прийшли. У них є коріння, якого у вас немає. Шануйте їх. Навчайтеся в них. Це найдивніша подорож. Вони не входять у ваш світ, ви входите у світи одне одного.

Ви всиновили Меддокса з Камбоджі, а Ваш син Пакс з В’єтнаму — дві країни, що воювали одна з одною. Це було свідоме рішення?

Це правда, я дійсно думала про це. Спочатку я думала не всиновлювати дитини з В’єтнаму, тому що Меддокс був камбоджійцем, і в цих двох країн складна історія. Потім я читала книгу про права людини й виявила, що дивлюся на зображення в’єтнамського бійця, якого американці тримали в полоні. Я думала про свою країну й про нашу причетність до Південно-Східної Азії. Я думала зосередитися на майбутньому, де ми були всією сім’єю. Пакс — це сила й центр усього в нашому житті. Я дуже щаслива, що мені дозволили бути їхньою мамою. Я вдячна щодня.

Після того, як Ви вирішили розлучитися зі своїм партнером і батьком дітей, актором Бредом Піттом, як Ви підтримували здорове середовище для своїх дітей?

Я розлучилася заради щастя моєї сім’ї. Це було правильне рішення. Я й далі зосереджена на їхньому зціленні. Дехто скористався моїм мовчанням, і діти бачать брехню про себе в засобах масової інформації, але я нагадую їм, що вони знають свою власну правду. Насправді це шість дуже сміливих, дуже сильних молодих людей.

Чи можете Ви розповісти про проєкти, над якими працюватимете в найближчі місяці?

Я й далі працюватиму з Управлінням Верховного комісара ООН у справах втікачів у питаннях глобальної кризи, підтримуватиму зв’язок і підвищуватиму поінформованість про реалії на місцях. І співпрацюватиму зі Всесвітньою службою ВВС у межах ініціативи стосовно медійної грамотності для молоді. Я також співпрацюю з Amnesty International у книжковому проєкті з прав дітей. Я йшла на карантин, думаючи, що тепер саме час навчитися готувати. Цього не сталося. Я знаю свої межі.

Текст: Liam Freeman

Анджеліна Джолі ·

Ще в розділі Персона

Популярне