Балерина Катерина Кухар — про вік, догляд за собою і сприйняття свого тіла
Сьогодні, 18 січня, виповнюється 40 років Катерині Кухар — одній з найвідоміших українських балерин, примі-балерині Національної опери. Напередодні ювілею ми розпитали балерину про те, як змінилося її сприйняття власного тіла, про її б’юті-рутину, і про те, чому ковзани й лижі — заборонені розваги для балерини.
Катерина Кухар (Фото: Anna Scheideman)Катя Кухар почала займатися балетом у 5 років, її кар’єра була стрімкою: в 15 талановита дівчина виграла міжнародний танцювальний конкурс "Приз Лозанни" й вирушила на стажування до Франції, а вже в 16 років танцювала партію Маші в "Лускунчику" на сцені театру в Токіо.
Понад 20 років Катерина Кухар танцює на сцені Національної опери, але знають українську балерину далеко за межами нашої країни: Кухар — перший після Сержа Лифаря український артист, що входить до складу журі Паризької консерваторії і приймає випускні іспити. Свої головні вистави вона танцює в дуеті зі своїм чоловіком Олександром Стояновим, прем’єром Національної опери. Сьогодні Катерина й Олександр — одна з найяскравіших балетних пар в Україні, квитки на виступи яких розлітаються вмить.
Балет — це довічний біг з перешкодою, а ти в ньому немов витривалий марафонець... Вічний учень, який щодня приходить до балетного класу. Артист, який до останнього сценічного виходу опирається бажанню свого тіла загорнутися назад у природну для нього небалетну позицію. Проґавиш день — зробив крок назад. Перепрацюєш, і тіло помститься, скам’янівши через образу. І ти вчишся прислухатися до свого тіла й знаходити для нього щоденну ідеальну "тортуру". Вчишся обертатися, адже, як стверджують буддистські ченці, це перший і головний секрет довголіття, вчишся ховати свої слабкі сторони й підносити власні балетні козирі, яскраво на них акцентуючи. Це все називається невидимою роботою над собою. Вічний контроль і вічний рух уперед.
Катерина Кухар та Олександр Стоянов на репетиції балету "Лісова пісня"Після закінчення хореографічного училища я залюбки продовжила навчання й здобула ще дві вищі освіти: диктор телебачення й організатор театральної справи. І перше, і друге мені дуже допомагає, це мій фундамент знань, перше стало в пригоді в моїй роботі на телебаченні, а друге — нині, коли я стала керувати Київським державним професійним хореографічним коледжем. І я хочу продовжити своє навчання, хоча з кожним роком це робити складніше, час минає блискавично. Часто думаю: "завтра буде легше", здається, що з’явиться більше часу, але зазвичай його дедалі менше й менше.
Коли минулого року я погодилася очолити училище, то втратила єдиний вихідний — понеділок. Щонеділі я працюю тільки в театрі, щопонеділка — тільки в коледжі, а в інші дні — і там, і там. Я шалено втомлююся, але роботу свою люблю, інакше б цього графіка не витримала. Але мені цей ритм життя в насолоду. Я так підзаряджаюся. Змінюючи діяльність, я відпочиваю.
Контрастний душ, душ Шарко, ванна з теплого молока й пелюсток троянд, кубики льоду... Вода має особливе місце в моєму житті, завжди після вистави або важкого робочого дня я приймаю душ і фізично відчуваю, як змиваю цей день і всю негативну енергетику. А ще моя подруга-лікарка привчила мене весь час пити воду (з лимоном, м’ятою, цедрою, імбиром, огірком) і я весь час ходжу зі спеціальними пляшками для води. Тож раптом мої студенти на новорічному капуснику вирішать мене спародіювати, то я однозначно ходитиму з пляшкою для води (сміється).
Що входить до моєї рутини ще? Це і масажі, і курси кріосауни, і сауна з березовими віниками, і трав’яна купіль, і купання в ополонці, і медово-сольові скраби, і лімфодренажний масаж, і, безумовно, зволоження й живлення шкіри в міру потреби. Але головне, що допомагає мені бути у формі й бути здоровою — це любов і турбота чоловіка. Спілкування з чоловіком, ванна з молока, аромосвічки й келих червоного вина — ось мої улюблені ритуали.
Фото: Anna ScheidemanЗ досвідом я стала сприймати і приймати себе такою, якою я є. Це важливо, жити в гармонії із собою! Не вимагати від себе неможливого й тішитися тому, що є. Це мистецтво, але я вірю, що ми завжди можемо працювати над собою, змінювати в собі те, що можна змінити на краще.
Катерина Кухар (Фото: Anna Scheideman)Пік кар’єри для балерини — це 30—35 років, коли ти вже все знаєш, умієш — і ще можеш. У балеті, як і в житті, на початку свого творчого шляху ти працюєш на ім’я, а вже потім воно працює на тебе.
У балетному світі заведено йти на пенсію в 37, але мало хто йде насправді. Хоча танцювати, скажімо, до 50 — об’єктивно складно. Так, є унікальні балерини, які виходять на сцену і в 50, і пізніше, але для того, щоб виходити на сцену та збирати аншлаги в цьому віці, треба мати неймовірний талант, харизму й енергетику, яка триматиме публіку. Звісно, для прими, що звикла до овацій і світла софітів, сцена — це своєрідний наркотик, так само як і фізичне навантаження. Тому без сцени часто настає депресія. Я навіть коли у відпустку їду, перші три дні відчуваю ломку в тілі — тіло настільки звикло до інтенсивної фізичної праці, що потребує навантажень.
Катерина Кухар у кампейні колекції Guzema Fine JewelryЯ в професії багато років, тому нині можу самостійно вирішувати, скільки вистав на місяць мені танцювати та на які гастролі їздити. Я в тому балетному віці, коли "і хочеш, і можеш". Цього року на мій день народження ми поїхали на гастролі, чому я дуже рада, тому що минулого року був карантин і гастролей не було. Тож я охоче свій день народження зустрічаю на сцені у Франції. Артист живе, поки він потрібний і популярний.
Нині для мене як для актриси найцікавіші — складні драматичні партії. Ті історії, які ти в реальному житті ніколи не зможеш пережити: Жизель (сцена божевілля — квінтесенція всієї вистави), партія Марини в "Грегові Зорбі", Фрігії — дружини Спартака, її останній монолог на полі бою, вкритому трупами знайомих і близьких людей, партія Джульєтти, яка отруїла себе заради першого й останнього кохання.
"Ромео і Джульєтта"Про обмеження в нашій професії ходять легенди, але цілковита правда — це відмова від борошняного й солодкого, і заборона на ковзани, лижі та кінний спорт. Адже ноги — це наш хліб і ми маємо їх берегти. Але мені здається, що попри всі обмеження, балет це жодному разі не самопожертва — це стиль життя. Вищий прояв мистецтва й спорту, грації, елегантності й вишуканості.
