RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Зійти на Говерлу і закохатися: особистий досвід редактора Vogue

20 вересня 2020

Про підкорення найвищої точки України, пікнік на вершині і внутрішні резерви сили волі розповіла Валя Анохіна.

Коли всі прагнули на південь, я кинулася на захід. Рішення вирушити в похід на Говерлу було спонтанним, хоча я його і прийняла майже за два місяці до сходження. Українські Карпати завжди навіювали на мене настрій таїнства і величі, а ті кілька разів, які мені вдалося провести в горах, надихнули і подарували усвідомлення, що я хочу пізнати цю частину країни. Зсередини. Похід на Говерлу виявився найбільш підходящим варіантом розвитку подій, тому що передбачалися і яскраві враження, і зручний тайм менеджмент: той випадок, коли за добу отримуєш емоцій на тиждень наперед.

Осінь у Карпатах насторожує — складно передбачити щільність туману, ймовірність дощу, швидкість настання темряви і навіть кількість теплих речей з собою. На щастя, виявилося, що прогнозу погоди все ж можна довіряти, а светр з курткою займали місце в рюкзаку не просто так. До необхідних речей для сходження також належать зручні кросівки або ще краще трекінгові черевики, щільні штани або шорти (тут усе залежить від погоди), головний убір (вітер ближче до вершини нещадний), трекінгові палки (щоб знизити навантаження на коліна), пляшка з водою, дощовик, ліхтарик і місткий рюкзак. Невеликий перекус на час підйому — сувора необхідність. Найкраще підійдуть вуглеводи, на кшталт сухофруктів і енергетичних батончиків.

Стартували ми з урочища Козьмещик з висоти близько 900 метрів над рівнем моря. З огляду на те, що висота Говерли — 2061 метр, набрати нам залишалося близько 1200 метрів. До слова, відстань від Козьмещика до верхівки — всього 7,5 км. Якщо вірити підрахункам Google, то час сходження займає близько двох з половиною годин. Гід говорив, що зазвичай іде від двох до п'яти. Ми впоралися за чотири з половиною. Для порівняння скажу, що від мого будинку до офісу — 7 кілометрів, які дорівнюють півтори годинам ходьби. Попри те, що ми йшли простим маршрутом і долали не таку вже й велику відстань, було складно. Невелика зупинка кожні сорок хвилин давала можливість заново повірити у свої сили.

По-перше, нерозумно сподіватися на рівну пряму дорогу. По-друге, ситуація під ногами (назвемо стежку на вершину так) змінюється майже кожні 100 метрів. Глина упереміш з камінням, кругляки, трава, каміння з піском і утрамбований грунт. Тому, повертаючись до теми кросівок, заувага: вони мають бути досить щільними, щоб стопи не відчували кожен камінчик, і досить м'якими, щоб тканина взуття не створювала додатковий тиск на тильну частину стопи.

З огляду на те, що це був мій перший в житті підйом на вершину, а вся моя підготовка закінчилася на тому, що я двічі пройшлася з дому до офісу і з офісу до дому, то основні сили було витрачено на емоційний резерв. Я розуміла, що буде нелегко і періодично переконувала себе, що підйом на Говерлу — не повноцінне сходження, а звичайна прогулянка. Це, до речі, красномовний приклад як робити не треба.

Відсутність адекватної підготовки стає помітною після перших 40 хвилин походу, коли щоки палахкотять, дихання збивається, води увесь час бракує, і залишається одне: налаштувати силу волі, відмовившись від емоційного стресу, який накриває стрімкіше за фізичний. Перші години півтори сходження я була сфокусована на тому, щоб не відставати від групи, підтримувати темп, стрімко підніматися все вище і не здаватися. Чим вище, тим менше кисню. Чим далі, тим більше вертикальних підйомів. Чим довше, тим легше помічати красу навколо.

Є такий вислів "повернутися з небес на землю". Щоб випробувати мудрість, приховану за цими словами, я зробила протилежне, піднявшись на найвищу точку України. Я згадала про дихання, знайшла комфортний для себе темп, озирнулася навколо і закохалася. Немає зв'язку, немає Інтернету, немає навіть натяку на ту цивілізацію, яка доступна всього лиш за 600 кілометрів звідси. Зате саме у вересні в горах пік сезону грибів, лохини і брусниці. Дивно спостерігати за місцевими чоловіками і жінками, що жваво біжать по врожай, і собою з двома палицями, яка ледь переставляє ноги назустріч вершині.

З Говерли відкривається приголомшливий вид. Вдалині видніються румунські Карпати. Коли опиняєшся нагорі, то пережиті за останні кілька годин труднощі забуваються, ноги починають тремтіти, побоювання щодо спуску відходять на другий план. Попереду виявляються неосяжні простори. На вершині наливають чай і продають медалі з написом: "Підкорила Говерлу". Гід каже: "Не можна підкорити Говерлу, можна спробувати її подолати". Не впевнена щодо гори, але подолати себе у мене вийшло. Хочу ще.

Текст: Валентина Анохіна

Vogue в Украине · путешествия ·

Ще в розділі Подорожі

Популярне