Місто храмів: що варто подивитися у Північному Таїланді
Північний Таїланд ще малознайомий для мандрівників і готовий їх вражати яскравими смаками, автентичною архітектурою, доброзичливістю людей і люксовими готелями.
Аеропорт другого за величиною міста в Таїланді розмірами нагадує скромну автостанцію. Пасажири величезного, забитого під зав'язку, аеробуса Доха-Чіангмай авіакомпанії Qatar Airways заповнили його весь, чим зробили схожим на жвавий ринок. Краплі тропічного дощу ні на градус не остудили повітря, але подарували прозорість, адже утихомирили пил з-під коліс шумних мотобайків, тук-туків і сонгтгеу. Втім, якби траса не була такою жвавою вже о 6 ранку, як би мандрівник здогадався, що він не у якомусь селі, а в справжнісінькому мегаполісі? Не по двоповерхових ж будівлях і манго, що ростуть вздовж двосмугової дороги.
Таїланд у мене завжди асоціювався з морем і супом "Том Ям". Ні того, ні іншого в Північному Таїланді немає. Зате є храми. Під три сотні. Їх блискучі то золотом, то сріблом дахи миготять так само часто, як і масажні кабінети. Ми прямуємо в курортну частину міста – готель Anantara Chiang Mai Resort & Spa розташований на березі річки Мепінг. Злиті з небом дерев'яні рейки на його фасаді оповиті плющем, сонячне світло м'яко ллється крізь панорамні вікна, а в самому холі – тихо і прохолодно. Здається, що всі гості Anantara тільки і роблять, що годинами медитують, ходять в безшумному взутті і навіть вітаються беззвучно – виключно поглядом з усмішкою. Привітний голос менеджера готелю, який частує тайським синім чаєм Анчан з часточкою лимона, теж діє заспокійливо. Вловивши стан гостей, які змінили кілька часових поясів за останню добу, консьєрж пропонує розпорядок дня без подвигів: масаж в спа, річкову прогулянку на заході і вечерю в особливому місці – ресторані The Service 1921 з якого почалася історія готелю.
Окрема будівля Anantara Spa побудована зі скла і бетону в мінімалістичному азіатському стилі. У її обробці багато тикового дерева, а тропічні рослини з соковито-зеленим листям перетворюють інтер'єр в літній сад, тільки з дахом над головою. У просторому холі розставлені м'які дивани і пахне травами, а з вікон лаунж-зони відкривається вид на басейн з ніжно-рожевими ліліями. Кабінети для манікюру, педикюру і десять процедурних кімнат розташовані так, що будь-якого користувача не чути і не видно. В основі всіх ритуалів, які проводять у спа-центрі, – оздоровчі практики стародавньої Ланни, а косметика зроблена тільки з натуральних інгредієнтів, що доставляють з усієї Азії.
Перед процедурою мене розпитують про переваги в масажі, протипоказання і пропонують вибрати музику під настрій. Ритуал починається з ополіскування ніг в теплій воді з пелюстками квітів, щоб змити негативну енергію. Далі тіло розігрівають лікувальними вулканічними каменями, а потім наносять коктейль з ароматних масел для стимулювання кровообігу і розслаблення. Майстер опрацьовує м'яз за м'язом, як на хорошому тренуванні, поки я плавно занурююся в сон. Після закінчення ритуалу мені видають аркуш дерева Бодхі з фольги, ніби нове свідоцтво про народження. За тайською традицією на ньому потрібно написати бажання, а щоб збулося – повісити в храмі. Але здається, за моїм нікуди йти не потрібно – тіло після тривалого перельоту ожило, а в ногах знову з'явилася легкість.
Нову енергію направляю на вивчення міста – для початку з річки. Човнова станція збудована всього в двох кроках від готелю і навпаки 600-річного монастиря Чай Монгкол. Сама ж прогулянка по Мепінгу схожа на збірку оповідань: група тайських пенсіонерів на занятті йогою застигла в позі дерева; на терасі ресторану, що потопає у тропічній зелені, стіл накривають до вечері; група школярів відпрацьовує уроки веслування; серпанок туману сховав верхівки будинків одноповерхового району. На спадистих берегах Мепінга життя міста видно, як на долоні.
Ще одна розвага до якої від готелю рукою подати – нічний ринок. Асортимент стандартний – сувеніри, караоке та фуд-корти з місцевими делікатесами (гострі супи, салати з тропічних фруктів, сушені комахи і т.п.), а ось атмосфера ні з чим незрівнянна, в яку неодмінно варто зануритися. Якщо ж на вечерю хочеться екзотики, але більш вишуканої, то варто повернутися в готель. Ресторан The Service 1921 – заклад з історією. Будівля створена 1921 року для британського консульства в Чиангмаї. У минулому столітті тут святкували дні народження британських короля і королеви. Сьогодні про той час нагадують гвинтові сходи, що ведуть до просторої зали, вінтажні меблі, декор з старовинних карт Таїланду, захований за книжковою шафою секретний зал і традиція файв-о-клок на веранді The Service 1921.
Меню ресторану розроблено на базі сучасної тайської, китайської та в'єтнамської кухонь. Пробувати тут потрібно все – запечену качину грудку, салат з курки і зелені, свіжого тунця. Особливими всі страви роблять свіжий сік лайма, пахучі трави і солодкість тростинного цукру. Смаки настільки яскраві, що поставити в вечері фінальний акорд десертом навіть не спадає на думку, – але він мене наздоганяє в номері. Макаруни, шоколад і тропічні фрукти дбайливо залишені на столі в затишній кухні, де хочеться випити чашку ароматного чаю забравшись з ногами на просторий диван і розглядати фотоальбом про слонів, що живуть в заповіднику Чиангмая.
В елегантному 90-квадратному люксі Anantara Chiang Mai Resort є не тільки тераса з вікнами до підлоги, найзручніший у світі матрац на високих (майже як в скандинавських країнах) ліжках, величезна ванна прямо в спальні, але і відчуття дому. Може тому вже в день прильоту я зовсім не відчуваю різниці часових поясів і легко засинаю і прокидаюся за тайським часом.
Поринути в перші сонячні промені можна на даху готелю перед інфініті-басейном з видом на гору Дойсутгеп, а потім – вирушити її підкорювати. Привід важливий: саме на цій, найвищій точці міста, розкинувся священний буддійський храм XIV ст. ВатПратхат Дой Сутхеп. Те, що для тайців це місце священне, легко зрозуміти, якщо приїхати до пункту призначення о восьмій ранку і тоді виявити, що інші сто тисяч людей азіатської зовнішності встали раніше. Після 306 сходинок (за місцевими повір'ями, цей шлях допомагає знайти душевну рівновагу) перед мандрівником з'являється храм неймовірної краси. До Будди прийнято йти з букетом лотосів і усмішкою – драмі тут не місце, значно важливіша зосередженість на відчуттях тут і зараз. А ось про минуле не сумують, та й до майбутнього тайці ставляться грайливо – пропонують на території храму витягнути пророкування з шкатулки.
На наступні кілька днів у мене мільйон планів: поїздка до найбільш кінематографічних храмів, на рисові поля, у ремісниче село Бан Тавай, природний парк слонів і на короткий урок медитації. Але найзатишніші вечори мене чекають в уже улюбленому готелі Anantara. Сьогодні вечеряю біля басейну з ліліями по якому пускають запалені свічки.
Текст: Анна Золотарева
