VOGUE UA CONFERENCE

Навіщо йти на сучасну оперу "Моє зрадливе світло"

22 лютого 2018

22 лютого в Національній опері прем'єра нового проекту музичного агентства "Ухо" - опери "Моє зрадливе світло" сучасного композитора Сальваторе Шарріно. Опера Шарріно проходила на головних майданчиках світу - Зальцбурзькому фестивалі, берлінській Statsoper та Лінкольн-центрі, тепер її можна почути і в Україні - щоправда, поки тільки один раз. Про те, як слухати оперу та як вона створювалася, Vogue.ua розповіла її куратор, співзасновник "Уха" Саша Андрусик.​

"Моє зрадливе світло" - третій ваш проект в Національній опері. Як відбувається підкорення Нацопери та чи задоволені ви результатом?

Будемо задоволені, якщо за опущеною завісою виявиться хороший спектакль - але вже й нині видно, що багато чому встигли навчитися за півтора року. Інтерпретація чистіша, сценографія - складніша і реалізована краще, з текстом працювали в тисячу разів уважніше, команда зібраніша. У логістичному аспекті це, як і раніше, зусилля на межі неможливого - музичному театру складно бути антрепризним. Опера, яка показується один раз, але для тисячі трьохсот глядачів відразу, в своєму виробництві схожа на кіно, зняте одним довгим кадром. Немає можливості перемонтувати, немає наступного за прем'єрним вечора, щоби прибрати незграбний жест у соліста або переписати світло в останній сцені. Ні з ким не може статися гострий бронхіт, жоден штанкет не повинен застрягти, жодна блискавка - роз'їхатися. Все це непросто, але з Шарріно нам допомагало півміста.

Репетиція опери "Моє зрадливе світло"

Про що опера «Моє зрадливе світло»?
Сюжетно вона про те, як у ніч з 16 на 17 жовтня 1590 року Карло Джезуальдо, князь Веноза, убив Марію д'Авалос та Фабріціо Карафа - свою дружину і її коханця. Згодом Карло Джезуальдо видав шість книг пятиголосних мадригалів, п'ята та шоста випереджали свій час на триста років: він був вбивцею та композитором-візіонером одночасно. Над сюжетом це опера про зрадливе світло, назва дуже точна. Про таке сильне бажання володіти кимось, яке несумісне з життям - зате є сумісним з геніальними хроматичними розспівами.

Саша Андрусик на репетиції 
Розкажи про виконавців головних партій - ви знову запрошували європейських співаків?

Так, і вони дуже класні. Партію герцогині виконує Естер Лабурдет з Франції. Вона відомий фахівець з ранньої музики, співала з провідними бароковими ансамблями світу. У Естер дуже красиве, тепле сопрано - чути його ми будемо у семи з восьми сцен опери. Герцога Маласпіну співає австрійський бас-баритон Руперт Бергман, виконавець великого драматичного діапазону.
Що він зіграє Маласпіну геніально ми зрозуміли на десятій хвилині першої репетиції - коли він стиснув у руці свій уявний сад. Роль Гостя - за Майклом Тейлором: не у всякого контратенора є диплом з теоретичної фізики з МакГілл, не у всякого ж є такий голос. Найщасливіші, без перебільшення, години останнього місяця я проводила на музичних репетиціях любовної сцени. Як належить канадцям, Майкл на чверть - українець. Слугу співає тенор Стефан Олрі, ветеран у виконанні сучасної музики й іронічний, тонкий актор.

 
Я прочитала у вас на сторінці в Facebook, що основний вокальний жест цієї опери дає відчуття деліріума, жаху. Як підготуватися до прослуховування такої музики?  взагалі до такої опери?.. І чи можна підготуватися? 

Можна і потрібно. Для початку - знайти іншу музику Шарріно. Це дуже природний, живий звуковий світ - ні на чий більше не схожий. Він того типу, як ніби ви одночасно слухали те, що відбувається зовні вас і всередині - власне серцебиття, дихання, дрібні скорочення м'язів. Це спроба окреслити одночасно і реальність, і ваше вслухання в реальність. "Деліріум" в описі опери означав якийсь нав'язливий стан або кошмарний сон, але кошмари бувають різними. В цьому випадку - мова про музичний саспенс, про голос, який щораз повисає в усе більш тривожній тиші.

 

«Моє зрадливе світло» - популярний твір, його ставили і на Зальцбурзькому фестивалі, і в Лінкольн-центрі. На твій погляд, у чому причина популярності опери Шарріно?



Моя основна версія: "південець зрозумів південця" - Палермо (Шарріно) і Неаполь (Джезуальдо) лежать у полі одного південно-італійського макабра. Але все складніше, звичайно.По-перше, опері передувало велике дослідження: у рік, коли було написане "Зрадливе світло", Шарріно закінчив ще одну вокальну роботу, "Нескінченний чорний" - про Марію Магдалену де Пацці, флорентійську черницю-містику. Марія Магдалена - з того ж кінця 16го століття, що Джезуальдо, їхні дати життя майже повністю збігаються. Очевидно, що композитор у якийсь момент дуже глибоко цікавився цим періодом у принципі - матеріал тому так добре розроблений. По-друге, біографічний сюжет тут переказано дуже переконливо - але це ще і знаменитий біографічний сюжет у принципі. Князь Веноза - велика і трагічна постать, дуже суперечлива.

Один з перших музикознавців, які зайнялися Джезуальдо, так захопився, наприклад, що зійшов з розуму - і проголосив себе ним. Є опера Шнітке про Джезуальдо 1993 року, є опера 1992 року про вбиту дружину, написана її князем Франческо д'Авалос, є новаторський доку-фікшен Вернера Херцога "Смерть на п'ять голосів" 1995 року. "Питання Джезуальдо" всіх, як і раніше, непокоїть.
По-третє, "Моє зрадницьке світло" - по-справжньому новаторська робота, Шарріно займався пошуком нової мови для музичного театру. Опера вся побудована на діалогах, арій у звичному розумінні в ній немає. Основний вокальний жест - постійно повторюваний прийом довгих заспівів і проковтнутих закінчень, перебитих інтенсивними паузами. Всі вокальні лінії - псевдоманьєристські, орнаментальні. При цьому герої ніби весь час задихаються: це відсилання і до найвідомішого у світовій культурі сюжету про вбивство з ревнощів, і до смерті самого Джезуальдо - він, мабуть, помер від астми.

Опера вся складена з таких рим і перегуків, гірше або краще захованих - слухачеві неможливо їх усі відразу зчитати, але впізнати в ній шедевр - можливо.

Текст: Дар'я Слободяник

музыкальные премьеры ·

Ще в розділі Музика

Популярне