RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Маша Єфросініна – про зйомки документального фільму «Розірви коло»

04 грудня 2021

В Україні презентували документальний фільм «Розірви коло», присвячений проблемі домашнього насильства. В основі – реальні історії двох українок, які пережили насильство в сім'ї, але зуміли розпочати нове життя. Про те, як знімали фільм, vogue.ua поговорив з авторкою ідеі, посланницею UNFPA Україна Машею Єфросініною.

Кадр із фільму «Розірви коло»

Героїні цього фільму – дві жінки, Саша й Іва. Одна пережила насильство від чоловіка, друга у ньому виросла – батько постійно бив її. Про пережитий досвід героїні заговорили публічно

"Ця тема дуже складна і важка, але нам пощастило зустріти наших документальних героїнь – Сашу Лебединську і Іву Стішун, які зробили цей фільм таким, який він є, світлим та чесним, – каже режисерка стрічки Єлизавета Сміт. – Працюючи над цим фільмом, я зрозуміла, що насильство не береться з нічого і воно має своє конкретне коріння, яке часто йде з дитинства".

Авторка ідеї – телеведуча Маша Єфросініна, почесна амбасадорка UNFPA Україна. Знімала фільм одна з найяскравіших молодих режисерок країни – Єлизавета Сміт, чий дебютний фільм «Школа #3» пройшов на Берлінському міжнародному кінофестивалі в 2017 році і отримав Гран-прі в секції Generation 14+. Фільм було знято за підтримки Представництва Фонду ООН в галузі народонаселення в Україні (UNFPA). «Розірви коло» можна подивитися на MEGOGO.

Маша Єфросиніна

Як виникла ідея цього фільму? Ви, як посолка UNFPA Україна, добре знайомі з цією темою, часто відвідуєте шелтери, але, можливо, була якась конкретна історія, після якої ви вирішили зняти фільм?

Щиро кажучи, конкретної історії не було. Я можу тільки сказати, що всі історії, які мені доводиться чути практично щодня або в онлайні, або під час особистих зустрічей із постраждалими від насильства, вони всі водночас і схожі за рівнем внутрішнього трагізму, який переживає жінка, і дуже різні за обставинами. Поєднує їх те, що й стало згодом для мене поштовхом до створення документального фільму: на жаль, скільки б ми не займалися створенням притулків, роботою з державою, роботою зі службами, які нескінченно відповідальні за вирішення питань із домашнім насильством у кожному регіоні. Скльки б не спілкувалися з поліцією, скільки б у принципі не велася вся діяльність фонду UNFPA в Україні та моєї як його посланниці, – ми не можемо вирішити цю проблему в національних масштабах, відповісти на суспільний запит про те, що таке домашнє насильство.

Тобто, на противагу сказаному вище, все одно виникають нескінченні запитання: куди звертатися? Чому я маю вам вірити? Я нікому не потрібна. А що робити якщо?.. А що таке взагалі домашнє насильство? А розкажіть детальніше про психологічне, а це як? Ой, а виявляється, я теж у ньому живу і ніколи не знала, думала, що це норма. Попри всю проведену роботу, ми все одно завалені масштабним нерозумінням, незнанням і небажанням торкатися цієї теми. Так, ми зрозуміли, що документальний фільм – це дуже серйозний матеріал, який як мінімум завжди буде знаходитись в інтернеті на всіх наших ресурсах і надавати системну інформаційну, психологічну підтримку цієї теми у переліку соціальних проблем нашого суспільства.

"Цього фільму не могло не бути, його треба було зняти", – сказала я два роки тому. Нам знадобилося кілька років, але його все-таки знято. І так, кілька років тому він був би не таким, як сьогодні, бо навіть за ці два роки дуже багато всього зроблено, і ми можемо показувати історію жінок, які справді здатні виходити з-під тиранічного впливу.

Прем'єра фільму «Розірви коло»

Розкажіть про двох героїнь, чиї історії стали основою фільму. Що найбільше вас особисто вразило у їхніх історіях?

Історії Іви та Олександри, звісно ж, реальні від і до. Це реальні історії двох реальних жінок: одна старша, інша зовсім молода. Але саме ці дві історії дуже багато зібрали з тих десятків тисяч історій, від яких страждають жінки по всій Україні.

У житті Іви був аб'юз з боку батька, який її жорстоко бив. Ми тут показуємо, сказати б, страшну трагедію, пронесену через усе життя. Згодом після перегляду фільму сама Іва сказала, що їй знадобилося 20 років, щоб розлучитися психологічно з цією своєю трагедією, перемогти посттравматичний синдром. Чому 20 – тому що у фільмі дуже яскраво показується, як дівчинка, ставши покаліченою психологічно, стає дорослою жінкою, стає мамою і починає якщо і не так само, то все-таки з явними проявами аб'юзу ставитися до свого сина. У фільмі є дуже сильна сцена, я вважаю, що вона одна з найпотужніших — коли героїня говорить про те, що в якийсь момент зізналася собі, що вона сама також насильник щодо сина. Тільки дуже смілива людина, яка дуже багато пережила, і в собі теж, здатна на таку заяву публічно. У цей момент я аплодувала їй стоячи, тому що усвідомленість здебільшого до жінок так і не приходить, особливо до такої глибини".

Кадр з фільму «Розірви коло».

Перший крок – це зателефонувати подрузі, попросити про допомогу, мамі – будь-кому, не боятися, не соромитися, не відчувати своєї провини. Зателефонувати в поліцію і написати заяву, не забрати її потім, а дотримуватися розпоряджень поліції

Як ви вважаєте, яким має бути перший крок, щоб розірвати коло насильства?

Чим більше я займаюся цією темою, тим більше розумію, що перший крок – це подзвонити подрузі, попросити про допомогу, мамі – будь-кому, не боятися, не соромитися, не відчувати своєї провини. Зателефонувати до поліції і написати заяву, не забрати її потім, а дотримуватися приписів поліції. Перший крок – це внутрішнє рішення для себе: «Я не хочу так більше жити і не буду» – це найскладніший і водночас найважливіший акт, який може зробити будь-яка жінка, яка зазнала будь-якого з типів насильства.

Робота над фільмом

Як відреагували героїні, коли ви запропонували зняти про них кіно і оприлюднити ці історії? Чи відразу вони погодилися, чи, можливо, був страх із їхнього боку?

Я, на жаль, не можу розголошувати всіх подробиць зйомок, можу тільки сказати, що героїнь було набагато більше, багато хто відмовився, хтось у процесі зйомок вже передумав. Іва та Олександра переживали, не знали, що буде в результаті, але вони довірилися режисерці Єлизаветі Сміт. І це ж були не просто два інтерв'ю, записані за 3-4-5 годин, – у цьому фільмі більше півроку їхнього життя. Ліза, режисерка фільму, зі знімальною групою часто приїжджала, вона проходила дуже багато етапів із ними, особливо з Сашею – і притулок, і суди, і апеляції, і психологічну підтримку тощо, тому ви побачите тривалі історії. Фактично всередині цього фільму кожна з героїнь теж дуже змінилася. Те саме сталося і з Івою, – сталося якраз у процесі зйомок, у процесі аналізу своїх дій та свого життя. Саме після прем'єри Іва вийшла і сказала, що їй знадобилося 20 років, щоб нарешті цю історію залишити в минулому, і в цьому допоміг їй цей фільм.

Як ви думаєте, цей фільм надихне інших жінок оприлюднювати власні історії? Чи плануєте його продовження, можливо, у вигляді сайту, де можна опублікувати свої історії?

Річ у тому, що сайт існує. Він називається itseems – сайт, який закликає жінок анонімно ділитися своїми історіями, не треба навіть писати ні адреси, ні свого імені – нічого, ці історії особливо потрібні тим, хто теж заходитиме на сайт, щоб відчути, що вона не самотня у своїй біді. Психологи, з якими працює наш фонд – і UNFPA, і фонд «Маша», і будь-який психолог, в принципі, який стикався з темою домашнього насильства, – скаже вам, що вміння жертви розповісти вголос свою історію, виплеснути її – це величезний крок уже до розриву цього кола насильства, це гігантська підмога для того, щоб з'явилися сили діяти та бігти далі. Також на сайті є кнопка для  безкоштовної психологічної допомоги.

Кадр з фільму «Розірви коло»

Чи допоможе фільм? Я сподіваюся, що його подивляться якнайбільше людей, і зокрема він потрапить на очі тим жінкам, які страждають від насильства. Дуже на це сподіваюся, тому що кожна, хто страждає, кожна себе впізнає в Іві, і в Олександрі – це факт. Але ще ми разом із Фондом мали на меті, щоб цей фільм подивилося якнайбільше людей, причетних до вирішення цієї проблеми. Чиновники, голови міст, представники муніципалітетів, соціальних служб, служб психологічної допомоги, представники поліції – всі ті, хто є частиною побудованого в Україні великого організму – із запобіганням домашньому насильству. Це працює. Так, у цьому механізмі не всі деталі гарно змащені, не все працює дуже злагоджено: байдужість, людський фактор – все, що завгодно. Цей фільм важливо показати всім людям, від яких залежить рішучість тих, хто прагне розпочати нове життя. Мені пишуть з Одеси, Житомира, Харкова, і я дуже тішуся, що зали повні, що це обговорюють, на людей це справляє враження.

Ще в розділі Lifestyle

Популярне