Що таке посттравматичний стресовий розлад і як з ним жити
Червень — місяць обізнаності про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Щоб знизити стигму навколо цього стану й підвищити обізнаність, Vogue ділиться особистими історіями чотирьох жінок з усього світу, які живуть з ПТСР багато років.
Photo: ATELIER DORÉ/ TRUNK ARCHIVEКоли тренерка з питань відновлення з Юти, США, Тіффані Денні, яка пережила домашнє насилля, виявила, що страждає на ПТСР, вона була збита з пантелику, адже пов’язувала цей стан тільки з такими екстремальними подіями, як війна. Але насправді психічний розлад може виникнути внаслідок будь-якого переживання або навіть спостереження за травматичним досвідом з боку, включно з дитячою травмою, фізичним і сексуальним насиллям, жорстоким поводженням, нещасним випадком або катастрофою. За словами психотерапевтки Наді Аддезі, ПТСР часто може зачіпати людей з досвідом психічних розладів або боротьби із залежністю від вживання психоактивних речовин і алкоголізмом. "Біологічні чинники також відіграють роль у розвитку й діагностиці ПТСР", — каже вона.
Наслідки ПТСР можуть бути виснажливими, негативно впливати на стосунки, кар’єру, сон, психічне здоров’я і здатність функціонувати день у день. У деяких випадках розлад призводив до самогубства. "Деякі люди живуть більшу частину життя із ПТСР, не усвідомлюючи, що він у них є", — пояснює Vogue Алекс Геррік, генеральний директор австралійської благодійної організації Fearless. Так було з Денні. "Багато хто помилково вважає, що, визнаючи наявність ПТСР, вони визнають власну слабкість".
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна четверта людина у світі має психічні чи неврологічні розлади, і приблизно кожні вісім зі ста осіб якоїсь миті свого життя стикаються з ПТСР, тому так важливо підвищувати поінформованість про цей стан. "Підвищення обізнаності допомагає демістифікувати ПТСР і спонукає тих, хто живе з розладом, отримувати доступ до лікування та підтримки у відкритий та інклюзивний спосіб", — каже Геррік. Червень — місяць обізнаності про посттравматичний стресовий розлад, що сприяє зниженню стигми й розповідає про методи боротьби з ПТСР. Щоб відзначити цю подію, Vogue ділиться особистими історіями чотирьох жінок, які розповіли про свій досвід життя з ПТСР.
"Мені було 14 років, коли я потрапила до психолога після невдалої спроби самогубства. Аб’юз, з яким я стикнулася в дитинстві, зробив мене інтровертною людиною, що також перетворило мене на принаду для булінгу. Тільки у 2016 році мені поставили діагноз.
Самоосвіта в цьому питанні стала величезним першим кроком. Я почала терапію в 14 років, але тільки після ознайомлення з когнітивно-поведінковою терапією та емоційно сфокусованою терапією мені стало краще і якість мого життя в стосунках з людьми теж поліпшилася. Допомога іншим упоратися з їхніми травмами теж мала зцілювальний ефект. Я поділилася своєю історією в книзі Arsenal of Hope: Tactics for Taking on PTSD, Together (Post Hill Press, 2021). І хоча це не завжди легко, розмови про ПТСР позбавляють розлад його руйнівної сили".
"У мене була приголомшлива кар’єра офіцерки поліції, яка передбачала роботу під прикриттям, розслідування вбивств і переговори із заручниками. Однак у 2005 році, після того, як упродовж 18 років я була свідком кількох жахливих злочинів і розслідувань, я стикнулася з ПТСР. Мені було 35 років і я буквально не могла встати з ліжка. Мій шлюб розпався, моя кар’єра закінчилася.
Після народження дітей почали з’являтися симптоми. Почали спливати жахливі спогади й виникати нав’язливі думки. Я недосипала і постійно дратувалася. Стикнулася із забудькуватістю — забувала помитися, використати дезодорант, поїсти. Я не могла зосередитися.
Коли я не могла впоратися з цим станом, я проходила психотерапію у фахівця, що спеціалізувався на ПТСР. Спершу я відмовлялася від рекомендацій психіатра вживати антидепресанти, оскільки не вірила, що вони мені потрібні. Але швидко передумала, коли опинилася на волосині від того, щоб накласти на себе руки. Я написала книгу мемуарів Under Siege (HarperCollins, 2016), щоб допомогти зрозуміти іншим, через що проходять люди з ПТСР, і дати поради про те, як близькі можуть допомогти".
"Я отримала ПТСР після аб’юзивних стосунків. Я не могла впоратися з ним багато років: втратила роботу, сім’ю і друзів через це. Також мало не втратила своїх дітей. У 2020 році мені нарешті допомогли.
Я пройшла рік когнітивно-поведінкової психотерапії. Частина терапії полягала в тому, щоб записувати на плівку деякі з пережитих травм, які найбільше вплинули на моє життя. Це було дуже важко — найскладніше, що я коли-небудь робила у своєму житті. Я щойно повернулася з мого останнього сеансу психотерапії, я більше не маю ПТСР. Це був складний шлях, але він того вартий! Я вільна".
"У мене діагностували ПТСР після того, як я відчула жах землетрусу й цунамі в Тохоку 11 березня 2011 року. Я була вдома, коли почався землетрус. Відтоді щонайменше раз на тиждень мені снилися страхіття про смерть через землетрус. У результаті я маю порушення сну. Можу заплакати або в мене може початися панічна атака, якщо почую сигнал, що інформує про землетрус, або подібний звук.
Я захворіла як фізично, так і ментально. Страждаю на депресію, тривожні розлади, розлад адаптації та вегетативний дисбаланс. Щороку 11 травня японське телебачення та Інтернет перетворюються на потік новин і спеціальних репортажів, присвячених пам’яті жертв катастрофи. І хоча важливо пам’ятати про трагедію, людям, що страждають від травматичного досвіду, треба уникати страшних і неприємних речей і захищати себе. Тому я цього дня ігнорую телебачення та Інтернет".
Якщо ви думаєте, що ви або хтось із ваших близьких страждає від ПТСР, поговоріть з фахівцем з питань психічного здоров’я. Знайдіть консультанта або терапевта, що спеціалізується на ПТСР і/або роботі з травматичним досвідом, приєднайтеся до локальної групи підтримки і/або поговоріть з членом родини або другом, якому ви довіряєте і який може вас вислухати. Не залишайтеся зі своїми проблемами наодинці.
Текст: Anne Lora Scagliusi
За матеріалами vogue.in
