Куди поїхати в Україні: вибір редакції Vogue UA. Частина 1
Цього літа нам випав чудовий шанс опанувати локальний туризм і дізнатися більше про країну, у якій живемо. Кордони більшості європейських країн ще закриті, а подорожувати Україною (з дотриманням всіх норм) можливо. Редакція українського Vogue ділиться улюбленими місцями для відпочинку, від Херсонської області до Закарпаття.
Розповідає Юлія Костецька, бізнес-директорка "Медіа Групи Україна":
Якщо планувати пляжний відпочинок біля моря в Україні, то селище Лазурне Херсонської області — ідеальне місце для такого дозвілля. Незаймані пляжі й надзвичайного відтінку море хочеться фотографувати знову й знову, адже не випадково цю місцевість називають "українськими Мальдівами". Скромне бунгало на березі для двох обійдеться приблизно в 100 $ за добу, готелі й умови проживання скромні, водночас всі вади локального сервісу компенсуються ідеальним морем, чистими пляжами й природою. Додатковий бонус відпочинку в червні — майже безлюдні пляжі й щадне сонце. З пляжних розваг — кайт-серфінг, каяки, падл-борд.
Селище Лазурне (фото — Юлія Костецька)Якщо гуляти вздовж "блакитного" берега 5-кілометровим пляжем, з одного боку, приходиш до місцевого устричного озера, з іншого — до мілководдя, що відокремлює берег від безлюдного острова Джарилгач. Колись цей острів разом з Тендровською косою були одним цілим, нині Тендра належить до Чорноморського біосферного заповідника, унікального тим, що в ньому живуть дикі коні. Потрапити в Тендру і на Джарилгач можна тільки з води на орендованому човні. Для тих, кому не сидиться на пляжах, за годину їзди від Лазурного розміщується біосферний заповідник "Асканія-Нова" та найбільша пустеля в Європі — Олешківські піски.
Селище Лазурне (фото — Юлія Костецька)За один вік-енд у Лазурному (відпочивали в мініготелі Oasis Beach Club) нам з друзями пощастило кілька разів спостерігати дельфінів, які підпливали близько-близько до берега. Час від часу над пляжем пролітали ключі лебедів, які привертали до себе увагу всіх відпочивальників.
Юлія Костецька разом із чоловіком Олександром на березі моря в ЛазурномуРозповідає Дарина Слободяник, редакторка відділу культури:
Я виросла в Одесі, тому (чи всупереч?) найбільше на світі люблю гори й вважаю, що немає нічого гармонійнішого для людського ока, ніж спостерігати небокрай, порізаний горами. У Карпати й Закарпаття їжджу 3—4 рази на рік: катаюся на велосипедах і лижах, здіймаюся в гори з рюкзаком (рекомендую Стримбу — не дуже складно й дуже гарно), відвідую родичів, багато сплю і збираю ягоди. Є одне місце, куди готова повертатися завжди — це Верховина в Івано-Франківській області. Я дізналася про це селище давно, коли вперше подивилася фільм Параджанова "Тіні забутих предків". Його знімали саме у Верховинському районі, у селі Криворівня, і гуцули, яких ми бачимо в кадрі, — це люди, які на початку 1960-х жили в цих місцях. У Верховині сьогодні є будинок-музей Параджанова, де режисер жив під час знімання, і це, звісно, must have для відвідування (можна побачити гуцульські кептарі — жилетки з овечої шкури, у яких знімалися актори, вдихнути запорошений запах і уявити собі, як майже 60 років тому геніальний Параджанов роздавав вказівки акторам на майданчику).
Дарина Слободяник у ВерховиніВідстань від Києва до Верховини 600 км, але google-карти відразу попередять вас, що їхати приблизно 10 годин. Ми із чоловіком зазвичай робимо зупинку поблизу Івано-Франківська: ночуємо в готелі в одному з прилеглих сіл, уранці п’ємо каву в Івано-Франківську, а потім виїжджаємо в гори, тому що 120 кілометрів від Івано-Франківська до Верховини вам доведеться їхати щонайменше години дві, дорога непроста (якщо тільки у вас не джип або позашляховик). У самій Верховині є різні варіанти розміщення: якось ми жили у великому готелі в самому центрі селища; іншого разу винайняли житло в місцевих, і я абсолютно точно рекомендую другий варіант, тому що в цьому разі на сніданок вам подадуть чудові деруни або млинці з домашнім чорничним варенням.
Верховина (фото Дарина Слободяник)Верховина — колоритне, самобутнє селище з багатою історією й динамічним життям сьогодні, тому нудьгувати ви точно не будете. Ось вам план на кілька днів: рафтинг гірським Черемошем, похід на гору Піп Іван, де стоїть колоритна покинута обсерваторія Білий слон і похід на Писаний Камінь. Останній пункт — обов’язковий, з нього й почніть вивчення регіону: це скелі заввишки з триповерховий будинок на горі. Висота — приблизно 1100 м над рівнем моря.
Дорогою на Писаний Камінь (фото Юрій Яцкулич)Можна доїхати на машині до Буковецького перевалу, потім кілька годин пройти пішки вгору або дістатися на уазику фактично до самого Писаного Каменя. Є легенда, що це давнє язичницьке місце й колись тут жили велетні. Уже в наш час сюди за натхненням любили приїжджати великі письменники — Іван Франко, Леся Українка. Я рекомендую поїхати й просто подихати, погуляти й насолодитися виглядом на гори. Справжнісіньке місце сили в таких рідних, знайомих Карпатах. І хочу застерегти: Параджанов не випадково вибрав для знімання фільму саме Верховину й Криворівню — це містичні місця. Такі сни, як тут, мені ніде не снилися.
Писаний Камінь (фото Юрій Яцкулич)Розповідає Олена Пономаренко, б’юті-редакторка Vogue UA:
Улюблене до тремтіння місце — Київське море в районі Сухолуччя — з’явилося в мене цього року. Завдяки карантину. Всі подорожі скасувалися, і на вихідні довелося шукати відокремлені безлюдні місця, щоб дихати повітрям далеко від усіх. Відкрив його чоловік — завдяки тренуванням на велосипеді (у користі спорту ніхто не сумнівався).
Сухолуччя (автор фото — Олена Пономаренко)Коли я вперше сюди потрапила, в мене сталося потрясіння: чистий горизонт, піщаний берег. Небо зливається з морем, дзеркальне плесо. Весь берег — у корабельних соснах, повітря пахне водою й морем. Чисто й безтурботно, як на балтійському узбережжі. Коли я викладаю сториз звідти, direct завалюють повідомлення: "О боже, де це?", "Нормандія", "Болівія", "Здай GPS-координати". Ніяких координат — весь цей берег наш. У тому сенсі, що берегова лінія нескінченно довга, влаштовуйтеся, де заманеться. Ми побували там уже багато разів, показали це місце друзям і батькам. І завели новий ритуал: приїжджаємо туди з кошиком для пікніка, вишитою скатертиною й скляними келихами. Беремо полуницю й троянди, гамак, крісла. Чоловік готує бургери. І ми слухаємо, як шумить море і як шумлять кронами сосни.
Найбільша втіха — сідати в крісло прямо на піску й ловити поглядом небокрай — і так, поки не зітруться із сітківки літери, тексти, візуальні враження тижня та інший білий шум. А потім весь тиждень натхненно працюєш, знаючи, що на вихідних на тебе чекає нагорода.
Олена Пономаренко в СухолуччіРозповідає шеф-редакторка сайту vogue.ua Віолетта Федорова:
У всіх шанувальників фільму "Гарний рік", події якого відбуваються у французьких виноградниках, є можливість відчути цю неймовірну атмосферу, не виїжджаючи з України. Поблизу закарпатського Берегового розмістилися виноградні плантації Шато Чизай, що охоплюють понад 270 гектарів. Почати цей тур варто з екскурсії на винарню, де можна ознайомитися з усім процесом виробництва й відвідати дегустацію. Тут вирощують білий і червоний сорти винограду — Трамінер Рожевий, Рислінг Рейнський, Мускат Оттонель, Черсегі, Піно Блан, Каберне Совіньйон, Мерло, Піно Нуар. Часті гості замовляють улюблені вина в місцевій крамниці й відразу надсилають їх додому "Новою поштою", адже не всі позиції надходять у вільний продаж і доїжджають до Києва.
Віолетта Федорова на виноградних плантаціях Шато ЧизайПісля цього я б рекомендувала неквапом вирушити на прогулянку цими сонячними схилами, але обов’язково взуйте зручне взуття. До речі, багато хто дивується, що ніколи навіть не чув про ці виноградники, але це й не дивно. Висадили їх тільки у 2006 році, а нині плантація нараховує 1 088 000 виноградних кущів, по одній лозі на кожного закарпатця. Як розповідають представники Chateau Chizay, тільки на десятий рік "лоза розумнішає" й вино стає цікавішим з кожним роком. Нагорі одного зі схилів є прекрасна альтанка, де ми з друзями святкували день народження й насолоджувалися кожним міліметром краєвидів. Раджу там замовити обід або вечерю.
Виноградні плантації Chateau Chizay восениФото: chizay.comChateau Chizay — це не тільки виноградні плантації, а й туристична атракція, центром якої є камерний і затишний ресторан "Chizay. Мала гора", де можна провести романтичну вечерю. Тут можна спробувати як традиційний закарпатський бограч (досить жирна страва), так і ескарго із закарпатських равликів. Останні краще всього поєднуються із сухим автентичним вином Черсегі.
Ресторан "Chizay. Мала гора"Фото: chizay.comНе всі знають, але в "Chizay. Мала гора" є кілька готельних номерів — я гаряче рекомендую залишитися тут на ніч, адже прокинутися вранці з виглядом на виноградники, що підпирають горизонт — це приємність, якою точно варто себе потішити.
