Що читати: уривок з книги "Кактус" Сари Гейвуд
У видавництві "Видавництво Старого Лева" вийшов роман "Кактус" британської письменниці Сари Хейвуд. Роман Гейвуд став бестселером The New York Times, а актриса Різ Візерспун вибрала цю книгу для свого читацького клубу Reese's Book Club x Hello Sunshine.
Роман "Кактус" — історія жінки-колючки, яка має тримати все під контролем. С’юзен Грін стримана і не підпускає до себе. Їй не подобаються надмірна чутливість і емоційність, вона не любить сюрпризи. Але все не так просто. Незапланована вагітність у 45 від партнера для сексу, раптова смерть матері, дуже дивний заповіт, ще й брат, з яким взаємини не склалися з дитинства, постійно псують життя... Плани С’юзен руйнуються зі швидкістю світла…
— Чому б мені знову вас не підвезти? — спитала Кейт, коли я розповіла їй про свої плани. — Той клятий Алекс не мав би кидати дітей, якщо вже так хоче бути з ними на Різдво, правда? Хай нидіє в тій шикарній квартирі зі своєю розкішною подружкою і думає про те, що він втрачає. Знаєте, я така вдячна вам за те, що ви завжди мене вислуховуєте. Відколи ми подружилися, я почуваюся значно сильнішою.
Вона знову посунула до мене по дивані коробку "Кволіті-стріт". Я взяла цукерку з карамеллю і підштовхнула коробку так, щоб та лишалася на однаковій відстані від кожної з нас.
— Дуже рада це чути. Частіше змушуйте себе мислити як феміністка — і все у вас вийде.
— Тобто? Я і є феміністкою.
— Не сумніваюся, що ви намагаєтеся нею бути, але вам трохи бракує самодостатності. Ви надто залежите від того, що робить Алекс. Коли він пішов, ваша впевненість у собі зруйнувалася, і ви й досі дозволяєте йому брати гору, коли йдеться про дітей.
— Кого завгодно розчавить, якщо партнер втече до когось іншого, залишивши людину з немовлям і неспокійною дворічкою — хоч чоловіка, хоч жінку, хоч феміністку, хоч кого.
— Але так не повинно бути. От я з усією ретельністю організувала своє життя в такий спосіб, щоб ніхто просто не мав можливості взяти й мене розчавити. Мене не можна поранити, бо я ні від кого не залежу ні емоційно, ні фінансово. Це і є фемінізм: залізна воля, тефлонова броня і повний контроль над кожним аспектом власного життя.
Кейт розгорнула іриску і кинула до рота.
— Я це формулюю інакше, — промовила вона ніби з повним ротом камінців. — Як на мене, щоб називатися феміністкою, не потрібно мати всі ці риси, і навіть якусь одну з них. Все зводиться до усвідомлення, що жінки та чоловіки рівні — і до життя згідно з цим усвідомленням. Ідеться про забезпечення наших прав удома, на роботі, у громадській сфері. І про визнання того факту, що всі ми — і жінки, й чоловіки — часом буваємо сильними, а часом слабкими, часом холоднокровними, а часом емоційними, і деколи маємо рацію, а деколи — ні. А стримувати свої почуття й приховувати слабкості — це із зовсім іншої опери.
Кейт схопила коробку і помахала нею, припрошуючи. Опір ставав як марним, так і недоречним.
— Не те щоб я була категорично проти, — сказала я, розгладила фіолетову обгортку й додала її до дедалі більшої купки, — і точно нічого не маю проти чоловіків, я лише проти того, щоб до мене ставилися як до людини другого сорту. Але вам слід зрозуміти, що феміністка ніколи з власної волі не опиниться в становищі, коли їй може зашкодити чоловік.
— Це все одно що сказати, ніби феміністки ніколи не закохуються, а це ж явно не так. Ми ризикуємо, що нас скривдять, щоразу, коли відкриваємося іншій людині — байдуже, чоловікові чи жінці. У цьому житті все просто.
— Ви випускаєте з уваги той факт, що чоловіки пригнічували жінок століттями. А подекуди навіть виправдовуєте. Нам пощастило: ми можемо вийти з цього кола. Цікаво, чому останніми завжди залишаються з апельсиновою й полуничною начинкою? — додала я, зазираючи в коробку.
— У мене не залишаться. Киньте одненьку. Я не випускаю з уваги уроків історії, але за останні десятиліття жінки здійснили величезний прогрес. Зробити потрібно ще дуже і дуже багато, але, можливо, ми стали упевненішими, визнаючи свої слабкі риси так само, як і сильні.
— Я не маю слабких рис.
— Усі мають. Просто ви свої приховуєте — можливо, й від себе самої. Спробуйте іноді знімати свою броню. Можливо, результат вас приємно здивує.
— Вам треба почитати "Жінку-євнуха", — заявила я.
— О’кей, але варто читати й щось сучасніше. Дискурс, знаєте, на місці ж не стоїть. Це як із казками. Колись принцеса обов’язково мала здобути принца, інакше це не вважалося щасливим кінцем. Та прийшла перша хвиля фемінізму, і раптом це стало сприйматися як малодушність: жодна принцеса з дещицею самоповаги не відмовиться від свого "я" заради одруження з принцом. Передасте ще одну апельсинову, будь ласка? Тоді це відчувалося як величезний ковток свіжого повітря. Але зараз казки закінчуються як завгодно. Принцеса може залишитися з принцом, може — з лакеєм, а може й сама, і все буде однаково добре. Або з іншою принцесою, чи з шістьма котами, чи сама захоче бути принцом. Вона від цього не стає "більше" чи "менше" феміністкою. Вся річ у тому, щоб зрозуміти, хто ти й чого хочеш, і лишатися вірною собі.
— Можливо. Знаєте, ми можемо погоджуватися не в усьому, але я рада, що ви маєте власну думку. Принаймні вам не байдуже.
Перш ніж піти, Кейт зібрала розгладжені обгортки від цукерок, склала їх до спорожнілої коробки і сказала, що наробить із Евою якихось різдвяних прикрас.
Ввечері, розбираючи привезені Робом коробки, я почула знайоме постукування Кейт у двері. Вона принесла мою книгу "Розквіт міс Джин Броуді", яку я дала їй почитати кілька тижнів тому.
— Мені загалом сподобалося, — сказала вона, — але саму міс Броуді я так і не зрозуміла. Якась не дуже симпатична особа. Мені важко насолоджуватися книжкою, якщо там несимпатичні головні герої.
— Не можу погодитися. Я б от краще читала про когось цікавого, ніж про когось просто приємного.
— До речі, про приємних людей, — вставила Кейт. — Яка чудова людина цей Роб! Завжди допоможе. І повеселить. Поки він допомагав мені з буклетами, ми так чудово потеревенили.
— Справді? Мушу вас попередити: якщо він вас зацікавив, то майте на увазі, що це — друг і спільник мого брата, глибоко зіпсованої і абсолютно ненадійної особи.
— Він мене не зацікавив, — засміялася вона. — У мене нині й так достатньо клопотів. І потім, схоже, він небайдужий до вас.
— Не смішіть. По-перше, він зараз щосили намагається повернути свою колишню.
— Ну, я можу тільки сказати, що під час нашої з ним розмови він говорив, що ніколи не зустрічав такої, як ви. І був у захваті від вашої манери жартувати з кам’яним обличчям та химерного погляду на життя.
— Кейт, він грає цю роль, щоб добути інформацію про мою підготовку до судового процесу, — пояснила я. — Він набагато хитріший, ніж може здаватися з його простацьких манер. Здається мені, що ви знову читали любовні романи, щось підважує ваш здоровий глузд і затьмарює логіку. Треба підібрати вам ще якоїсь класичної літератури. Ви читали що-небудь з Вірджинії Вулф?
Переклад Олександра Міхельсона.
