Що читати: фрагмент есе про Донну Тартт з книги "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві"
У видавництві ArtHuss виходить захоплива книга Ганни Улюри "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві". Це збірка есеїв про 113 письменниць з 33 країн світу, відомих і не дуже: від Агати Крісті й Гарпер Лі до Донни Тартт і японки Сей Сьонагон. Написана книга жваво, емоційно, з гумором і великою теплотою. Vogue.ua пропонує прочитати уривок з есе про Донну Тартт, авторку роману "Щиголь", яка "славиться" своєю непублічністю.
2013‑го, коли вийшов "Щиголь" — роман, розніжений увагою і відзнаками, — Донна Тартт очолила несподіваний список "Найкраще вдягнені люди" від The Guardian. Їй надзвичайно пасує строгий "чоловічий" костюм та лаконічна стрижка-боб. "Стиль дисциплінований і розумний, гострий, як сюжетні лінії "Таємної історії"". Так пише модний оглядач. І ми досі про моду говоримо?
Три романи, на кожен із яких пішло десять років, — "Таємна історія" (1992), "Маленький друг" (2002), "Щиголь" (2013). Зайвий рік "Щиглю" знадобився, бо в романі була сюжетна лінія, що її Тартт розробляла рік, а з фінальної версії прибрала. Хто з сучасних письменників дозволяє собі таку неспішну роботу? Зникнути на десять років, і щоб тебе не забули?
Наче герої своїх романів, Тартт культивує існування в безчассі. Раз на десять років — нова книжка, тоді ж — нетривала поява авторки на публіці, тоді ж — чергове стильне фото в костюмі незмінного крою. Як поп-культурні спокусливо-холодні вампіри: її книжки і фото не стають старшими, не адаптуються до швидкостей сучасного світу. "Щигля", скажімо, можна чітко хронометрувати: 2008–2017 рік. Але в романі не знайдеться місця айфонам, спінерам, Обамі, Волл-стріт, Іраку та іншим марнотам марнот. (Леді Ґаґу вмить обнулить Вільям Блейк, а інтернет тут треба, щоб пошукати варіантів для записки самогубця — сам суїцид так і не відбудеться.) Герої оточені речами з інших століть, говорять словами, запозиченими з інших століть. Висмикни з сюжету будь-кого з них і вкинь до прохідного роману Діккенса (взірцевий для Тартт автор) — не пропаде бідака, хіба що доведеться з героїну перейти на опіум… Це ілюзія. Речі ті — підробки, слова ті — стилізації, герої ті — симуляції. Тартт пише довгі грубі "старовинні" романи про імітацію автентичних творів мистецтва, пише підроблені романи про підробки (ніякої негативної конотації). Оригінал у її світі не втрачений, просто непотрібний. І їй до лиця химерні рейтинги, де письменника оцінюють за вмінням знайти вигідний ракурс для фото.
Донна Тартт, илюстрація Крістіни Золотарьової...
Тео Декер заробляє на життя реставрацією і торгівлею антикварними меблями. Він — шахрай: ті меблі він підробляє. Тео Декер потай зберігає крадену картину. Як згодом виявиться, її давно уже немає в сховку, її підмінили. Тео Декер має поруч ідеальну для свого соціального статусу наречену, хоча любить іншу жінку, хоча любить іншого чоловіка. Людина-фальшивка. Колись йому довелося пережити настільки справжню подію, що сама "справжність" втратила припустимий сенс. Це про "Щигля", звісно.
...
(Якщо за співрозмовців у неї Діккенс, Набоков, Фаулз, Достоєвський, Ян Потоцький, Т. С. Еліот, то за суперницю Тартт має собі Джоан Роулінг і таємниці з того не робить. Її Тео носить окуляри, за що Борис кличе його Поттером. Дві історії про "хлопчика, який вижив", тільки одна з них не вигадка — і не факт, що тарттівська. Між іншим, Тартт — мініатюрна, вона жартує чи не в усіх інтерв’ю, що виглядає, як Лоліта, котра вдягається в маркетах хлопчачого одягу. За головних героїв вона воліє мати цих хлопчиків, живих і мертвих.)
"Маленький друг" не вижив. Робіну було дев’ять, коли його знайшли повішеним. (Дитя покинуло Стоакровий ліс: книжка Мілна — одна з головних у дитинстві Тартт, відсилка до Крістофера Робіна тут є; за відсутності людини, the man, безумні іграшки виходять з-під контролю.) Через дванадцять років молодші сестри Робіна, Елісон і Гаррієт, вирішують знайти вбивцю. Це й робить Гаррієт, яка народилася в рік смерті Робіна. Убивці (вважає дівчинка) — двоє братів, місцеве "біле сміття", метамфетамінники. Гаррієт вирішує помститися, скинувши отруйну змію з автостради в автомобіль наркоперевізників. Фух, breaking bad у форматі "12+". Перша невдача малечу не зупиняє, і вона топить у водонапірній башті молодшого з братів, колишнього "маленького друга" Робіна. Запитання, чи винен хтось у смерті Робіна й чи була вона насильницькою, залишається відкритим. Діти маленького південного містечка грають у повішання, гра зветься "в Робіна".
(З першою публікацією Тартт допоміг її близький друг і однокашник Брет Істон Елліс, автор "Американського психопата" (!). Якби перегуку між цими авторами не існувало, його слід було б вигадати.)
...
Нічого про неї не знаємо. Її книжки присвячені найкращому другу і ще одному чоловікові. Вона народилася й живе на Півдні. Б. І. Елліс розказує, що крихітка Тартт може перепити здоровенного чоловіка і при цьому не скаже чогось стилістично недовершеного. Вона — одержима книжниця, якщо про щось і воліє говорити на публіці, то про прочитані книжки. Тартт жорстко оберігає приватне життя, але готова говорити про головне. "У нас завжди є сильні речі, міць яких ми виснажуємо щодня. Їх краще тримати в резерві, допоки вони знадобляться — не конче на краще" (це з інтерв’ю — відповідь на запитання про книжки й сексуальність, два запитання, на які вона відповіла одним реченням).
Іронія надлишку відсутніх оригіналів, іронія надлишку мистецтва, іронія надлишку речей, які чекають миті використання. Це все — про Тартт. Включення її імені до списку модниць — найліпше визнання цієї "занадто"-іронії.
