7 коротких оповідань Ернеста Гемінґвея, які варто прочитати

«Теорія айсберга» — два слова й глибока концепція, прихована за ними, вирізняє Ернеста Гемінґвея від майже всіх письменників до або після його часу. Суть її полягає в тому, що коли ви бачите айсберг з поверхні води, то бачите не більш як 1/8 його частини — інше приховане від очей, хоча ви знаєте, що воно там є. Та сама історія і з неймовірним стилем письма Гемінґвея. І найкраще це відчувається в його майстерних оповіданнях. Всього на кількох сторінках письменник міг підвести читача до важких екзистенціальних питань, показати темну сторону людства, а іноді й складну природу чоловічих і жіночих стосунків.

Ернест Гемінґвей вдома на Кубі, Vogue, 1950

За словами Джеймса Джойса, це найкраще оповідання з усіх, коли-небудь написаних. У ньому міститься екзистенціальний погляд на релігію, життя й старість, і це, можливо, один з найантологізованіших творів Гемінґвея.

Ця історія була опублікована на початку кар’єри Гемінґвея й відразу ж привернула увагу критиків, які помітили видатний талант письменника. Стриманий стиль оповіді іноді описували як «чіткий» і «здатний надихати», і хоча цю історію ніколи не можна було опублікувати в сьогоднішніх політичних умовах, вона є досить впливовою для будь-якого серйозного письменника, на якого варто звернути увагу.

Ернест Гемінґвей за письмовим столом, де він написав «Небезпечне літо»

Оповідання спершу опубліковано в журналі Cosmopolitan у 1936 році, а через два роки увійшло до збірки письменника «П’ята колона та перші 49 оповідань». На кількох сторінках ми спостерігаємо трансформацію й розвиток деяких складних персонажів, подружню зраду, дорослішання, вбивство й безліч інших розкритих тем. Це оповідання визнали одним з найуспішніших художніх досягнень Гемінґвея. Багато в чому це пов’язано з неоднозначною складністю персонажів і їхньою мотивацією, а також через суперечки, зумовлені цією неоднозначністю.

Це Гемінґвей, який робить те, що завжди робив найкраще: збиває читача з пантелику й спонукає багатьох теоретизувати з приводу того, що можуть означати інші сім восьмих айсберга. Це може бути історія про дівчину, яка збирається зробити аборт, хоча в тексті це ніколи не обговорюється — тільки у великій літературній критиці, яка покликається на цю історію.

Ця історія, нібито про романтичний розрив між двома молодими людьми, досліджує, як час і місце можуть допомогти в оповіді. Гемінґвей розкриває інший аспект історії в кількох рядках наприкінці, що він зазвичай часто робив для того, щоб залишити читача в роздумах. «Щось закінчилося» було опубліковано в першій збірці оповідань Гемінґвея «У наш час». Фіцджеральд написав рецензію на книгу й назвав оповідання «чимось принципово новим». Критики добре сприйняли збірник, а цю розповідь вважали «провісником майбутніх історій».

Ернест Гемінґвей працює під час полювання на велику дичину в Кенії, 1952

Ця історія з політичним підтекстом, про бої биків і людську слабкість, але саме останній абзац залишає незабутній слід у пам’яті. Ця розповідь обов’язкова для прочитання.

Це оповідання вперше опублікували в 1936 році в журналі Esquire. У ньому є засновки до оповідання Амброзу Бірса «Випадок на мосту через Совиний струмок», але важко не помітити, що Гемінґвей вивів сюжет на зовсім інший рівень.