Фільм тижня: "Валеріан і місто тисячі планет" Люка Бессона
Грандіозний фантастичний фільм "Валеріан і місто тисячі планет" культового французького режисера Люка Бессона сьогодні, 10 серпня, виходить в український прокат. У його основу лягла серія коміксів 60-х – "Valérian et Laureline" – екранізувати які він вирішив ще 20 років тому. Дія стрічки розгортається у далекому майбутньому, поміж яким та нами – три роки і чотири сторіччя, а також імовірна прірва через конфронтацію візій. Найдорожчий фільм в історії європейського кіно (бюджет – $197 мільйонів) дивилася редактор Vogue.ua Марія Дачковська.
Перші хвилини перегляду – й асоціацій з "Аватаром" не уникнути. Як пізніше виявиться, справа не лише у вигляді прекрасних і чистих істот – мешканців планети Мюл (які жили у цілковитій гармонії з навколишнім середовищем, допоки їх світ не знищили космічні кораблі) – а й у сюжетних паралелях. До речі, Бессон написав сценарій "Валеріана" ще 10 років тому – уперше – а потім вирішив переписати, якраз після виходу "Аватара". Бо збагнув, що він потребує адаптацій відповідно до стрімкого розвитку технологій.
У стрічці гуманоїдів зі срібною шкірою рятують міжгалактичні спецагенти з 28 сторіччя Валеріан (Дейн Де Гаан) та Лорелін (Кара Делевінь): вони подорожують у просторі та часі й з легкістю маніпулюють вимірами – багатовимірність у цілковито опанованому людьми Всесвіті (ну-ну, "цілковито опанований людьми Всесвіт") – норма. Очевидно, ниткою крізь увесь розвиток їхньої місії стає романтична історія, для якої решта сюжету є радше фоном – ніж навпаки. Більшу частину фільму самовпевнений Валеріан очікує отримати заповітне "так", і більшу частину фільму волелюбна Лорелін робить вигляд, ніби не хоче відповідати взаємністю.
З попереднього випливає велетенська кількість персонажів, просто шалена кількість персонажів (!), серед яких маса – дуже пласкі, аж картонні. Та якщо їх завданням було бути декорацією – зауваг жодних.
А тепер скажу те, з чого, певне, хотіла насправді почати: "Валеріан і місто тисячі планет" – безкінечно стильна стрічка. Це естетичний захват. Тут усе працює в комплексі: від шаленого розмаїття і гармонії візуальних образів (художників для неї Бессон розшукував по школах кіно та дизайну в усьому світі) і танцю Ріанни в образі Баббл (створіння, схожого на медузу, що вміє миттєво змінювати свою зовнішність), до костюмів, вражаючої палітри барв і навіть того, як красиво Кара Делевінь щоразу сідає до скайджету.
На жаль, не можна висловити такого ж захвату щодо оригінальності сюжету та вектора візії режисера – це бачення майбутнього, яке знайоме нам з десятків стрічок настільки, що дехто з нас у нього майже повірив. Для мене чи не єдиним сучасним фільмом, який містить інакше і глибше уявлення про позаземних істот став "Прибуття" Вільньова, однак варто не забувати, що "Валеріан" – все ж екранізація коміксу 1967 року, бессонівська екранізація.
Інколи "Валеріан та місто тисячі планет" нагадує "П’ятий елемент" (якого сам режисер вважав його репетицією відносно "Валеріана"), інколи – "Фантастичних звірів та де їх шукати". Навряд чи стрічка стане настільки ж культовою, як перша, немає у ній і магії поттеріани – як у "Звірах", та це, поза сумнівом, чарівна, легка і дуже динамічна казка-атракціон: Люк Бессон в черговий раз продемонстрував, що він справжній майстер створення дивовижно мальовничих і захопливих світів.
Насамкінець я лишила найголовніше: "Валеріан та місто тисячі планет" таке бессонівське кіно ще й тому, що дуже ідеалістичне та гуманне – тут чітко зрозуміло, що є добром, а кохання долає всі перешкоди. Романтиків, як от мене, дуже потішить довжелезна репліка-майже-монолог такої живої (серед маси штучного) Кари Делевінь на останніх хвилинах фільму, скептики ж, переконана, закочуватимуть очі (тільки не перестарайтесь:)). В усякому разі, любов – найголовніша цінність для героїв, чиїми вустами говорить Люк Бессон.
Читайте також:
Лондонська прем'єра блокбастера "Валер’ян і місто тисячі планет"
