RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Три історії: сучасні українські художники за кордоном

31 січня 2021

Серед затребуваних українських художників, чиї імена постійно на слуху, є ті, хто живе за кордоном. При цьому на батьківщині успішно проходять їхні персональні виставки, твори продаються на аукціонах і поповнюють приватні колекції. Серед них — Валерія Трубіна, Роман Жук та Микита Кравцов. Постійна авторка vogue.ua Світлана Старостенко зробила три телефонні дзвінки — у США, Нідерланди та Францію — і запропонувала співрозмовникам поговорити про те, як вони одного разу змінили своє життя і що відбувалося після цього. Їхні історії записані спеціально для vogue.ua.

Валерія Трубіна
Валерія Трубіна

Представниця української «нової хвилі» в мистецтві, Валерія Трубіна народилася в Луганську в 1966 році. На початку 1990-х вона була однією з небагатьох жінок-живописців знаменитого київського сквота «Паризька комуна», брала участь у виставкових проєктах (в тому числі закордонних). На виставці «Вавилон» у Москві роботи Трубіної і ще кількох молодих митців з України були помічені мистецтвознавцем Ендрю Брауном. І в 1993 році відомий куратор, який ще в 1980-х заснував галерею «369» в шотландському Единбурзі, що стала трампліном для молодих художників, приїхав до Києва — щоб запросити компанію київських художників взяти участь у виставці — знаковий проєкт "Ангели над Україною", 1993 рік, в апостольській церкві. Крім Трубіної, туди вирушили Арсен Савадов, Георгій Сенченко, Олександр Ройтбурд, Олександр Гнилицький, Ілля Чічкан.

Валерія Трубіна в Единбурзі, 1993

Та виставка виявилася доленосною. Після завершення роботи над проєктом організатори запропонували Валерії Трубіній залишитися в Шотландії, в мистецькій резиденції. Там художниця працювала над знаменитою серією картин із зображенням таємничих садів, сутінкових парків з фонтанами і сходами, що ведуть у далечінь. Ці роботи разом з полотнами Олега Голосія зі своєї особистої колекції Браун виставляє в лондонському просторі The Economist (проєкт New Ukrainian Painting — After The Apocalypse). Період життя у Великій Британії Валерія згадує з любов'ю. Це була можливість побачити вживу твори улюблених художників: Вільяма Тернера, прерафаелітів. «Коли ми були в Лондоні — не виходили з галерей. Браун зробив для нашої компанії безкоштовні входи. Ми заходили щодня вранці і виходили після заходу сонця, коли вже нас виганяли. Це був запій мистецтва: коли ти бачиш вживу в музеях те, що бачив лише на репродукціях в радянських журналах, дах зносить», — ділиться спогадами художниця.

Валерія Трубіна і Олександр Гнилицький, Единбург, 1993 рік, на даху церкви, в якій відбулася виставка "Ангели над Україною"

Після виставки Трубіна міркувала, чи варто повертатися в Україну. Тоді ж у Лондон приїхав брат чоловіка Валерії, що жив у Чикаго, і запросив подружжя виїхати в Штати. Так питання вибору країни вирішилося саме собою. У Чикаго, отримавши дозвіл на проживання, Валерія спочатку співпрацювала з театральною трупою з Нідерландів Dogtrop — розробляла костюми і декорації для спектаклю. Згодом — займалася інтер'єрним дизайном і флористикою. На першій же груповій виставці Outsiders Art (Judi Saslow Gallery, Чикаго) її картина була придбана. До того ж, у місті був цілий район галерей, де можна було успішно продаватися. Так Валерія виявилася затребуваним художником і в США.

Валерия Трубина, Secret garden, 1999
Валерия Трубина, Золотая ночь, 2012
Валерия Трубина, Старый фонтан, 2015
Один из первых эскизов к работе "Котик раненый идет", конец 1980-х
Валерия Трубина в Чикаго, 1990-ые

Через кілька років, на запрошення німецької галереї Shuper, Валерія їде до Мюнхена, де бере участь у виставках. Звідти вирушила в Україну і провела на батьківщині майже рік: працювала в майстерні на вулиці Гончара, активно виставлялася в галереї Blank Art. Після повернення в Штати в 1998 році вони з чоловіком осіли в Берклі, неподалік від Сан-Франциско. Тут художниця спробувала себе і в ролі дизайнерки: кілька років вона успішно розробляла анімацію для комп'ютерних ігор. Робота приносила хороші гроші і залишала час для живопису і виставок.

Починаючи з 2008 року, Валерія Трубіна приїздить до Києва раз на рік. Спочатку підписала договір з галереєю Bottega, де упродовж кількох років проходили її персональні виставки. Потім відбулися її соло-проєкти в «Шоколадному будиночку», галереях «Ра» і Dymchuk, музеї Тараса Шевченка та Французькому Інституті в Україні. Регулярно проходять презентації та продажі її робіт на торгах аукціонного дому «Золотий Перетин». У 2020 році пандемія порушила плани, і персональна виставка, запланована на травень у Києві, не відбулася. Сама художниця ставиться до цього філософськи, багато працює і планує приїхати до Києва наступної весни. Її масштабний живопис і ніжна витончена графіка цінуються київськими колекціонерами. А за роботами 1990-х років йде справжнє «полювання». Інтерес до художниці Трубіної звичний у професійному полі — нібито вона ніколи нікуди не виїжджала.

Нікіта Кравцов

Історія Нікіти Кравцова — історія вже наступного після дев'яностих покоління художників. Він народився в Ялті в 1988 році. З 15 років жив у Києві, де закінчив Художню академію мистецтв, ставши останнім аспірантом знаменитої художниці Тетяни Голембієвської. Упродовж останніх чотирьох років Кравцов постійно живе в Парижі, але назвати еміграцією це не можна. Швидше, він україно-французький художник, який працює по всьому світу. Нікіта був готовий до зміни постійного місця проживання: подорожі, робота в іноземних резиденціях по кілька місяців вже стали способом життя. Якщо порівнювати з тими, хто залишав країну «назавжди» тридцять років тому, зараз розрив зовсім не такий глобальний. Змінюється вид з вікна, проте завдяки інтернету зв'язок з близькими і професійним середовищем не обривається.

Нікіта Кравцов і Камій Саньє-Кравцова, фото Manuel Obadia-Wills

Все починалося з поїздок на запрошення культурно-просвітницької організації Alliance Française. Кілька разів Кравцов брав участь у відомій паризькій мистецькій резиденції Cité International Des Arts. Там же у Франції Нікіта зустрів свою майбутню дружину, художницю Камій Саньє — зав'язалися стосунки, які стали ще одним аргументом для зміни місця проживання. Разом вони якийсь час жили в Греції, Німеччині, трохи в Австрії. Зі слів Нікіти, «ми дивилися і пробували, де нам захочеться жити». Сьогодні пара влаштувалася в Парижі, в районі Бастилії. Разом вони створили ряд проєктів під псевдонімом The Tooth & The Root.

Сфера професійних інтересів Нікіти Кравцова широка. Відомий як живописець і графік, він також створює анімацію для фільмів і кліпів. Культурні проєкти Франції та України цікаві йому однаково. На батьківщині Кравцов був частим резидентом художнього пленеру «Бірючий», завдяки організаторам якого виграв можливість брати участь у резиденції Flux Factory (Нью-Йорк). Ніби за принципом доміно, зі Штатів Кравцова тут же запросили попрацювати в резиденції міста Орхус у Данії.

Нікіта Кравцов

Серед важливих для Кравцова проєктів в Україні — участь в українській бієнале Arsenale 2012, презентація арт-бука War is over в галереї «Карась», виставка «Бестіарій» в галереї Павла Гудімова Ya Gallery і «Голий сніданок» у Малій галереї «Мистецького Арсеналу». У 2016 році він ілюстрував «Кримінальний кодекс» видавництва «Основи», створивши 33 наочних зображення злочинів. Починаючи з 2010 року, роботи Кравцова регулярно виставляються на торги на київських аукціонах. Тільки в «Золотому Перетині» вони були представлені 14 разів. Останній на сьогодні проєкт Нікіти в Україні — «Армагеддон» — було презентовано двічі. Спочатку в одеській галереї Invogue # Art (спільно з Камій Саньє-Кравцовою, 2018), згодом — у Києві, в Port Creative Hub (2019). Проєкт виявився комерційно успішним, і більшу частину робіт розкупили.

Никита Кравцов "Северная сага", 2014 из серии "Голый завтрак"
Никита Кравцов, без названия, 2015
Никита Кравцов, "Охотник на тюленей", 2013
Никита Кравцов с женой Камий Санье-Кравцовой, фото Hugo Cesto
Кравцовы во Франции

«У мене не було мети переїхати в Париж — у Києві все влаштовувало. Але Франція завжди приваблювала своїми музеями та рівнем життя, — ділиться Кравцов, якого недавно, вже як французького живописця, запросили в проєкт Art Residency. Normandie. — У Франції комфортніше жити. В Україні, звісно, комфортніше працювати. Я стаю космополітичним щодо мистецтва, але в голові у мене східно-європейський менталітет».

Роман Жук

Учень знаменитого нонконформіста Карла Звіринського, художник Роман Жук народився в 1955 році під Тлумачем Івано-Франківської області. Жук вплинув на вітчизняне сучасне мистецтво як один з представників українського трансавангарду. З середини 1990-х він живе в Амстердамі, де, не зрікаючись національної ідентичності, поєднав у своїй творчості найкращі традиції світового живопису.

Роман Жук

До того, в кінці 1980-х — на початку 1990-х, Роман Жук ще жив у Львові. Часи розвалу і безладу були не найкращими для місцевих виставкових проєктів. Цікаві художні групи формувалися тоді в столиці, але примикати до них Роман не хотів: як і сьогодні, йому комфортніше не бути з кимось пов'язаним ідеологічно. При цьому із задоволенням і великою повагою до організаторів, Тиберія Сільваші та Олександра Соловйова, він згадує знамениті седнівські пленери того часу, такі важливі для визначення сучасного українського мистецтва. Спільно з Павлом Маковим, Олександром Ройтбурдом, Марком Гейком, Володимиром Богуславським і Олександром Бабаком, Жук брав участь у цій резиденції в 1988 році.

Роман Жук, "Ананас", 2009

Як тільки це стало можливим, після здобуття Україною незалежності, Роман вирушає у свою першу закордонну поїздку — в Нідерланди. «Я нарешті побачив вживу голландський натюрморт, який розглядав на зображенні ще в школі і думав тоді: Боже, як це можна було намалювати... Я б віддав життя, щоб уміти так малювати», — захоплено згадує Жук. — Важко передати, які це були почуття, яка енергія, коли бачиш мистецтво перед собою, а не в радянському журналі «Огонек». Без особливого плану, швидше інтуїтивно або передчуваючи зміни, художник взяв із собою в поїздку кілька невеликих полотен на випадок, якщо буде можливість показати або запропонувати їх комусь за кордоном. І не даремно — кілька галерей проявили інтерес до творів Жука, і з цим вже можна було починати працювати. Про свої перші спроби налагодити роботу за кордоном художник говорить так: «Я нічого собою не являв. Але було достатньо енергії і бажання приїхати знову, щоб вибудовувати професійну співпрацю». Через рік він, уже краще підготовлений, повертається в Нідерланди. У 1992 році там проходять чотири його персональні виставки (в Амстердамі, Гаазі), картини починають продаватися — це, хоч і давалося дуже нелегко, надихало рухатися далі. Відтоді і до сьогодні в Нідерландах Роман бере участь у виставкових проєктах високого рівня. Таких, до прикладу, як щорічна виставка Zommer Expo — тривалий проєкт щоразу на нову задану тему, подібно до бієнале.

Роман Жук, "Девушка, сидящая на краю", 2021
Роман Жук, "Желтые бананы" из серии "Картины в рамах", 2011
Роман Жук, "Синий цветок", 2019
Скульптура Жука во Львове, 2020
Жук около созданной им мемориальной доски Чету Бейкера, 1999

Для України Роман Жук — художник «музейний». Раз-двічі на рік він приїздить на батьківщину, де презентує персональний проєкт у музейній інституції (не кажучи вже про безліч масштабних збірних проєктів). Важливими віхами стали виставки в Національному художньому музеї України «Грабіжники» (2009) і «Любов і картини в рамах» в Національному музеї «Київська картинна галерея» (2016). Упродовж десяти років Жук брав участь у знаменитому форумі Art Kyiv Contemporary. У 2019-му аукціонний дім «Золотий Перетин» організував авторський проєкт художника Spring Vibes, де половину предметів було продано. З недавнього ще на слуху проєкт «Я все ж тебе кохаю ... I still love you ...» у Львівській національній галереї мистецтв минулої осені. А в Музеї Потоцьких встановили скульптуру, створену Жуком, — просто на фасаді будівлі. З листопада по січень 2021 року проєкт «Я все ж тебе кохаю...» показали ще й у Музеї історії Києва.

Історія Романа Жука схожа з історією Валерії Трубіної — до переїзду підштовнула та ж «перебудова». Але Жук не емігрант. Проживши в Нідердандах якийсь час, він отримав вид на проживання, зберігши український паспорт. Роман фактично і юридично залишається українцем, але Амстердам дав художнику необхідний комфорт. «У цьому житті потрібно бути живим і активним», — філософськи підсумовує свою розповідь художник. У цьому весь Жук — зі своєю жагою до життя, яка не є бунтом, але є рисою характеру.

Текст: Світлана Старостенко

Ще в розділі Арт

Популярне