Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Ми з України: Варвара Ханенко – найвідоміша меценатка Києва

09 серпня 2022

9 серпня в Глухові, на Сумщині, народилася Варвара Ханенко – єдина в українській історії жінка-музеєтворець, завдяки якій в Україні сьогодні зберігаються справжні шедеври світового мистецтва. Як родинна колекція цінностей спадкоємиці підприємців Терещенків стала основою фондів кількох національних музеїв України – розказуємо в матеріалі. 

Варвара ХаненкоФото з утраченого в 1940-х живописного портрета Олексія Харламова. З архіву Музею Ханенків

Варвара була найстаршою улюбленою дочкою й онучкою відомих благодійників і колекціонерів Миколи та Артемія Терещенків. Меценатство в родині успішних підприємців Терещенків було в крові. За легендою, дід Варвари, Артемій, заповідав своїм синам віддавати на благодійність 80% прибутку. Так чи інак, та за гасло для свого щойно отриманого дворянського герба сини обрали «прагнення до громадської користі», і Варвара його також не зрадила. 23-річною вона вийшла заміж за молодого юриста Богдана Ханенка. Майбутній чоловік був вражений не так вродою обраниці, як її енергійністю, відчуттям смаку та бажанням діяльності. Це був щасливий шлюб, з тих, що укладаються на небесах, і подружжя Ханенків принесло чимало користі Україні.

Богдан та Варвара Ханенки

У власних маєтках у Райгородці на Черкащині й Оленівці на Київщині Варвара відкрила двокласне училище й агрошколу. В обох закладах навчали селянських дітей (а згодом і дорослих, для яких працювали вечірні курси) грамоти, усвідомленого господарювання й агрономії. З 1904 року в агрошколі розпочали роботу ремісничі майстерні: тут селяни опановували й удосконалювали навички ткацтва, вишивання, килимарства, виготовлення гобеленів, столярного ремесла, гончарства. Для збуту виробів народних майстрів Варвара Ханенко відкрила крамницю в Лондоні — й у такий спосіб дала своїм селянам можливість заробляти. У 1912 році Оленівська майстерня почала співпрацю з видатним художником Василем Кричевським — килими, виготовлені за його ескізами, експонувалися на виставці в петербурзі, де їх відзначили золотою медаллю, а відтак розкупили колекціонери з країн Європи й Америки. Загалом на Київщині за підтримки Варвари Ханенко було створено шість подібних ремісничих майстерень. Вона щиро опікувалася селянами й поза навчанням і роботою. Коли у велику літню посуху пожежа знищила в Оленівці чимало хат, поміщиця придбала будівельні матеріали для відновлення житла погорільців. За гроші Варвари Ханенко утримувався сиротинець, брукувалися вулиці, було проведено водогін, збудовано одну з найперших сільських електростанцій, облаштовано дендропарк із зарибленими озерами.

«Коли ділили красу — я спала, а коли почали ділити щастя, то прокинулася»

Щира ентузіастка, разом із чоловіком Варвара фінансувала також археологічні дослідження Вікентія Хвойки й двічі видавала кількатомний каталог «Старожитності Придніпров’я». Ханенки належали до фундаторів Київського художньо-промислового й наукового музею (КХПНМ), попередника Національного музею історії України, — на відкриття в 1904 році подарували понад 3000 археологічних знахідок з власної колекції, зразки народної вишивки, традиційні килими… Надбаннями Ханенків пишається і Національний музей українського декоративного мистецтва в Києві: килими, вишиванки, підризники, гутне скло, народна кераміка. А в Художньому музеї зберігаються старовинні ікони з колекції Варвари Ханенко.

Родина Терещенків.
Фото з книги "Сім’я Терещенків" Віталія Ковалинського

Колекціонування було справжньою пристрастю Ханенків, і вони фактично все життя поклали на коштовне зібрання для власного Дому, у перспективі — омріяного Музею. Перші картини для нього Богдан і Варвара придбали ще під час весільної подорожі — у Відні, Римі, Венеції, Болоньї. Наприкінці ХІХ ст. на вулиці Олексіївській (тепер Терещенківська) в Києві звели будинок у стилі італійського палацо, який відразу планувався й задумувався як картинна галерея. Власне, родичі й друзі родини так і називали його — «Київський Ермітаж». Вже на час будівництва подружжя мало неоціненний скарб — близько 3000 книг з мистецтвознавства й сотні полотен, серед них авторства Ван Дейка, Караваджо, Джотто. Ханенки були бажаними гостями на мистецьких аукціонах за кордоном, а Паризьке антропологічне товариство пропонувало Богданові Ханенку членство у своїй організації — як одному з найкращих знавців старожитностей і мистецтва. Цікаво, що Варвара була не просто сподвижницею чоловіка, а мала власні визначені пріоритети в колекціонуванні: вона добре зналася на європейській кераміці й порцеляні, українському народному мистецтві, стародавніх іконах — і захоплювалася ними. Натомість її чоловік кохався насамперед у полотнах італійських і голандських майстрів. Обоє вміли вибирати, купувати й однаково шаленіли від творів мистецтва. Загалом родинне зібрання налічувало понад 8000 гравюр, близько 700 творів мистецтва Сходу, понад 400 картин, понад 300 коштовних речей із золота й срібла, а також вироби з порцеляни і майоліки, археологічні знахідки, роботи українських народних майстрів, ікони, старовинні меблі тощо.

«У мені горить пристрасть до колекціонерства, і дуже шкода пропустити хорошу річ!»

На початку Першої світової війни Ханенки були змушені евакуювати частину скарбів до московського історичного музею — коли через шість років домоглися повернення колекції до Києва, на жаль, у росії передбачувано відбулася «усушка й утруска»: близько 30 картин зникли безслідно. 1916 року родинне зібрання разом з будівлями вже тяжко хворий Богдан Ханенко за заповітом передав дружині, щоб вона упорядкувала колекцію, створила народний музей і подарувала його столиці — з єдиною умовою: у назві мало зберегтися ім’я Ханенків. Часи були тривожні, на тлі спроб захоплення Києва німці, які підтримували гетьмана Скоропадського, пропонували Варварі окремим потягом вивезти її саму й усю колекцію до Німеччини — жінка відмовилася: Музей Ханенків мав відбутися в українській столиці.

Червона вітальня Ханенків

1919 року совіти захопили Київ. Варвару Ханенко, яка на той час вже склала дарчу на ім’я Української академії наук, мало не виселили з будинку (вона мешкала на третьому поверсі, вельми аскетичному) — врятувало заступництво академіків, членів створеного Комітету музею. До того ж засновниці, власниці й дарувальниці заборонили заходити до музейних зал, щоб не заважати пролетарям розглядати картини. За міською легендою, 65-річна Варвара Ханенко випозичала ключі вночі й з песиком на руках обходила свої скарби. До кінця днів вона головувала на засіданнях Комітету, розшукувала й купувала нові твори, зберігала свій Музей. Померла 7 травня 1922 року — і більшовики скоро зламали заповіт її чоловіка: імена Ханенків вилучили з назви закладу «за відсутність революційних заслуг перед пролетаріатом». Наприкінці 1920-х цінності з музею розпродували за кордоном — начебто, щоб вернути кошти для потреб індустріалізації країни. Ще частину зібрання було розграбовано під час Другої світової війни. Але попри всі втрати, пережиті у XX столітті, у стінах музею й дотепер зберігається найбагатша в Україні колекція голандського, іспанського та італійського живопису. 1998 року заклад відкрився після реставрації, і йому нарешті було повернуто славне ім’я Ханенків — Богдана і його дружини Варвари, без опіки якої музей просто не міг відбутися.

Ми з України ·

Ще в розділі ART

Популярне