5 найцікавіших павільйонів на Венеційській бієнале-2026
9 травня відкрилась Венеційська бієнале, найголовніша виставка сучасного мистецтва, в якій з національнии проєктами беруть участь понад 80 країн.
Розповідаємо про найцікавіші павільйони – від вже скандального проєкту австрійської мисткині Флорентини Хольцінгер до павільйону Японії, в якому можна тимчасво встановити дитину.
Павільйон Австрії
Один з найбільш обговорюваних та шокуючих проєктів у Венеції – це павільйон Австрії, де країну представляє зіркова мисткиня Флорентина Хольцінгер. Скоріше за все, відео з цього павільйону ви бачили в соумережах, адже робота Хольцінгер швижко вийшл за межі суто садів Джардіні: це відео, де оголена жінка дзвонить власним тілом у величезний металевий дзвін, чи ввідео, де ми бачимо величезний критий басейн, у якому людина маніакально керує швидкісним катером, створюючи хвилі та майже шалено розсікаючи воду всередині виставкового простору.
40-хрічна Флорентина Хольцінгера відома провокативними перформансами, в яких працює на перетині мистецтва та театру, використовуючи оголене тіло та тілесність загалом як прийом та метафору, а глядачі однаково часто описують її роботи як захопливі, тривожні та абсолютно незабутні.
Для Венеційської бієнале вона представила проект Seaworld Venice, в якому продовжує своє давнє дослідження води, цього разу безпосередньо через контекст самого міста. І вода тут є саме центральним елементом, не як романтичний венеціанський фон, а як сила, що одночасно захоплює, дестабілізує та загрожує. Усередині павільйону тіло та технології вступають у майже агресивні стосунки з природою, тоді як швидкісні катери, металеві конструкції, виконавці та величезна кількість води створюють атмосферу десь між парком розваг, катастрофою та ритуалом. Як і в більшості робіт Флорентіни Хольцінгер, видовище тут ніколи не є просто видовищем. За шоком, оголеністю та адреналіном криється набагато серйозніше питання про те, як ми сприймаємо тіло сьогодні, межі витривалості, стосунки між людьми та природою, а також необхідність перетворити навіть хаос на перформанс. Разом з тим, тут немало виклику та епатажу, адже вода, у якій плавають перформансисти, містить відходи з організмв відвідувачів бієнале – зокрема, сечу: вона поступає у басейни, де вудбуваються перформанси, з біотуалетів прямо поруч.
Павільйон Японії
Павільйон Японії, яку представляє художник Ей Аракава-Наш, дає глядачам унікальний досвід: погодувати дитину, пограти з нею та відчути себе батьками. У великій кімнаті та в саду поруч із павільйоном понад 208 ляльок: деякі сидять на столах, чекаючи, поки їх заберуть; інші відпочивають у зелені навколо павільйону, звисають на каркасах або сидять на стільцях. Кожен відвідувач може обрати ляльку та рухатись нею павільйоном: в руках, на грудях, на плечах, годувати аби гратися. Поступово цей акт перетворюється в цікавий досвід турботи: так, одна з відвідувачкіх розповіла мені, що запропонувтаи іншій пеоступитися місцем, аби та погодувала свого малюка – і та радо погодилась.
Проєкт натхнений тим, що сам митець нещодавно став батьком, а сам павільон рефлексує навколо питань турботи та нашої взаємозалежності одне від одного.
Павільйон Німеччини
Павільйон Данії
Цього року Данію представляє Майя Малоу Лізе, яка також стане наймолодшою художницею, що коли-небудь представляла країну в данському павільйоні. Її виставка "Речі майбутнього" присвячена сексуальній політиці, сучасній культурі тіла, правам та тому, як інтернет, капіталізм і медіа формують наші стосунки з інтимністю та сексуальністю.
Мая Малоу Лізе перетворює данський павільйон на щось середнє між розкішною клінікою лікування безпліддя, порнографічним знімальним майданчиком та залом очікування біотехнологічного стартапу. У проєкті вона відштофхується від дослідження, яке показало, перегляд VR-порнографії може збільшити рухливість сперматозоїдів до 50 відсотків.
Центральний фільм мисткині розгортається всередині кріогенної лабораторії сперми, де працюють порноактори. Вони існують у просторі відсторонено та майже сюреалістично. У другій залі ми бачимо контейнери для транспортування сперми, виставлені в стінних нішах, як святі реліквії. Данський павільйон, іронічний та дуже сучасний змушує міркувати про те, що інтимність та сексуальність у сучасному світі вже не належить нам.
Павільйон Польші
Проект "Рідкі язики" художниці Богни Бурської та художника Даніеля Котовського представляє собою аудіовізуальну інсталяцію, присвячена мові, комунікації та способам, якими суспільство визначає, чий голос вважається "нормальним", а чий залишається на узбіччі.
У центрі польського павільйону знаходиться група "Хор у русі", колектив глухих та чуючих виконавців, які інтерпретують пісні китів за допомогою розмовної англійської та міжнародної жестової мови. Однак, що робить проект особливо цікавим, так це ідея "Здобуття глухих" – концепції, яка розглядає глухоту не як недолік, а як специфічну культуру та інший спосіб сприйняття світу. Саме тому значна частина інсталяції функціонує під водою, де мова стає спотвореною та майже марною, тоді як жестова мова залишається абсолютно чіткою та природною.
Візуально та звуково павільйон відчувається майже медитативним, як простір уповільнення серед хаосу цьогорічного Бієнале, але під цією тишею криється глибоко політична робота. "Рідкі язики" говорять про маргіналізовані мови, про культури, що зникають, а також про те, наскільки тісно сам акт комунікації пов’язаний з владою. Кілька критиків вже виділили польський павільйон як один із найемоційніших цього року, особливо через те, як йому вдається змістити фокус з переважно візуального досвіду мистецтва на слухання, рух і тілесну присутність.
