Ален Делон про себе, кохання та кіно
В кіноіндустрії кожної країни є власні культові зірки. Однак лише деякі з них здатні масштабувати свою популярність за межі батьківщини і стати відомими в усьому світі. Французький актор Ален Делон, якого не стало 18 серпня 2024 року, серед таких зірок.
Йому вдалося стати одним із найвизначніших артистів в історії завдяки виразній зовнішності та професійній універсальності. Делон може похвалитися широким розмаїттям ролей і жанрів у портфоліо і тим, що присвятив кіно понад 60 років свого життя. Окрім того, Ален завжди був глибокою людиною з чіткою позицією та власною філософією. У цьому матеріалі згадуємо висловлювання культового актора про себе, кохання та кіно.
"Кажуть, у вас поганий характер?! — Ні, у мене просто є характер!"
"Ось звідки мої різкість та запальність. Мій характер був паскудним завжди, а тепер став іще гіршим. Зі свого затворництва я виходжу лише у справах. Здійснивши набіг на зовнішній світ, я знов усамітнююся в своїй фортеці й піднімаю мости над навколишніми ровами. Щоб тебе любили, треба завжди посміхатися, перед усіма розшаркуватися, домагатися загальної прихильності, носити в портупеї своє, хай брехливе і фальшиве, серце. Усміхатися важливіше, ніж бути самим собою. Але плазувати — не в моєму характері. Бо тоді людина втрачає свою особистість. Вона стає підробкою, перетворюючись на істоту, що стрибає через обруч за чужим посвистом. Стверджуючи, що я зірка, я маю на увазі наступне: мені подобається бути першим, я не приховую цього. Але я прагну цього не з дрібного марнославства. Я хочу, щоб мене вважали зіркою на знак визнання моєї праці, завзятості та заслуг".
"Кіно — це заняття для професіоналів. Просто соромно бачити, як усі раптом захотіли стати режисерами… Ось звідки криза в кіно! У професію рвуться пусті, бездарні люди, та ще й дурні".
"Я хочу, щоб мене кохали так, як завжди кохав я, з усією пристрастю моєї душі".
"Я змирився з моєю фізіономією лише після того, як на екрани вийшов один із найвідоміших моїх фільмів "Басейн". Мені було тридцять три. Тоді я несподівано зрозумів: вік Христа, душа самурая і зовнішність героя-коханця — ось у чому моя суперечність і водночас акторський козир".
"Війна вбила в мені залишки всіх надій та клаптики ілюзій. На війні я по-справжньому подорослішав".
"Я суворий з людьми, що оточують мене, з тими, хто працює зі мною, але я настільки ж суворий і до самого себе. Це не виправдання, а, скоріше, обставина, що пом'якшує провину. Мені хочеться, щоб все в роботі визначалося професіоналізмом. Це не примха, не спроба задовольнити себе. Я люблю свою роботу і намагаюся робити її якнайкраще".
"Ніколи не можна відкриватися до кінця. Слід якісь речі зберегти собі і людям, яких любиш".
"Є три типи акторів: погані, добрі та великі. З поганими все ясно, вони грають бездарно, добрі грають добре. А великі нічого не грають — вони просто живуть перед камерою".
"Робота принесла мені велике задоволення. Але щастя для мене — це річ, якої не існує, це моменти в житті, які відчуваєш або під час роботи, або з кимось, хто поділяє з тобою життя, або з дитиною, друзями... Та цими митями я не зобов'язаний професії, я сам їх формую і сам можу їх зруйнувати. Так чи інакше, але я часто незадоволений. Це питання темпераменту, натури. До того ж за задоволенням зазвичай ідуть нудьга та рутина. А я це ненавиджу".
"Ви знаєте, що сказав Фелліні перед смертю? "От би ще раз побути закоханим!" Думати про це в момент відходу — приголомшливо, чи не так? Треба вірити в те, що це найкраща річ у світі. Я це так розумію! Зараз якось більше не заведено говорити чоловікам: "Чого я бажаю тобі, так це любові до жінки". Але любити щиро та по-справжньому – ось що важливо! Немає нічого важливішого!"
