Невмирущі: видатні українці, які доводять ворогів до сказу
Гетьман Мазепа, Отаман Петлюра, Провідник Бандера і ще шестеро наших видатних співвітчизників, які крізь віки кличуть українців до боротьби, а ворогів доводять до сказу.
Костянтин ОстрозькийТридцятирічний князь відзначився як полководець ще в 1492—1494 рр., під час литовсько-московської війни. Загалом провів десятки битв і лише у двох зазнав поразки. У 1500-му він, уже Великий гетьман Литовський, потрапив у полон до московитів під час битви під річкою Ведрошею. У полоні пробув сім років: упродовж п’яти з них його змушували прийняти московське підданство, на шостий князь погодився підписати "заручний лист", за що був звільнений з-під варти і — за першої ж можливості через рік повернувся на батьківщину. У 1514 році під його проводом русько-литовська армія здобула блискучу перемогу, розгромивши під Оршею потужні московські з’єднання: вбитих ворогів було так багато, що їхні тіла загатили річку Кропивну й вона вийшла з берегів. Так князь відстояв руські землі, на які зазіхала Москва, традиційно мріючи називати себе спадкоємицею Київської Русі.
Петро Конашевич-СагайдачнийМайбутній блискучий полководець рано лишився сиротою, навчався в Острозькій академії, мав хист до наук і віршування. Потрапивши на Січ, виявив і стрілецькі таланти, за що, за легендою, і дістав прізвисько Сагайдачний. Пройшов шлях від обозного до гетьмана й перетворив юрбу козаків на професійне військо, збільшивши його вдесятеро — до 40 000 осіб. Контролював Чорне море і мріяв про козацький Крим. З-посеред іншого уславився московським походом 1618 року, куди рушив на допомогу війську Речі Посполитої. Розбивши московитські ополчення Пожарського й Волконського, полки на чолі з Бутурліним, а також відвоювавши кількадесят міст, узяв в облогу Москву. І невідомо, як склалася історія б далі, якби коронне військо не відмовилося продовжувати війну, підписавши з московитами перемир’я на вигідних для себе умовах.
Іван ВиговськийВивчившись у Києво-Могилянському колегіумі, згодом пройшовши шлях воїна й бранця, Іван Виговський 9 років був генеральним писарем Богдана Хмельницького, а далі — обраний гетьманом Війська Запорізького (1657—1659). У цей час Москва, порушуючи угоди 1654 року, громадила війська на кордоні, тиснучи на Виговського. Новий гетьман саме уклав оборонний союз зі Швецією і з дипломатом Юрієм Немиричем обмірковував Гадяцьку угоду про об’єднання Великого князівства Руського з Польським королівством і Великим князівством Литовським на засадах федерації. Ці наміри спричинили відкритий напад Москви. Але битва під Конотопом стала останньою для 30-тисячного війська московитів. Козаки розбили його вщент, а гетьман Виговський у своєму універсалі проголосив, що "краще жити у вольностях, здобутих кров’ю, ніж у залізній московській неволі".
Іван МазепаНайвідоміший з гетьманів України вчився в Німеччині, Італії, Франції, Голландії. Грав на бандурі, вправно віршував. Вільно говорив польською, німецькою, французькою, італійською, латинською і татарською мовами. Обійнявши гетьманську посаду в 1687 році, власним коштом будував храми й фортеці — взірці "мазепинського" бароко, і прагнув об’єднати українські землі. Під час Північної війни Петро I відмовився допомогти Мазепі стримати Карла XII на кордонах Гетьманщини — тим самим перший зламав давню угоду. Тоді, усвідомлюючи, що в разі перемоги московитів Україні загрожує поділ її території, Мазепа вдався до зухвалості. Він звернувся до Карла XII, аби той за допомогу у війні забезпечив єдність країни і сприяв звільненню українських земель з-під московської влади. Це прагнення вийти з-під її протекторату Москва не може пробачити гетьманові вже 300 років.
Симон Петлюра"Україна як держава буде. Може, не зразу такою великою, як хотілося б, але буде", — стверджував Петлюра, харизмат, патріот, з 1918 року головний отаман військ УНР. Створюючи окремі українські збройні сили, він долав шалений спротив з боку лібералів, а у відповідь на "Грамоту про федерацію з Росією" гетьмана Скоропадського видав універсал до народу України із закликом боротися за волю й вимагав оголошення війни РРФСР. Був не тільки воїном, політиком, а й культурним промоутером: знайшов кошти для турне капели Олександра Кошиця, завдяки якому Європа й Америка дізналася про "Щедрик" Леонтовича. З 1920 року керував урядом УНР з-за кордону. Вплив отамана був таким, що 1922 року на засіданні ЦК РКП (б) Ленін виголосив: "Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні. Нам, більшовикам, страшний лише Петлюра. Доки житиме, доти не закінчиться рух повстань проти нас".
Роман ШухевичФото: Державний архів Львівської області.Спортсмен і відмінник зі старовинного священницького роду, Роман Шухевич із юності сповідував ідею "перманентної революції": здобути волю в умовах повсякчасної окупації українці можуть лише шляхом силового опору й тиску на ворога. Ще студентом вступає до ОУН, пізніше бере участь у створенні "Карпатської Січі". У 1941—42 роках Провід ОУН (б) домовився з німецькою розвідкою про вишкіл кадрів для потреб української незалежності, проте вже за рік Шухевич, пройшовши шлях від сотника до головнокомандувача й пересвідчившись, що німці не планують визнавати суверенітету України, розірвав усі зв’язки з ними й пішов у підпілля. Тоді ж був обраний провідником ОУН (б) і був ним два роки, аж доки його не змінив Степан Бандера. Дивом Шухевичу вдавалося перебувати в Україні за фіктивними документами — і протягом семи років уникати помсти сталінських посіпак.
Степан БандераСтудентові львівської Політехнічної школи Степану Бандері не вдалося скласти дипломний іспит: за політичні замахи був арештований уперше в 1933 році, а за три роки засуджений до довічного ув’язнення. На допитах тримався спокійно-театрально, на судах — гонорово й уже тоді став героєм пісень і людиною-"брендом". У вересні 1939-го, з початком Другої світової війни, вийшов на волю й виїхав за кордон — щоб, як виявиться згодом, і звідти жахати ворогів ще 20 років до своєї загибелі й десятиліття по ній. Саме Бандері вдалося вивести на новий рівень діяльність ОУН на початку 1930-х, перетворивши її з підпільної організації на визвольний рух, відомий у кожній країні, де була діаспора. Всі роки в еміграції він був Провідником ОУН, з яким рахувалися в Європі, і видатним теоретиком національного руху, а бандерівські видання й громадські організації поширювали правду про Україну.
Левко Лук’яненкоПісля закінчення юридичного факультету Московського університету Левка Лук’яненка могла чекати вигідна кар’єра: він працював на Львівщині в райкомі КПРС, практикував як адвокат і… підпільно створював власну організацію, яка б на законних засадах пропонувала послідовний опір русифікації. У 1961 році був засуджений за зраду батьківщини з формулюванням "виношував ідею відриву УРСР від СРСР" на 15 років таборів. Ледь повернувшись, у 1976-му став співзасновником Української Гельсінської Групи і знову потрапив під арешт. Цього разу його визнали особливо небезпечним рецидивістом, бо смів розповідати світу про порушення прав людини в СРСР. Відбувши загалом 26 років у радянських тюрмах і таборах, увійшов у новітню історію як автор Акта проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року і гасла "Наше завдання – завершити розвал Російської імперії".
В’ячеслав ЧорновілЧеркащанин В’ячеслав Чорновіл, закінчивши навчання на факультеті журналістики Київського університету, на випускному дав собі обіцянку все життя боротися за Україну. І присягу не зрадив. У 1965 році він з Іваном Дзюбою і Василем Стусом на прем’єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" виступив проти арештів інтелігенції. А в 1967-му його засудили на 6 років колонії суворого режиму за книгу про шістдесятників. В’ячеслав Чорновіл тричі був в ув’язненні, відбув 15 років таборів — і повсякчас змагався з владою, писав викривальні листи, вказуючи на недолугість радянської системи, перекручування фактів і процесуальних норм. Повернувшись на батьківщину, наприкінці 1980-х став співзасновником "Народного Руху" і з 1992-го до підступного вбивства в 1999 році очолював партію, наголошуючи кожному співвітчизникові: "Україна починається з тебе!"
