1 липня 1932 року вийшла перша кольорова обкладинка журналу Vogue. Її автором був культовий фотограф Едвард Стайхен. Наталія Васюра, журналістка, дослідниця, розповідає історію одного з найважливіших фешн-фотографів в історії, який знімав Чарлі Чапліна, Грету Гарбо та зробив найвідоміші кадри для Vogue та Vanity Fair.
Такого ж спекотного дня, як сьогодні, рівно 94 роки тому американські читачі отримали новий примірник журналу Vogue. Те, що вони побачили, не просто дивувало. Це вражало. Адже до цього обкладинки всіх журналів, чи то модних, чи то політичних, були виключно мальованими. А тепер, вперше за всю історію людства журнал відблискував кольоровим фото. На обкладинці Vogue за липень 1932 року американці побачили плавчиню в яскравому купальнику, яка тримала над головою червоний мʼяч. Автором цього революційного фото був Едвард Стайхен, без якого сучасний світ моди був би геть іншим.
Виходець з бідної емігрантської родини з Люксембургу, він одним із перших почав експериментувати з кольоровою фотографією. Водночас на початку століття після навчання в Парижі Стайхен створював неймовірні чорно-білі фотопортрети, які завдяки грі зі світлом більше нагадували живописні полотна модерністів.
Він фотографував Огюста Родена, Альфонса Муху, Морріса Метерлінка, Теодора Рузвельта і Ріхарда Штрауса, а своєю "улюбленою моделлю" називав Бернарда Шоу. В 1911 Едвард Стайхен на замовлення французького журналу Art et Décoration відзняв дівчат-моделей в сукнях Поля Пуаре і тим самим став родоначальником модної фотографії. Сьогодні саме ці кадри історики моди вважають першою у світі фешн-фотосесією.
Коли в середині 1920-х американський видавець Конде Наст побачив роботи Стайхена, то миттєво запросив його очолити фотовідділ Condé Nast і знімати для Vogue та Vanity Fair. Прикметно, що свою першу модну фотосесію Стайхен відзняв просто в нью-йоркській квартирі Наста. До цього моменту він ніколи не працював зі світловими приладами – лише з денним світлом. Проте саме після цього фотосету Стайхен почав експериментувати з поєднанням денного та штучного світла. І його перша кольорова обкладинка з дівчиною-плавчинею стала своєрідним апогеєм цих творчих шукань. Це фото було зроблене в студії, проте воно чудово імітувало атмосферу присмеркового пляжу та прохолоду літнього вечора.
Паралельно зі зйомками одягу Стайхен робив портрети знаменитостей для Vanity Fair. І до кожної у нього був свій власний підхід. Так, під час роботи з Чарлі Чапліним проблеми виникли з перших хвилин – досвідчений актор одразу зізнався, що не може всидіти на одному місці й не знає, як поводитись під час знімань. Тоді Едвард Стайхен просто почав з ним розмовляти, показувати свої фотоальбоми і розпитувати про фільм "Золота лихоманка", який щойно вийшов на екрани. Чаплін настільки захопився розмовою, що розслабився, а фотограф зробив одні зі своїх найкращих кадрів.
Схожа історія сталася і з Гретою Гарбо. Стайхен зміг вхопити її у перерві на знімальному майданчику фільму "Жінка справи". Фотограф запропонував акторці сісти на звичайний стілець і почав знімати. У момент, коли він попросив її прибрати пасма з чола і вона спересердя вигукнула: "О, це жахливе волосся!", Стайхен зробив той самий іконічний кадр, який і досі вважається найкращим портретом Грети Гарбо.
Кількома роками пізніше Едварда Стайхена запросили фотографувати Анну Стен – українську акторку, з якою на той момент американська кіностудія підписала один із найдорожчих контрактів Голлівуду. Анна, імʼя якої донедавна було майже невідомим українському читачу, на початок 1930-х років була яскравою європейською кінозіркою, яка працювала у звуковому кіно з найвідомішими акторами та режисерами.
За плечима Стен була успішна карʼєра у Радянському Союзі, навчання у Київському театральному технікумі, голодні роки під час Визвольних змагань та смерть улюбленого батька. Після того, як більшовики остаточно встановили владу в Україні, їй, спадкоємиці козацького роду з боку батька та купецького з боку мами, довелось приховувати своє походження.
На початку її карʼєри в США Стайхен зробив кілька фото Анни, які кардинально відрізнялися одне від одного. На фото для Vanity Fair вона постала такою, якою її не бачили ні до, ні після. Проста дівчина, з неохайно зібраним волоссям, одягнена у доволі просту сукню. Головний акцент фотограф зробив на погляд – глядач бачить очі розумної жінки, яка очевидно не є такою простою, як її представляють публіці. Складається враження, що Стайхен отримав завдання зобразити таку собі пейзанку, продюсери тоді активно просували Стен як російську Попелюшку, але, вловивши її справжню суть, показав читачам, що Анна зовсім не та, якою її намагаються зробити продюсери.
Є ще одне фото – вже зовсім інше. Тут вона та, якою, вочевидь, і була насправді: драматична європейська акторка з серйозним досвідом, дещо стривожена своїм незрозумілим майбутнім у Голлівуді, готова працювати та виборювати своє місце під сонцем. На ній блуза Chanel з особистого комплекту, в якому Анна прибула до США. Її волосся лягає неслухняними пасмами, без жодного укладання. Саме так вона і любила бути собою поза камерами.
Цією роботою Едвард Стайхен вкотре продемонстрував свою чутливість і глибину. До речі, Грета Гарбо після свого фотосету сказала, що з нього неодмінно вийшов би гарний кінорежисер. Адже ніхто краще за нього не вмів так добре працювати зі своїми моделями.
Подивитись найближчу виставку Едварда Стайхена можна під час фестивалю Rencontres d'Arles (Арль, Франція) з 6 липня до 4 жовтня 2026.
Дізнатись більше про Анну Стен можна в книзі Наталії Васюри "Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду", яка вийшла у видавництві Stretovych.