Одна з найочікуваніших новинок Книжкового Арсеналу, який відбуватиметься з 28 до 31 травня включно, — роман "Опівнічні діти" культового британського письменника Салмана Рушді. 1981 року він здобув Букерівську премію і приніс авторові світову славу та статус класика світової літератури. Чому ця книга особлива актуальна для українського читача, читайте нижче.
Салмана Рушді часто називають автором "великих романів", які намагаються вмістити не сюжет, а цілий світ із його хаосом, болем і великою кількістю людських історій. Його роман "Опівнічні діти", що вийшов у 1981 році, досі вважається одним із найважливіших текстів минулого століття. Він одразу зробив маловідомого 34-річного автора, народженого в Індії, головним літературним голосом своєї епохи. І це єдиний роман в історії, який тричі визнали найкращим: "Букер" 1981 року, "Букер Букерів" 1993-го і "Супер-Букер" 2008-го.
Сьогодні Рушді залишається однією з ключових постатей світової літератури, а його ім’я нерозривно пов’язане зі свободою слова. Водночас саме "Опівнічні діти" часто називають романом, що визначив його як автора.
Сюжет твору розгортається навколо дивного збігу: головний герой Селім Сінай народився рівно опівночі 15 серпня 1947 року — у момент проголошення державної незалежності Індії. Разом із ним й інші "опівнічні діти", кожен зі своєю надприродною здатністю. Завдяки незвичному дару, телепатичному зв’язку, Селім вміє заходити в їхні голови й намагається створити щось на кшталт ментального парламенту. Але цей магічний реалізм стикається із реальністю: кожен вчинок героя відображається в подіях і долі країни, а його здоров’я і благополуччя нерозривно пов’язані з буттям Індії, що переживає розчарування, війни та релігійні розколи.
Перші розділи ще не про Селіма. І це спосіб, у який Рушді будує роман. Він ніби навмисно відсуває момент появи героя, щоб показати: жодне народження — ні людське, ні історичне — не відбувається з нічого.
Спершу читач потрапляє в Кашмір початку ХХ століття: у родинні історії, побутові сцени, випадкові зустрічі й дрібні деталі, які спочатку здаються хаотичними, але поступово складаються в єдину картину. Індія тут жива, шумна, перенасичена людьми, мовами, запахами та історіями.
У казковому, засніженому Кашмірі із тихими озерами й долинами дідусь-лікар закохується в майбутню бабусю героя через… дірку в простирадлі. Потім роман переноситься в галасливий і задушливий Бомбей — місто спеки, натовпів, ринків і постійного шуму. Рушді настільки щільно насичує його запахами, побутовими деталями й випадковими персонажами, що місто майже починає відчуватися фізично.
І коли Селім вже нарешті народжується, це сприймається не як старт сюжету, а як точка, у якій усе написане до цього складається в цілісну історію.
Рушді працював над романом п'ять років. Письменник зазначав, що мріяв про розлогу історію з безліччю сюжетних ліній. Тож, щоб знайти бажаний масштаб оповіді, він перечитував Гоголя, Дікенса, Рабле, Томаса Манна, "Махабхарату" і "Рамаяну". А ще додав туди дух Боллівуду.
Письменник запозичив багато автобіографічних деталей під час написання роману: Селім живе в тому ж районі Бомбея (Мумбаї) і ходить у ту ж школу, що й сам Рушді в дитинстві. А ще він зробив те, на що мало хто наважувався: почав ламати англійську мову. Замість гладкої літературної англійської він намішав туди хінді, урду, бомбейський сленг і східні метафори. Сам Рушді називав це чатніфікацією — як гострий індійський соус чатні, де все змішується в один вибуховий смак.
Саме ця багатоголосість і робить роман таким живим. Місцями він може здаватися хаотичним або навіть надмірним, але в цьому і є його цінність. Це відчувається і в українському перекладі, який зберігає ритм, багатошаровість і мовний експеримент Рушді.
Селім — ненадійний оповідач, і через це роман працює з ідеєю суб’єктивної пам’яті, яка часто виявляється складнішою за офіційні версії історії. Він щиро і з іронією вважає себе винним чи причетним до всіх головних подій в історії країни. Рушді спеціально дозволяє своєму головному героєві помилятися в датах і фактах. І це ще один із цікавих прийомів роману: особиста пам’ять тут часто звучить чесніше за офіційну історію, яку постійно переписують.
"Опівнічні діти" — це одночасно сімейна сага, магічна історія і потужна панорама народження нації. Для українського читача цей роман має особливу цінність. Це книга про болісне народження нації крізь травми колоніальної залежності, помилки та втрату ілюзій. Історія Селіма читається особливо гостро, бо дуже добре показує, як життя окремої людини може виявитися нерозривно пов’язаним із долею країни.