Напередодні довгоочікуваної прем'єри стрічки "Диявол носить Прада 2" редакція Vogue Ukraine розповідає про улюблені фільми з легендарною Меріл Стріп: від пронизливої драми "Крамер проти Крамера" 70-х років до "Залізної леді" 2011 року.
"З Африки"
Фільм "З Африки" — шедевр кінематографа ХХ століття, що заворожує медитативною атмосферою та історією кохання на тлі колоніальної Кенії. Його головна сила — у візуальній складовій: кожен кадр нагадує живу картину, а панорамні зйомки африканських саван із висоти пташиного польоту перехоплюють подих. Особливої уваги заслуговує стиль стрічки: витончені костюми Меріл Стріп у дусі "сафарі-шик" точно підкреслюють характер її сильної й незалежної героїні. Акторська гра, зокрема взаємодія Стріп і Редфорда, додає сюжету глибини, роблячи драму щирою й щемкою. Музика Джона Баррі довершує цей естетичний досвід, перетворюючи перегляд на подорож у часі та просторі.
Федорова Віолетта, шеф-редакторка vogue.ua
"Крамер проти Крамера"
"Крамер проти Крамера" (1979) режисера Роберта Бентона — одна з найтонших драм про розлучення. Джоанна у виконанні Меріл Стріп іде з дому, залишаючи чоловіка Теда, якого грає Дастін Гоффман, із маленьким сином Біллі. З цього рішення розгортається історія про любов, провину, втому, батьківство і право жінки обирати, як жити. Гоффман переконливо проводить свого героя шляхом від самовпевненого трудоголіка до батька, який вчиться готувати сніданок, чути дитину, боятися за неї та ставити її вище за власні амбіції. Героїня Стріп з’являється рідше, проте кожна сцена з нею тримає напругу. Вона точно передає сором, виснаження, ніжність і відчай жінки, яка намагається зрозуміти, ким є поза роллю матері й дружини.
"Крамер проти Крамера" варто дивитися заради акторської гри Стріп і Гоффмана, сцени з французькими тостами, маленького Джастіна Генрі в ролі Біллі та чесного, відвертого сюжету, який показує розлучення як складний і болісний досвід.
Марина Шулікіна, редакторка сайту
"Смерть їй личить"
Фільм "Смерть їй личить" Роберта Земекіса часто помилково зараховують до легковажних чорних комедій — поруч із глянцевими фантазіями 1990-х про вічну молодість. Насправді це одна з найточніших і найжорсткіших сатир на культ зовнішності, знята ще до епохи фільтрів і ін’єкцій, але так, ніби вона її передбачила.
У центрі — дві жінки, акторка Медлін і письменниця Гелен, які воюють не лише одна з одною, а й із власним відображенням у дзеркалі. Боротьба за молодість і чоловіка — пластичного хірурга, який і сам має втомлений вигляд, — швидко виходить за межі здорового глузду й переходить у площину майже готичної фантастики.
Земекіс працює на межі жанрів: фарс, боді-горор і мелодрама, що висміює саму себе. Але головне тут — безжальна логіка казки: якщо ти хочеш вічної молодості, ти її отримаєш. Просто ціна виявиться тілесною.
Меріл Стріп і Голді Гоун грають радше архетипи — дві версії жіночої тривоги, доведеної до абсурду. І саме Стріп стає центром цієї історії: холодна, нарцисична, майже карикатурна у своїй досконалості, вона втілює саму ідею страху старіння. Поруч Голді Гоун — її викривлене дзеркало, травмоване й одержиме реваншем.
Світлана Манукян, редакторка соцмереж
"Флоренс Фостер Дженкінс", 2016
Блискучий комічний талант, акторську пластичність і самоіронію Меріл Стріп демонструє у трагікомедії "Флоренс Фостер Дженкінс" — цей фільм згадують рідше, ніж "Мамма Мія!" чи "Залізну леді", але він безумовно вартий уваги. Стріп грає реальну жінку — Флоренс Фостер Дженкінс, нью-йоркську світську даму із заможної родини, яка, попри жахливий голос, мріє стати всесвітньо відомою оперною співачкою. Вона увійшла в історію як представниця "маргінальної музики", відома повною відсутністю музичного слуху, почуття ритму й співочого таланту.
Сліпо відданий їй чоловік Сент-Клер (Г’ю Грант) робить усе можливе, щоб Флоренс ніколи не дізналася, наскільки погано вона співає. Але це триває доти, доки вона не оголошує про свої плани виступити з концертом у Карнегі-голі — одному з найпрестижніших у світі майданчиків для виконання класичної музики.
Дарія Слободяник, редакторка відділу культури
"Джулі та Джулія", 2009
Цей фільм трапився мені в період захоплення кулінарією. Я подивилася "Прянощі та пристрасті" й "Шеф Адам Джонс" і взялася за "Джулі та Джулія". Важливо, що цей фільм розповідає історію реальної шефині Джулії Чайлд, яка познайомила американців із французькою кухнею та переконала мільйони жінок (і не тільки), що страви ресторанного рівня можна приготувати вдома. Звісно, якби не Меріл Стріп зіграла культову шефиню, невідомо, чи стала б її постать відомою в попкультурі. Утім природний магнетизм Стріп і її здатність ніби фліртувати з глядачем — це те, завдяки чому її героїні надихають робити своє життя яскравішим.
Валентина Анохіна, редакторка сайту
"Залізна леді", 2011
Зазвичай перевтілення голлівудських зірок в історичних особистостей заради отримання нагороди кіноакадемії здається карикатурним і вимушеним. Але не в цьому випадку — Меріл Стріп прекрасна в ролі Маргарет Тетчер.
Сергій Ковальов, артдиректор