Сад відчуттів: нові літні вітрини ЦУМ Київ
Червневе сонце на плечах, вітер у волоссі й рідкісна тиша, в якій раптом стає чутно себе – саме до цих простих, але майже забутих відчуттів повертає новий сезон вітрин ЦУМ Київ. Цього разу універмаг працює не з образами як такими, а з тим, що стоїть за ними – з пам’яттю тіла, інтуїтивними реакціями й емоціями, які ще не встигли стати словами. Вітрини перетворюються на простір, де знайомі стани – тепло, легкість, спокій і втома – набувають фізичної форми.
"Ми хотіли нагадати про відчуття, які зазвичай губляться у швидкості, – коментує команда ЦУМу. – Про прості речі: рух повітря, тепло сонця, аромат літа. Про ті моменти, коли людина не аналізує, а насолоджується цією присутністю. Кожна вітрина – це не сюжет, а стан, який можна впізнати і прожити".
Візуальний вимір проєкту створюють роботи Маші Реви, які додають цьому середовищу іншу оптику – майже сновидну. "Ця серія малюнків – про сон, що наснився на межі весни та літа, натхнений родинною дачею в Одеській області біля моря. У цьому сні існують дивні створіння, а рослини оживають і перетворюються на дійових осіб. Усе перебуває в співгармонії, плавно перетікаючи одне в одне та символізуючи стадії занурення у сон, де форми об’єднуються теплим світлом, а образи, народжені уявою, майже розчиняються в ньому", – коментує Маша Рева.
Одна з вітрин пробуджує нас літнім ранком – коли у відчинене вікно просочується свіже чисте повітря. Ви заплющуєте очі, глибоко вдихаєте цю свіжість і відчуваєте, як зароджується новий день – по суті, маленьке життя, сповнене руху і свободи.
Інша вітрина переносить у липневий бабусин сад, в якому розносяться пахощі яблук і малини. Мальви й барвінок обплітають паркан, а призьбою сновигають невтомні мурахи. Двір залитий сонцем і запахом топленого молока, яке бабуся саме наливає в глек. Душі спокійно і затишно, і немає на цьому світі жодної лихої душі, жодної кривої думки.
Наступна вітрина переносить до літнього поля. Приємна втома валить із ніг і ви падаєте в пухнастий зелений килим із соковитої трави, захоплюючи поміж пальців ромашки і маки. Поруч пасеться сизий кінь, з далекої тополі доноситься спів зозулі, а ось тут гуде оксамитовий джміль. Сонце сідає за хмару, обіцяючи теплий і безтурботний вечір.
Кожна з вітрин – короткий зсув у часі, де орієнтири зникають, а залишається тільки відчуття. Подорож починається без підготовки – достатньо зупинитися в шаленому ритмі.
