Новий балет "Коппелія" та перемоги на світових конкурсах: чим живе Київський хореографічний коледж
3 грудня на сцені Національної опері України відбудеться прем’єра балету "Коппелія", головні партії в якому виконують студенти Київського державного хореографічного коледжу.
Про те, якою буде постановка "Коппелії" та чим живе зараз головний хореографічний коледж країни, який готує майбутніх зірок балету, ми поговорили з примою-балериною Катериною Кухар, яка є директоркою коледжу з 2020 року, та екс-солісткою Ольгою Морозенко, радницею директорки з міжнародних відносин коледжу.
Про "Копеллію"
Балет "Коппелія", поставлений за новелою Ернеста Амадея Гофмана "Пісочна людина" на музику французького композитора Лео Деліба, був уперше показаний у 1870 році на сцені Гранд-Опера і відтоді йде в багатьох провідних театрах світу. Головний герой — легковажний Франц, закоханий у селянку Сванільду, який водночас задивляється й на інших дівчат… Одного дня йому затьмарює розум неймовірної краси незнайомка Коппелія, яку він бачив лише у вікні. За іронією долі, вона виявляється механічною лялькою...
У 2023 році балет "Коппелія" у хореографії легендарного українського постановника Анатолія Шекери відновили для студентів хореографічного коледжу. Редакцію до його постановки зробив Ярослав Ткачук. Сьогодні виставу можна побачити на сцені Національної опери у виконанні юних студентів та випускників коледжу, для яких можливість станцювати "Копелію" на великій сцені — втілення мрії.
Катерина Кухар: Особисто для мене "Коппелія" — символ повернення до життя, доказ того, що будь-які перешкоди можна подолати. Це тому, що коли я сама перший раз готувала цю виставу, потрапила в автокатастрофу, а втім змогла відновитися й повернутися на сцену та вести виставу у партії Сванільди. Знаючи цінність цієї вистави, мені дуже хотілось подарувати балет коледжу, дати їм матеріал для розвитку.
Дітям постановка надає віру, натхнення та мотивацію відчути себе справжніми артистами на головній театральній сцені країни — особливо у цей складний воєнний період. Артист завжди проявляє себе найповніше в цілісній виставі. Наприклад, виконавець ролі Франца Валерій Хованов розкрився як готовий прем’єр, за яким уже зараз полюють провідні національні театри України. Я дивлюся на солістів постановки — і мене наповнює є відчуття гордості: у нас надзвичайно талановите, гарне й свідоме покоління".
Ольга Морозенко: Вважають, що оскільки назва балету — імʼя ляльки, це певною міра дитяча постановка, але вона насправді складна. Хореографія в цьому балеті важка для запамʼятовування та нелегка для виконання, як і всі балети Анатолія Шекери. Водночас вони дуже красиві та змістовні.
До того ж, зробити постановку зараз не так легко, зважаючи на відключення світла, обстріли та навчання в укриттях. Але ми з цим впоралися — впоралися діти, їхні батьки, педагоги та адміністрація коледжу. Разом ми змогли продемонструвати, наскільки сильна наша балетна школа.
Про те, чим сьогодні живе хореографічний коледж
Вже другий рік у стінах коледжу, де сьогодні навчаються 196 студентів зі всієї України, зокрема і з окупованих територій, триває капітальний ремонт і реставрація коледжу та його гуртожитку, чого не було із часів його заснування — понад 60 років. Одне з головних завдань — відновлення гуртожитку коледжу, зокрема, утеплення фасаду та зовнішні роботи, що вже вдалося зробити. Крім того, наразі у гуртожитку йдуть внутрішні ремонтні роботи.
Катерина Кухар: Уявіть, що ви отримали руїни, а вам із цього треба зробити Палац Конгресів. Приблизно така задача у мене із коледжем (Сміється. — Прим. ред.). Коли я навчалась, особливо не ходила в кампус, мені нічого було там робити. Після закінчення навчання мене не було в коледжі майже 20 років. Після призначення на посаду я пішла знайомитись зі всіма приміщеннями коледжу, у мене був неймовірний шок, коли в гуртожитку для учнів побачила дірки в стінах, що діти закривали подушками.
Моє призначення на посаду припало на початок карантину, якраз коли всі театри світу були зачинені, скільки це буде продовжуватись, ніхто не знав — і я подумала, що треба погодитись на пропозицію й ділитись своїм міжнародним балетним досвідом. Але після того як мені презентували мою альма-матер, стало зрозуміло, що пріоритет — створити умови для учнів. Я прийшла додому, відкоркувала пляшку вина та плакала. Будувати на руїнах набагато важче, ніж створювати з нуля. У мене не було звідки чекати на диво, ремонт сам себе не завершить, тому я була змушена відкрити благодійний фонд. Я від свого імені підписала договір з будівельниками на утеплення кампусу, щоб дітям було взимку тепло. Стіни утеплили, дітям комфортно, а я наразі ламаю голову, як сплатити борги.
Про успіхи студентів за кордоном
Катерина Кухар: Наші учні досягають значних успіхів у конкурсах, що підтверджує їхній талант і нашу працю. Щороку діти посідають найкращі призові місця, здобувають перемоги, як за кордоном, так і в Україні. Утім, балетні конкурси мають свою специфіку, свої плюси та мінуси. Чотири роки тому я вперше готувала дітей до конкурсів, вкладала у них усе: знання, душу, підтримку, дарувала костюми. Їхні досягнення після конкурсу привернули увагу найвідоміших балетних шкіл — і як наслідок, пропозиції стажування та стипендії. Звісно батькам важко було відмовитись від таких пропозицій, від Швейцарії, Німеччини. Для мене це був удар (Сміється. — Прим. ред.), але я за них радію. Згадую, як 20 років тому, студенткою, сама телефонувала нашій директорці Тетяні Таякіній і радилася, що мені робити, коли отримала таку ж саму пропозицію від Лозанни.
Ольга Морозенко: Минулого року наші учні здобули друге і третє місця в категорії "Класичний балет від державної школи" на міжнародному конкурсі Tanzolymp у Берліні. Пишаюся тим, що вони змогли здобути перемогу серед понад 400 учасників із 25 країн світу.
У балеті зазвичай переважають дівчата, хлопців набагато менше. Але ми стараємося вирівняти цей баланс і залучати до балету якомога більше хлопців. У цьому нам вже декілька років поспіль допомагає благодійний фонд "Даян Фемелі Фундейшн", забезпечуючи стипендії хлопцям, які вступили до коледжу.
Про те, чому діти обирають вступати у хореографічний коледж під час війни
Катерина Кухар: У всіх різна мотивація. Наприклад, наш студент Кирило з Херсона до 15 років ніколи не займався балетом, бо не було можливості, через брак балетних шкіл. Але він якось побачив у якійсь передачі відомого артиста балету, що давав інтерв’ю, і захотів бути схожим на того артиста з екрану. Деякі вступають, тому що балетний світ відкриває всі двері та кордони. Ми бачимо, що діти, які займаються балетом, відключаються від буденних проблем, вони концентруються на своїх мріях та власному шляху.
Ольга Морозенко: Балет — це мистецтво, яке потребує особливих фізичних здібностей та навичок, витривалості до навантаження, дисципліни та особистої мотивації тощо. Тому зазвичай у балетний коледж приходять діти, які вже мають певний рівень підготовки і талант, який частково був розкритий їхніми педагогами чи наставниками. Далі вже вони радять дітям вступати до нашого коледжу. Для цього необхідно пройти великий конкурс у три тури, де дітей оцінюють наші викладачі з багаторічним досвідом у балеті.
Отже діти приходять до нас вже з потенціалом та мрією — навчитися танцювати професійно. Вони знають, що це нелегка дорога, але зазвичай ми бачимо їхню готовність йти цим шляхом та мрію бути справжніми артистами балету.
Про те, що дає сили рухатися далі
Катерина Кухар: Сили дає віра та бажання допомогти дітям, попри будь-що. Не все вдається, те, що можна іноді зробити за день, через бюрократичні перепони робиться надто довго. Один папірець може збирати підписи та дозволи місяцями. Державну бюрократичну систему дуже важко штовхати. Й це дуже сильно сповільнює всі процеси. Те, що комерційні організації виконують швидко та без жодних труднощів, у нас займає щонайменше півроку, а подекуди й довше.
Проте багато вдається. Ми цього року запровадили оновлену актуальну українську програму класичного танцю. Ще влітку я відвідала Академію принцеси Грейс, радилась із представниками школи Гранд Опера щодо нашої програми викладання. На цій основі ми створили свою нову інтерпретацію класичної програми викладання. Крок за кроком рухаємось.
Ольга Морозенко: Наведу приклад, який є дуже показовим. У перші місяці вторгнення у 2022 році разом із Катериною Кухар ми організували балетний табір у Братиславі, де в безпеці могли жити та навчатися учні коледжу. Потрібно було керувати багатьма процесами одночасно, організовувати нове життя, навчання та побут дітей. Такі важкі часи дають досвід, який зараз допомагає мені у розвʼязанні багатьох питань.
Найбільше сили та натхнення мені дає любов до моєї справи і моя велика мета — зробити український балет культурним трендом, як в Україні, так і у світі. Це мотивує йти далі.
Читайте також
