5 видатних зірок українського театру, чиї імена варто знати

27 березня, у Міжнародний день театру, розповідаємо про видатних режисерів та акторів минулого, які розвивали український театр і завзято боролися за те, аби він був національним та незалежним.

Марко Кропивницький

Саме Марку Кропивницькому, великому актору, режисеру і драматургу, ім'ям якого назване ціле місто в Україні, ми завдячуємо заснуванню національного українського театру. Кропивницький народився та виріс на території сучасної Кіровоградщини, його батько походив зі шляхетного роду. Закохався у театр в юності, коли, бувши вільним слухачем юридичного факультету Київського університету, відвідував столичні театри.

Вже з 1960-х років Кропивницький грає у приватних трупах в Харкові, на Кіровоградщині та інших містах України; самостійно, не маючи профільної освіти, вивчає світову драматургію, починає писати власні п’єси. Понад усе Кропивницький мріяв про те, аби в українських театрах актори грали рідною мовою, проте з 1876 року, після підписання Емського указу, який заборонив українську мову, літературу, театр, це було неможливо, тож Марко грав російською мовою, а також багато гастролював Галичиною та Буковиною, де заборони царського уряду на українську мову не діяли.

За наступні п’ять років Кропивницький доклав зусилля до того, аби Емський указ був послаблений і було дозволено грати вистави українською. В 1881 році нарешті українці змогли грати вистави рідною мовою, а вже з 27 жовтня 1882 року історія фіксує важливу віху: заснування першого українського театру, театру корифеїв, що відкрився в тодішньому Єлисаветграді постановкою "Наталки Полтавки" з Марією Заньковецькою в головній ролі. Театр корифеїв гастролював у Києві та Харкові з виставами за творами українських класиків — Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Старицького, — маючи всюди шалений успіх. Секретом успіху, зокрема, була блискуча ансамблева трупа, де кожен з акторів був зіркою — від вже згаданої Заньковецької до Івана Карпенка-Карого.

За 50 років творчості Марко Кропивницький не тільки зіграв понад 500 ролей у театрі, але й виховав кілька поколінь українських акторів. У 2016 році рішенням Верховної Ради місто Кіровоград було перейменовано на Кропивницький на честь видатного режисера.

Марія Заньковецька

Королева українського театру Марія Заньковецька дебютувала на професійній сцені 1882 року в "Наталці Полтавці" — у Театрі корифеїв, заснованому Марко Кропивницьким. Їїуспіх був шалений: Карпенко-Карий, приїхавши на прем’єру вистави за своєю п’єсою "Наймичка", розчулений грою Заньковецької, плакав просто в глядацькій залі, а сам Кропивницький подарував актрисі бірюзовий перстень, сказавши: "Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми". Подальші гастролі Україною, Росією, а далі і Європою, принесли їй світову славу: в ті часи говорили, що той, хто хоча раз побачив на сцені Заньковецьку, не забуде її ніколи.

Репертуар акторки налічував понад 30 ролей у виставах "Назар Стодоля" і "Невольник" за Шевченком, "Безталанна" та "Наймичка" за творами Карпенка-Карого, "Лимерівна" Панаса Мирного. Масштаб її таланту порівнювали зі світовими драматичними зірками — італійкою Елеонорою Дузе і француженкою Сарою Бернар, Заньковецьку неодноразово запрошували в інші театри, проте вона завжди казала, що її серце належить Україні. До того ж тут її дійсно любили: шанувальники приносили їй квіти, друкували листівки з її портретами, освідчувалися в коханні просто на вулиці, а після вистав молодь несла актрису в кріслі додому, як королеву.

Після того, як Заньковецька пішла з Театру корифеїв 1909 року, вона виступала в мандрівних трупах; допомагала Гнатові Юрі організувати гастролі Гуцульського народного театру, надавши під заставу всі свої коштовності; організувала власний театр "Українська трупа під орудою М. Заньковецької".

Лесь Курбас

Лесь Курбас — видатний український режисер, драматург, засновник модерного українського театру. Він заснував кілька театрів та першим серед радянських діячів отримав Паризьку театральну відзнаку. Виріс у Самборі в родині акторів галицького театру "Руська бесіда", а вже у 28 років заснував у Тернополі свій перший театр — "Тернопільські театральні вечори".

У березні 1922 року Курбас започаткував мистецьке об’єднання "Березіль", у межах якого йому вдалося відійти від психологічного театру на користь театру перетворення. Але не тільки, адже відомий Курбас, зокрема, своїм хистом до інновацій: у постановці "Джиммі Гіґґінс" (1923) режисер вперше додає у виставу кінопроєкцію як частину сценічної дійсності. Свого творчого піку Курбас досягнув, працюючи з драматургією сучасного йому автора Микола Куліша. Саме на сцені "Березоля" знайшли втілення відомі п'єси Миколи Куліша "Народний Малахій", "МинаМазайло", "МакленаГраса", які, втім, тоді були критично сприйняті радянською владою та критикою. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення — зокрема, "у викривленні оптимістичної радянської дійсності". У 1933 році Леся Курбаса усунули з посади художнього керівника театру, заарештували як небезпечного злочинця, а "Березіль" закрили. У 1935 році "Березіль" був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює й донині.

У грудні 1933 року Курбас був заарештований і ув'язнений, у 1936 році його перевезли до Соловецького табору особливого призначення, а 1937 року видатного українця було страчено радянською владою в урочищі Сандормох.

Богдан Ступка

Без сумніву, статус найпопулярнішого актора незалежної України, з ім'ям якого пов'язані головні вистави Театру Франка, носить Богдан Ступка. Він народився на Львівщині у творчій родині — батько Сільвестр Ступка співав у хорі Львівської опери, тож професія Ступкою була обрана ще в дитинстві. Він дебютував у 1961 році на сцені Львівського театру Заньковецької, де залишився на довгі 17 років, а його вчителем у професії був ще одна легенда українського театру — Сергій Данченко. Символічно, що в 1978 році, коли Данченко став художнім керівником Національного драматичного театру ім. Франка у Києві, Ступка поїхав за майстром, а вже у 2001 році, після смерті Данченка, перейняв цю місію — і очолив рідний київський театр.

За 50 років у театрі Ступка — мудрий, глибокий, іронічний актор — втілив усі можливі ролі, на які десятиліттями збирав аншлаги: від ролі Тев'є у виставі "Тев'є-Тевель" за мотивами оповідань Шолом-Алехейма до царя Едіпа в однойменній постановці. У 90-ті роки, після гастролей франківців по США з виставою "Тев'є-Тевель", онука Шолом-Алейхема, письменниця Белл Кауфман зізналася, що вона бачила різних акторів, та "Богдан Ступка — найкращий Тев'є-молочник світу".

Водночас Ступка, який понад 15 років керував "франківцями", мав репутацію мудрого й талановитого менеджера, який вивів театр на європейський рівень і зібрав блискучу акторську трупу. В театральних колах досі кажуть: 2010-ті — золоті роки розвитку українського театру саме завдяки Богданові Сільвестровичу.

Андрій Жолдак

У цьому матеріалі ми свідомо не говоримо про сучасних режисерів, акцентуючи увагу на історичних постатях, проте без одного імені, яке вже вписано в історію українського театру, обійтись неможливо — це Андрій Жолдак. І хоча в українських театральних колах Жолдака завжди представляли як скандального й епатажного, насправді він веде свою традицію від корифеїв українського театру, адже є праправнуком драматурга Івана Карпенка-Карого та племінником актора Миколи Садовського.

Киянин Жолдак почав кар'єру у 90-ті на сцені тоді Київського театру імені Франка, проте свої найамбітніші та найсміливіші ідеї втілив у Харкові, де в 2005—2006 роках був худруком Харківського драматичного театру імені Шевченка. Його вистави "Гамлет. Сни", "Гольдоні. Венеція", "Ромео і Джульєтта. Фрагмент" є прикладом експериментального європейського театру 90-х років: тривають по 5—6 годин, часто відверті та містять сексуальні сцени або сцени насилля, для них характерно перенесення часу дії в сьогодення.

Після того як його харківська вистава "Ромео і Джульєтта" в 2006 році була заборонена до показів через відвертість, Жолдак зі скандалом переїхав у Німеччину, де мешкає й понині. Його вистави можна подивитися у Франції та Німеччині, Голландії та Бельгії, на Балканах та в Південній Кореї, адже український режисер не раз ставав лауреатом найпрестижнішої театральної премії світу — OperaAwards. Кілька років тому його творчий вечір з аншлагом пройшов у Києві, а на початку вторгнення режисер заявив, що забороняє до показу всі свої постановки в Росії.

Цього літа в Голландській національній опері в Амстердамі відбудеться прем’єра єдиної опери Бетховена "Фіделіо" у постановці Андрія Жолдака — загадкової історії про любов, зраду та сміливість, події якої відбуваються в Іспанії XVII сторіччя. Візуальні образи Жолдака, переповнені символами, нагадують роботи великих кінорежисерів, таких як Інгмар Бергман, анонсує сайт Голландської опери. Варто зазначити: попри те, що Жолдак давно не працює в рідній країні, 62-річний режисер залишається найвідомішим у світі театральним митцем з України.