Що треба знати про оперного співака Анатолія Солов’яненка, чий голос підкорив сцени від Донецька до Нью-Йорка

90 років тому у Донецьку, в родині шахтарів, народився оперний співак Анатолій Солов’яненко, чий лірико-драматичний тенор, манера виконання і незрівнянна легкість верхніх нот причарували світ.

Анатолій Солов'яненко в Київській опері (нині Національна опера)

Його доля неймовірна – з дипломом конструктора гірських машин він підкорив сцену Київського театру опери та балету, а згодом став першим українцем, якого запросили виступати у нью-йоркській Metropolitan Opera. Консерваторський диплом легендарний співак отримав вже після того, як здобув шану світу та став по-справжньому народним артистом в Україні, об’їздивши кожен її куточок. У 2022 році він увійшов до списку 100 найвидатніших українців.

Українська народна пісня в домі Солов'яненків звучала завжди. Батьки майбутньої зірки любили співати дуетом – музика вносила яскраві барви у скромне життя шахтарської родини з Пролетарського мікрорайону Донецька. Все, що чув дома, чи по радіо маленький Анатолій – він засвоював миттєво. Найрозкішнішою річчю у домі батьків для хлопця був патефон, а однією з найулюбленіших платівок – пісні у виконанні Івана Козловського, з яким у далекому майбутньому йому випаде честь познайомитися особисто. Батько Анатолія, хоч і не мав музичної освіти, чудово володів голосом, а у молодості разом із дружиною виступав у гуртках художньої самодіяльності. Світ музики так приваблював випускника школи, що він захотів стати його частиною, хоч зовсім і не знався на нотах. Батько ж вважав, що спів – це хобі для душі, а професію треба мати таку, за яку гроші платять. Тож Солов'яненко став студентом Донецького політехнічного інституту, щоб продовжити гірську справу батька, діда та прадіда, але мріяти про сцену не перестав.

Із сином Анатолієм

Точні науки хлопцю давались блискуче, тож по закінченню інституту Солов'яненку запропонували залишитись в аспірантурі та викладати студентам нарисну геометрію. У 1952 році, ще у студентські роки, його талант помітив Олександр Коробейченко, прем'єр Донецького театру опери та балету, та запросив вивчати професійний спів. "Коробейченко був артистом і педагогом від Бога", – згадував Солов'яненко. – "Малював прекрасні пейзажі, створював і шив костюми для сцени, а мені подарував костюм для першого виступу в Київській опері. Педагогом був блискучим! У першу ж зустріч дав зрозуміти, що може щось зліпити з мене, якщо впряжуся в роботу з головою. Застеріг: для того, щоб стати професійним співаком, потрібно буде витратити шість, а то й вісім років. Але я був готовий заради співу на все!" (цитата з матеріалу Юлії Поліщук для газети "День"). Коробейченко, спадкоємця школи bel canto, Анатолій брав приватні уроки двічі на тиждень упродовж 10 років, день за днем втілюючи свою дитячу мрію. Паралельно він вчив італійську мову, щоб не визубрювати, а розуміти партії.

Співпраця з Корабейченком виявилась настільки плідною, що Солов’яненку знадобиться всього рік, щоб здійснити фантастичний стрибок, змінивши кабінет старшого викладача з видом на донецькі терикони на оперну сцену у Києві та творчу студію у Мілані. У 1962 році, під час звітного концерту майстрів мистецтв і художніх колективів Донеччини у Києві, він виконує романс Радамеса з опери Верді "Аїда", аріозо Каніо з опери Леонкавалло "Паяци", романс "Розвійтеся з вітром" на сцені Жовтневого палацу культури та за вечір підкорює столичну публіку. Вже наступного дня 30-річного співака запрошують на співбесіду до Київського оперного театру і того ж дня приймають на роботу, попри відсутність фахової освіти. У тому самому костюмі, що власноруч скроїв та вишив його викладач, Анатолій Солов’яненко дебютує в опері Джузеппе Верді "Ріголетто", згодом, знавці співу визнали його виконання арії герцога вершиною майстерності. Вже наступного року артист виграє конкурс на навчання у Школі вдосконалення оперних співаків при міланському театрі La Scala.

Упродовж трьох років Солов’яненко займався з всесвітньо відомим оперним співаком Дженнаро Барра, який, як ніхто інший, вмів працювати з тенорами та розкривати силу та красу звучання їх верхніх нот – майстерність, яку дуже шанувала вишукана італійська публіка. Навчаючись у маестро, співак в 1964 році здобуває друге місце на пісенному телефестивалі "Неаполь проти всіх" та миттєву міжнародну славу.

З дружиною Світланою

Світлана, дружина співака, з якою він познайомився ще у Політехнічному інституті, згадує: "У La Scala він відшліфував свій голос, відпрацював техніку. Його педагог Барра сказав: "Твоє щастя, що ти прийшов пізно в мистецтво". Анатолій почав виступати в 30 років, коли психологічно і фізично зміцнів, тому так добре, на довгі роки, зберіг свій голос. Толі пощастило, що він потрапив у руки спочатку до такого чудового педагога, а потім до знаменитого маестро". (цитата з матеріалу Юлії Поліщук для газети "День").

Після міжнародного успіху Анатолій повертається у Національну оперу України – кожного разу афіші з його ім’ям збирають повні зали. А у 1977 році стається неможливе – Солов’яненко став першим українським артистом, якого запросили у нью-йоркську Metropolitan Opera, заспівати головні партії в операх "Кавалер троянд" Ріхарда Штрауса і "Сільська честь" П'єтро Масканьї. Протягом сезону він візьме участь у 12 спектаклях, які пройдуть з великим успіхом. Анатолій Солов’яненко багато гастролював світом – виступав в Австралії, Новій Зеландії, Бразилії, Аргентині, США, Канаді, Японії, Німеччині, Бельгії, Болгарії та часто бував у Італії – місцева преса його обожнювала за талант, красиву італійську мову та розуміння їхньої культури. Зі своїми концертами легендарний тенор об’їздив кожен куточок України і часто виступав за смішні гонорари, а то і безплатно. Його багато разів запрошували працювати за кордон, пропонували шалені гроші, але він так і не наважився розлучитися з Києвом – містом, яке дуже любив і в якому йому не набридало жити місяці поспіль. За 30 років роботи в Київській опері, Солов’яненко створив 18 оперних партій: арія Андрія у "Запорожці за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського, яку він виконував пронизливо і дуже патріотично, критики та колеги називають однією з найкращих.

Але найпопулярнішими у творчій спадщині Солов’яненка стали альбоми українських народних пісень ("Дивлюсь я на небо", "Чорнії брови, карії очі", "Повій, вітре, на Вкраїну", "Місяць на небі", "Ой ти, дівчино…", "На горі діброва"), які він записав власним коштом. Український фольклор він збирав не тільки в Україні, а і серед представників діаспори по всьому світу, – часто вони співали пісні, які у нас вже ніхто не пам’ятав. Всі ці безцінні зразки співак записував так само ретельно, як колись настанови вчітелів, щоб зберегти для наступних поколінь, а на сольних концертах за кордом завжди включав у свій репертуар, щоб про співучу Україну знав весь світ.

Світлини надані родиною Анатолія Солов'яненко