Вітер змін: жінки, що долають гендерні стереотипи в професії. Тетяна Мордач, старша водолазка-саперка
Нове весняне число Vogue Ukraine Edition No 9 вийшло з проєктом "Вітер змін". Він присвячений жінкам, які власним прикладом долають гендерні стереотипи у професійному середовищі: вперше в історії в зніманні Vogue Ukraine — машиністка метро, саперка-водолазка, збиральниця дронів, трактористка, операторка БПЛА та працівниця доменного цеху.
Тетяна Мордач, старша водолазка-саперка, 25 років
Лютий, небо над Вінницею затягнуте хмарами, з Південного Бугу в обличчя дме вітер із мокрим снігом. Тетяна Мордач втискається в зимовий гідрокостюм, натягує гумові черевики, рукавиці, підводний шолом із маскою та кисневий балон — у холодну пору року спорядження водолаза важить приблизно 50 кг. Рухатись на суходолі в такому тісному вбранні майже неможливо, але Тетяна, яка сьогодні знімається для Vogue Ukraine, не скаржиться — не в її правилах. Поки фотографка Василина Врублевська режисує кадр, на нашу героїню спрямовані допитливі погляди її колег-чоловіків, які обліпили сходинки та подвір’я рятувальної станції.
Увага переслідує Тетяну відтоді, як очевидний для неї з дитинства вибір — рятувати людей — почав перетворюватись на реальність. "Я мріяла стати вогнеборицею скільки себе пам’ятаю. Мене вабили професії, де носять форму, де колектив згуртований навколо важливої місії", — каже молода жінка захриплим від застуди голосом. У родині цю дитячу мрію не сприймали серйозно, а коли зрозуміли, що донька не відступиться, не на жарт злякалися. Вмовляли піти на поступки — рятувати людей у медицині.
Дівчині довелося таємно від батьків проходити медкомісію, щоб отримати допуск до вступу у Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, філія якого розташована у Вінниці. Складати іспити Тетяна поїхала з мамою — та розкрила її таємний план і молилася, щоб донька провалилась. Але Таню зарахували на курс пожежної безпеки — тож довелось відкрити правду й татові. За сім років батькам дівчини доведеться пройти це випробування ще раз — вже з молодшою донькою Наталією — тепер першокурсницею Харківського авіаційного інституту, яка навчається на інженерку та мріє підкорити небо.
"Чому я вирішила, що жінкам можна про таке мріяти? Не знаю, — знизує плечима Тетяна, — прикладів для наслідування в реальному житті не було — і не тільки серед жінок". Вона народилась на Вінниччині, у Бондурівці, й жила типовим сільським життям, де у важкої роботи немає гендеру: вставала рано, допомагала батькам годувати свиней, пасти корів, рубати дрова. Полагодити трактор чи машину — це теж до Тані, тато навчив. Між цим — школа, футбол та волейбол з друзями, риболовля з мамою. Проте був альтернативний світ кіно про героїв — час від часу цю роль вона приміряла на себе.
Навчання видалося спартанським — життя в казармі, однакові нормативи з фізпідготовки для чоловіків та жінок, стройова підготовка, море технічної інформації, сотні психологічних тестів. Жінок на курсі разом із Танею Мордач було лише троє. Відбір на роль рятувальниці в реальному житті доводилося проходити знов і знов. Успішне навчання та чемпіонство у змаганнях серед пожежників не допомогли дівчині здійснити мрію. Поки на її однокурсників-чоловіків сипалися вакансії за фахом, Тетяні пропонували лише паперові посади. Вона чекала: "Я б не витримала монотонної роботи оператора — точно б розсипалася".
Їй пощастило: від служби ДСНС надійшов запит на водолазів, де була недокомплектація. Таня вхопилася за можливість нарешті здійснити мрію з компромісом — рятувати у воді, а не у вогні. Далі були три місяці в одеській школі підготовки водолазів — єдиній у країні, яка не відмовилась навчати жінку, — і два роки в рятувально-водолазній службі у Вінниці.
Мордач згадує, як вперше довелося зіткнутися зі своїми страхами на глибині. Це було взимку. Вона йшла мулистим дном річки в суцільній темряві, а сигнальний канат, який використовують для підйому водолаза на поверхню в аварійних випадках, зачепився за сміття і не смикався. Лід над головою не пускав на поверхню. Дівчина застрягла, від хвилювання втратила орієнтир, почала глибоко дихати — а так кисень ще швидше закінчується. "Паніка — найгірший порадник у скруті. Щойно я заспокоїлась — зрозуміла, як діяти, й самотужки вийшла на поверхню".
Про рішення стати саперкою Тетяна говорить як про щось цілком очевидне. "В Україні не вистачало фахівців, тож я записалася без вагань". Підводних саперів готували на Сумщині, вчили шукати вибухівку на суші й у воді, у басейні на восьмиметровій глибині.
Таня перша і поки єдина в історії незалежної України жінка, яка працює водолазкою-саперкою на службі ДСНС України. Її робочі інструменти — металошукач та підводний дрон. Обстеження дна річки — кропітка і повільна робота, перевіряється кожен міліметр мулу. Фахівці, що працюють у водоймах, мають знати все те, що й сапери на суходолі, а тому команду Тані викликають на місця прильотів ракет, після яких залишаються не тільки уламки, а подекуди й нездетоновані частини. Рятувальники досі знаходять боєприпаси Другої світової війни.
Розповідаючи про роботу, Тетяна обирає слова "ми", "команда". Каже: нарешті відчуває, що її цінують. Але так було не завжди. "До мене придивлялись, бо в нашому підрозділі ніколи не було жінок. Щоб пробитися через цю стіну недовіри, я наважилась на відверту розмову: йти звідси нікуди не збираюсь, і якщо є питання, кажіть прямо, а не позаочі; якщо щось неправильно роблю — виправлюсь". Це був переломний момент. Колеги-чоловіки зрозуміли та прийняли у своє коло. Довіра та підтримка в рятувальній справі надважливі, адже ціна — людські життя.
Впоратися зі стресом Тетяні допомагають ранкові пробіжки: "Біг розвантажує голову і, що важливо для водолазів, тренує дихання". Іноді, після тижня занурень у холодну воду, дозволяє собі лінивий вихідний — заварює запашний чай, вкривається теплою ковдрою і під заспокійливе муркотіння кішки Маркізи дивиться кіно чи футбол. Але головним джерелом енергії вважає улюблену роботу і свій колектив. "Мене дуже тішить, що серед пожежних зараз більше жінок, зокрема на керівних посадах, серед начальниць відділень, — каже Тетяна. — Дівчатам, які мріють про таку роботу, можу сказати, що це непростий вибір. Вам зустрінуться ті, хто знецінюватиме ваш внесок, але будуть і ті, хто матиме мужність підставити плече. Тримайтеся за останніх".
Закон уже вісім років дозволяє українським жінкам вступати до лав рятувальників, але вони досі змушені долати стереотипи в суспільстві, доводити свою цінність. Попри довгий шлях до мрії, Таня все ще на його початку, бо має амбітні цілі. Продовжує вчитися, нещодавно отримала диплом про вищу освіту в Черкаському інституті пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, багато читає про вибухівку та зброю, консультується з колегами, які розміновують звільнені від окупації території, й хоче зробити цей світ безпечнішим для людей і тварин. Батьки не проти.
Фото: Vasylyna Vrublevska
Зачіски та макіяж: Daria Kukuruza
Текст: Анна Золотарьова
Читайте також
