Підсумки: українці, що змусили світ говорити про Україну у 2024-му
13 талановитих українців, які змусили світ говорити про нашу країну у 2024 році: від чемпіона світу Олександра Усика до режисера-документаліста Мстислава Чернова. Читайте про них у великому підсумковому матеріалі vogue.ua
Олександр Усик, боксер
21 грудня український боксер Олександр Усик переміг британця Тайсона Ф'юрі в "поєдинку тисячоліття", як назвали цю зустріч фанати обох спортсменів. У бої-реванші українець захистив три чемпіонські пояси: WBO, WBA та WBC, а також здобув статус "об'єднаного" чемпіона світу. Усик присвятив перемогу своїй мамі та "всім матерям України", а після перемоги виніс на ринг шаблю Івана Мазепи XVII століття, щоб нагадати світові про гетьмана, який "ще триста років тому боровся за свободу України від російських загарбників".
Перемога Усика вийшла надзвичайно ефектною: він вийшов на пресконференцію, що передувала бою, під завзяте живе виконання пісні "Барабан" Артемом Пивоваровим. Боксер був вбраний в ефектну хутряну накидку із тигром з жовто-блакитними очима, створену спеціально для нього Ельвірою Гасановою, креативною директоркою брендів GASANOVA та Damirli. Таким чином спортивний поєдинок став для Усика гарною нагодою привернути увагу всього світу до української культури — зокрема, моди і музики.
Мстислав Чернов, режисер-документаліст
"Я дуже вдячний. Але, напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який скаже, що ніколи б хотів мати нагоди зняти цей фільм. І я б залюбки обміняв цю нагороду на те, щоб Росія не нападала на Україну". Ці пронизливі слова належать Мстиславу Чернову — найтитулованішому українському документалісту, а сказав він їх 11 березня 2024 року на сцені лос-анджелеського кінотеатру "Долбі", отримуючи "Оскар" за фільм "20 днів у Маріуполі".
Разом із колегами-репортерами Євгеном Малолєткою та Василисою Степаненко, з якими вони потрапили в облогу в оточеному росіянами Маріуполі, 40-річний харків’янин Чернов зняв страшний фільм-документ про облогу міста, який назавжди залишиться в історії людства. Окрім "Оскара", у "портфелі" Чернова Пулітцерівська премія, відзнака Британської кіноакадемії BAFTA, приз глядацьких симпатій на фестивалі "Санденс". Але всі вони — тільки привід йти далі та працювати, фіксувати цю війну, аби світ не забував. Так, у січні на кінофестивалі "Санденс" відбудеться прем’єра його нової документальної стрічки "2000 метрів до Андріївки", що розповідає, як українські війська долають вузьку смугу лісопосадки, щоб звільнити окуповане росіянами село Андріївка біля Бахмута.
Ярослава Магучіх, легкоатлетка
Ярослава Магучіх стала першою українською легкоатлеткою, що виборола дві медалі на Олімпійських іграх: бронзу в Токіо-2020 та золото в Парижі-2024, а також вона тепер є зіркою соціальних мереж завдяки своїй методиці відпочинку між стрибками. Стати олімпійською чемпіонкою їй допоміг стрибок на 2,0 метри. Цього ж року вона стала авторкою нового світового рекорду — 2,10 метра.
Про олімпійський рік — у якому були травми та драми, мало вихідних, багато годин тренувань та життя на відстані від рідних — Ярослава розповідає як про велику пригоду: "Не відчуваю фізичної втоми, могла би ще стрибати й стрибати, але виплескала всі емоції".
Юлія Пеліпас, засновниця бренду Bettter
Для бренду Bettter, заснованого стилісткою Юлією Пеліпас, 2024-й став роком колаборацій, про які говорили у світі, — навесні вийшла ексклюзивна колекція для Galeries Lafayette Haussmann, літо розпочалося зі співпраці з лондонським брендом Gieves & Hawkes, а найгарячішою у всіх сенсах стала робота з культовим спортивним брендом FILA. Юлія Пеліпас представила свій погляд на ретроестетику італійської марки, надихнувшись образами тенісних зірок 1970-х.
Юлія Пеліпас — стилістка, дизайнерка, засновниця апсайклінг-бренду bettter, яка за останні 20 місяців змогла стати потужним голосом України в модному світі. Спочатку колишня fashion-директорка українського Vogue після повномасштабного вторгнення трансформувала сайт свого бренду і соцмережі у медійну платформу Bettter. Given Name. Community, яка допомагає просувати представників креативної індустрії країни на міжнародному ринку. "Люди не можуть і не повинні отримувати роботу чи підтримку через жалість, — впевнена Юлія. — Мій головний меседж у спілкуванні та публічній комунікації: українська креативна індустрія — це ком’юніті напрочуд завзятих людей, які готові та вміють працювати задля результату, і з ними важливо налагоджувати співпрацю на довгострокову перспективу".
Ольга Харлан, шаблістка
Ольга Харлан принесла Україні першу медаль літньої Олімпіади в Парижі: вона стала бронзовою призеркою з фехтування на шаблях. У матчі Ольга здолала представницю Республіки Корея Чої Сібін з рахунком 15:14. Цю перемогу Ольга Харлан присвятила всім українцям, захисникам і захисницям та тим спортсменам, які загинули через російську агресію.
Харлан відома своєю принциповістю: зокрема, не потиснула руки російським спортсменам, попри всі правила. І на чемпіонаті світу з фехтування, що проходив у Мілані в липні цього року, відмовилася "привітати" рукостисканням після своєї перемоги Анну Смірнову, "нейтральну" атлетку з Росії. Росіянка оскаржила такі дії, Харлан дискваліфікували, але після світового розголосу Міжнародна федерація фехтування скасувала дискваліфікацію. Харлан допустили до Олімпіади 2024 року в Парижі, а спортсменам дозволили не тиснути руки суперникам.
Шаблістка впевнена, що сьогодні участь у важливих змаганнях має додакову місію: говорити зі світом про війну, розв'язану Росією: "Ми заслуговуємо на те, щоб про Україну знали. Наша місія як спортсменів — розповідати про війну. Ми тут для того, щоб нагадувати всім, що ми стоїмо за своє. Якщо наші хлопці та дівчата борються на фронті, я повинна боротися також".
Василіса Степаненко, журналістка
"Я дуже люблю людей і хочу бути поруч із ними. Війна — це трагедія, але мені пощастило мати роботу, яка допомагає", — говорить 25-річна харків’янка Василиса Степаненко, журналістка Associated Press, лавреатка Пулітцерівської премії та премії імені Шевченка, продюсерка документального фільму "20 днів у Маріуполі", який здобув премію Оскар у 2024 році.
Василиса у складі команди Associated press, разом із журналістами Мстиславом Черновим та Євгеном Малолєткою, були єдиними міжнародними журналістами, які працювали під час облоги Маріуполі в місті та показали світові бомбардування росіянами пологового будинку, братські могили, загибель людей. Після пережитого досвіду Василиса продовжує працювати, знімаючи відеорепортажі для Associated press про війну в Україні. Сьогодні Степаненко — одна з найтитулованіших журналісток у світі: після Пулітцера вона отримала нагороду британської премії Royal Television Society 2023 в номінації "Молодий талант року", а влітку здобула Livingston Awards, відому як "Пулітцер для молоді". Її присудили за журналістські розслідування, зроблені вже самостійно за останній рік, — сюжети про катування людей в Ізюмі, про тих, хто пройшов через фільтраційні табори, та про цивільних, що повернулись із російського полону. У Нью-Йорку журі відзначило людяність і проникливу силу її репортажів.
Карина Мазяр, модель
Юна українська модель Карина Мазяр точно запам'ятає 2024-й — на початку року вона стала героїнею колекційної обкладинки Vogue Ukraine Edition 5, знімання якої відбувалися в стінах Київського військового ліцею імені Івана Богуна разом із кадетами. А у вересні потужно дебютувала на світових подіумах — відкрила шоу Versace весна-літо 2025, а також вийшла на показах Miu Miu, Louis Vuitton, Saint Laurent, Loewe.
Іван Уривський, театральний режисер
"Для мене головне — щоб український театр був якісним і цікавим, щоб нас відкривали у світі. І це справжня насолода — бачити, як на головному театральному фестивалі світу твої актори після вистави виходять на поклін з прапором України", — говорить найвідоміший театральний режисер країни Іван Уривський. Саме з ім'ям Уривського — режисера Національного драматичного театру імені Івана Франка, лауреата Шевченківської премії 2024 року — пов'язують театральний бум в Україні. Під час повномасштабної війни 34-річному Уривському вдалося привернути увагу тисяч глядачів до української класики, пропонуючи новаторський погляд та сучасні сценічні рішення.
Слава його найгучніших вистав вже вийшла за межі України: цьогоріч Уривський представляв Україну на найпрестижнішому у світі театральному фестивалі в Авіньйоні з виставою "Калігула" за однойменною п’єсою Камю. У розлогій рецензії для видання sceneweb.fr французький журналіст Крістоф Кандоні пише, що в контексті російсько-української війни ця історія про тирана, блискуче зіграного молодими акторами, видається особливо "пронизливою і небезпечною" — як недвозначний натяк світові. Тим часом головний гіт режисера, вистава "Конотопська відьма" за однойменною п’єсою Квітки-Основьяненка, вже впевнено крокує світом: в січні 2025 року розпочинається велике європейське турне вистави, в рамках якого українську "Конотопську відьму" покажуть у Берліні, Женеві, Празі, Парижі та інших містах Європи.
Оксана Карпович, режисерка-документалістка
34-річна Оксана Карпович — українсько-канадська режисерка, письменниця та фотографка. Живе і працює між Києвом і Монреалем. На початку вторгнення вона повернулася в Україну, аби продовжити роботу над повнометражним фільмом; проте війна внесла свої корективи: працюючи фіксеркою для міжнародних медіа, Оксана слухала перехоплені розмови російських окупантів — і так народилася ідея фільму "Мирні люди", який зрештою став однієї з найгучніших українських стрічок року.
"Мирні люди" — картина, побудована на перехоплених розмовах російських окупантів зі своїми близькими і водночас нетрадиційне роуд-муві деокупованими українськими територіями, яке демонструє руйнування, спричинені повномасштабним російським вторгненням. На цьогорічному Берлінському кінофестивалі фільм здобув спеціальну відзнаку від екуменічного журі в секції Forum і спеціальну згадку від журі Amnesty International; переміг в категорії "Найкращий документальний фільм" на Краківському фестивалі, отримав відзнаку як "Найкращий документальний фільм" на кінофестивалі в Гонконзі. Загалом стрічка, яка вразила міжнародну публіку відвертістю та наочно демонструє, що російсько-українська війна – це не "війна путіна", а війна, в який беруть участь сотні тисяч російських громадян, чиї розмови зафіксовані у перехоплених СБУ аудіозаписах, викликала великий міжнародний резонанс: фільм вже встигли подивитися в Ірландії. Франції, Штатах, Канаді, Аргентині.
Лілія Літковська, дизайнерка, засновниця бренду Litkovska
У 2024-му Лілія Літковська не тільки встигла відкрити в Києві новий простір LITKOVSKA BASECAMP, який розташувався у самому центрі міста — на Лютеранській, 21, але й зробила кілька потужних міжнародних проєктів. Так, у квітні бренд LITKOVSKA відкрив власну інсталяцію в концепт-сторі Dover Street Market Ginza в Токіо. Інсталяція була покликана привернути увагу японських поціновувачів моди до глибшого вивчення українських традицій та сучасної культури. У вересні дизайнерка вже об'єдналася з британським митцем і засновником SHOWstudio Ніком Найтом — вони створили спільну капсулу задля підтримки українських дітей. Колаборація LITKOVSKA х Nick Knight була ініційована міжнародною гуманітарною організацією Be an Angel. Речі з колаборації з’являться в продажу з лютого 2025 року. Увесь прибуток спрямують на підтримку проєкту допомоги українським дітям.
Катерина Садурська, спортсменка
Катерина Садурська встановила вже сім світових рекордів у фридайвінгу та шість разів ставала чемпіонкою світу. Вона є першою жінкою у світі, яка досягла глибини 84 метрів у дисципліні "постійна вага без ласт" (Constant Weight Without Fins, CNF), що є абсолютним світовим рекордом. Її переможна хода почалася у липні 2023 року — саме тоді вона вперше встановила світовий рекорд, пірнувши на 74 метри. За півтора року свій же рекорд вона поліпшила на десять метрів — 2 грудня 2024 року Садурська знову переписала історію.
Катерина активно популяризує фридайвінг та є важливим символом підтримки України на міжнародній арені під час війни. "Ці змагання — більше, ніж просто спорт. Це можливість для мене представляти Україну та демонструвати світу, що ми готові до боротьби і перемог, але нам потрібна підтримка", — розповіла спортсменка після встановлення чергового світового рекорду.
Нікіта Кадан, художник
"Мистецтво говорить про досвід війни на інших рівнях, аніж журналістика, і принципово відмінне від пропаганди. Мистецтво дивиться на війну з тих місць, з яких на неї ще не дивилися, і може розповідати це світові універсальною мовою", — говорить український художник Нікіта Кадан, багаторазовий учасник Венеційської бієнале та призер Спеціальної премії Future Generation Art Prize 2014. Саме це стало його місією як митця та громадянина за час повномасштабної війни: розповідати про катастрофу війни с позиції художника.
Кадан блискуче робить це, беручи участь у групових та персональних виставках по всьому світу: від ярмарки Art Basel у Майамі, де навесні 2022 року він представив кілька малюнків вугіллям, у яких слова "Дети" та "Люди" (російською — як звернені до окупантів написи на парканах та стінах окупованих сіл та місті) накладені на зображення сірого неба та чорної зораної землі; до цьогорічної виставки PinchukArtCentre "З України: Сміливі мріяти" під час бієнале у Венеції, де він представив полотна, на яких зображує злочини російської армії на Київщині у 2022 році, а також понівечені війною пам’ятки радянської культури – ініціюючи розмову про колоніальні травми України.
Цьогоріч робота Кадана "Сонце II" (2022) увійшла до колекції Інституту сучасного мистецтва в Маямі (ICA Miami): полотно, виконане вугіллям на папері, є частиною великої серії малюнків, яку художник почав створювати на початку російського вторгнення в Україну. А у грудні вийшло інтерв’ю Нікіти Кадана з всесвітньовідомим критиком Гансом Ульріхом Обрістом, у якому вони говорить про роль мистецтва у часи війни.
Людмила Кіченок, тенисістка
Українка Людмила Кіченок — єдина наша тенісистка, яка вже двічі вигравала турніри Великого Шлема. У вересні 2024 року разом з представницею Латвії Оленою Остапенко вона стала переможницею Відкритого чемпіонату США в парному розряді.
"Цей сезон точно був найкращим у моїй кар'єрі, тому я не можу нарікати, що щось могло б бути кращим. Можливо, фінал Australian Open міг скластися краще. Наприклад, як у нас усе виходило на US Open — там упродовж усього турніру все йшло на наш бік. А ось в Австралії у нас було два дні перед фіналом, і вони зіграли не на нашу користь", — згадує Кіченок цей рік в інтерв'ю порталу "Великий теніс України".
