Стрибунка у висоту Ярослава Магучіх провела блискучий спортивний сезон: встановила світовий рекорд і взяла омріяне золото на літній Олімпіаді в Парижі. Бити власні результати – новий виклик легкоатлетки.

Вона прокинулась, кремовою підводкою Inglot намалювала на очах синьо-жовті стрілки-талісмани. Заплела коси (давній ритуал, що допомагає опанувати емоції). І відчула, що готова фізично і психологічно подолати планку 2,10 м. 7 липня цього року на змаганнях "Діамантової ліги" в Парижі українська стрибунка у висоту Ярослава Магучіх встановила світовий рекорд. Доти він тримався нездоланим 37 років.

Перший стрибок у 1,95 м дався їй тільки з другої спроби, що для спортсменки рівня Магучіх радше виняток із правила (за місяць до цього вона отримала травму стегна). Потім були спроби на 2,01 м і 2,03 м: вдалий останній стрибок уже забезпечив її перемогу в змаганнях. Із золотом у кишені відкрилось друге дихання – дівчина вистрибнула на 2,07 м, а слідом на рекордні 2,10 м. За місяць до цього, на чемпіонаті Європи в Римі, власниця попереднього рекорду у 2,09 м, болгарська легкоатлетка Стефка Костадинова, нагороджуючи Магучіх золотою медаллю, сказала, що бачить у ній наступницю. "Її віра окрилила мене", – захоплено каже спортсменка. Я питаю про власну віру в себе. Магучіх зі сміхом згадує, як на пресконференції "Діамантової ліги" в Парижі представилась світовою рекордсменкою замість чемпіонки світу. Обмовка за Фрейдом.

Той фантастичний фосбері-флоп – техніка стрибків через поперечину, вигадана американським атлетом Діком Фосбері 1968 року, – у Парижі зробив Магучіх першою стрибункою світу. Тиждень після цього Ярослава відсипалася, мала сили лише на пілатес, але відчувала щастя й наповнення: відтепер на кожному міжнародному змаганні на електронному табло буде написано "Світовий рекорд належить Ярославі Магучіх, Україна". "Пишаюся тим, що змогла вписати свою країну в історію легкої атлетики", – каже спортсменка.

Магучіх прийшла в спорт у 7 років за компанію зі старшою сестрою, яка згодом покинула тренування. До 11 років Рося шукала себе – займалася карате, бігом з бар’єрами, стрибала в довжину, доки не знайшла справу життя, закохавшись у висоту. Від початку повномасштабної війни вона зі своєю командою тренується в бельгійському Гесден-Золдері і вже стала місцевою знаменитістю. "Нові сусіди приїздять на всі мої змагання, підходять привітатися після виступів", – каже Ярослава. Дім стоїть поруч із лісом та озером – вона влаштовує там пробіжки або просто гуляє, а коли сумує за ритмом великого міста – сідає в авто і мчить в Амстердам чи Брюссель.

"Пишаюся тим, що змогла вписати свою країну в історію легкої атлетики"

Ми знімаємо Магучіх у Парижі, за день після закінчення спортивного сезону, який наразі виявився найкращим в її кар’єрі. Вона перемогла в усіх чотирьох етапах "Діамантової ліги" – у Стокгольмі, Парижі, Лозанні та Цюриху – і третій рік поспіль втримала першість у фіналі в Брюсселі; з чемпіонату світу в приміщенні, що проходив у Глазго, привезла срібло; виграла чемпіонат Європи в Римі та взяла золото на Олімпійських іграх у Парижі. "Нарешті можу видихнути", – усміхається вона і з головою поринає у знімальний процес.

Фотографувати Ярославу Магучіх – задоволення: висока (181 см), струнка (57 кг), з кубиками преса, тонкими рельєфними руками, копицею світло-русявого волосся і сіро-зеленими очима. Справжня модель, для якої перебувати перед об’єктивом камери цілком природно. Каже, що любить творчу атмосферу, не відчуває плину часу, тішиться, коли її запрошують у такі проєкти. Але пам’ятає: саме спортивні досягнення дають їй можливість з’являтись на сторінках модних видань (це вже третє знімання для Vogue Ukraine) та бути амбасадоркою відомих брендів (у Ярослави багаторічні контракти з Puma та Omega, а нещодавно вона стала обличчям українських марок CHER'17 та ReO).

Про олімпійський рік – у якому були травми та драми, мало вихідних, багато годин тренувань та життя на відстані від рідних – Ярослава розповідає як про велику пригоду: "Не відчуваю фізичної втоми, могла би ще стрибати і стрибати, але виплескала всі емоції". Ми записуємо онлайн-інтерв’ю під час її відпустки в Туреччині, на узбережжі Кемера, куди напередодні свого 23-річчя Магучіх вирушила з нареченим, українським бар’єристом Назаром Степановим. В планах у Ярослави – дозволити собі все, на що не вистачало часу в періоди інтенсивних тренувань: спати досхочу, додивитися серіал "Емілі в Парижі" й дочитати біографію Анни Вінтур авторства Емі Оделл (паперові книги – пристрасть спортсменки); багато плавати й пірнати, засмагати під ніжними променями осіннього сонця, вчитися танцювати румбу, їсти піцу та бургери (тренерка Тетяна Степанова дозволила). На запитання про спортивну вагу відповідає: "У відпустці в мене немає звичних навантажень – я менше їм і тому худну. Але якщо раптом наберу зайве, докоряти собі не стану, – тренування та здорові харчові звички швидко повертають у форму".

Перемога, яка вимірюється міліметром чи мікросекундою, – не завжди тільки талант, помножений на спортивний гарт, титанічну працю та численні обмеження. Це ще і вдалі обставини. Світовий рекорд і поготів – не закономірність, а фантастичне спортивне везіння, яке може трапитись лише раз на життя. "Потрібно поважати кожного спортсмена, який здобув право виступати на великих міжнародних змаганнях, – це складний та довгий шлях, – каже Магучіх. – Коли живеш спортом, для тебе не існує нічого важливішого: не можеш поїхати додому, коли захочеться, танцювати з друзями до четвертої ранку, – тому що є режим, є мрія". Після рекордного результату в Парижі Ярослава продовжила готуватись до однієї з найважливіших подій у спортивному житті. Церемонію відкриття Ігор та виступи Селін Діон та Леді Гаги вона дивилась як звичайна людина – онлайн на дивані: "Не могла повірити, що я – теж частина свята".

За три дні до виступу вона приїхала до олімпійського містечка, розташованого на північ від французької столиці у районі Сена-Сен-Дені. Масштаб події, помножений на величезні очікування від фаворитки сезону, міг би спричинити неабиякий психологічний тиск. Але в лексиконі Ярослави немає слова "тягар" – і загалом жодного надриву. "Мій досвід і віра стількох людей навпаки мотивували та надихали, – згадує свої відчуття спортсменка та порівнює їх з емоціями в Токіо, під час Олімпіади-2020, коли через пандемію в залі не було глядачів і підтримки не відчувалось. – У Парижі моя впевненість зростала щодня". Поєднання надзвичайної стресостійкості з мрійливістю у цій дівчині заворожують.

Сьогодні на великих змаганнях в секторі стрибунок не відчувається суперництва – тут панує атмосфера сестринства, де вітають одна одну із вдалим виступом і підтримують в разі невдачі. Ярослава каже, що ще п’ять років тому кожна стрибунка була сама по собі, ніхто ні на кого не звертав увагу, тоді як у чоловічому секторі завжди вітав "дух вечірки". "Ми почали більше спілкуватися одна з одною та, оскільки склад на змаганнях наполовину той самий, з часом здружились, з’явилася ця розслаблена атмосфера, що допомагає показати гарний результат, – розповідає дівчина. – А змагаюся я насамперед із собою".

Світлини зі стадіону Стад де Франс, на яких закутана в термоковдру Магучіх відпочиває між стрибками, облетіли шпальти світових видань – від The New York Times до Daily Mail. Міжнародні журналісти прозвали її Сплячою красунею. "Цей лайфгак мого другого тренера Сергія Степанова я практикую з 2018 року, – пояснює спортсменка. – Він допомагає економити енергію та підтримувати м’язи розігрітими, готовими будь-якої миті до стрибка". Засинати, ледь торкнувшись подушки, – супернавичка Ярослави, вона робить це в поїздах, автобусах, літаках і навіть вдома у Дніпрі, під час повітряних тривог. Але не після перемоги у змаганнях – тоді емоції зашкалюють: "Я виграла олімпійське золото, Іра Геращенко – бронзу. Святкували майже до ранку".

Головний старт сезону, до якого вона готувалася три роки – а фактично йшла все життя, – промайнув за мить. Церемонію закриття Олімпіади, коли Том Круз стрибнув з даху стадіону у традиції блокбастеру "Місія нездійсненна", Ярослава знов побачила у трансляції. Питаю, чи вдалося їй уникнути постолімпійського спустошення. Вже двократна олімпійська чемпіонка (з Токіо вона привезла бронзу) зізнається, що сумує за галасливими трибунами й особливою атмосферою Ігор: "Ейфорія тривала два тижні, але я сподіваюсь, що у мене буде ще не одна Олімпіада і багато можливостей, які дає спорт". Одну з них вона вже використала – Магучіх передала три мільйони гривень зі своїх призових на благодійність: мільйон перерахувала фондам, що займаються порятунком тварин, стільки ж – на збір Ігоря Лаченкова для ЗСУ і по пів мільйона – медичному батальйону "Госпітальєри" та патронатній службі "Янголи Азову". "Я регулярно відправляю донати, але вперше зробила це публічно, бо маю надію, що мій вчинок надихатиме інших", – каже Ярослава.

У мріях спортсменки на наступний рік – здобути нові перемоги: на чемпіонаті Європи в Нідерландах та чемпіонаті світу в Китаї. Потім – підкорити висоту 2,12 м у приміщенні. Далі – примножити успіхи на літніх Олімпіадах в Лос-Анджелесі у 2028-му й австралійському Брисбені у 2032 році. А ще зіграти весілля, дочекатися перемоги Україні та тримати високу планку щонайменше 10 років. "У житті всяке трапляється, але в мене є план", – повідомляє атлетка.

Фото: Antoine Harinthe @homeagency
Стиль: Cristina Firpo @cristinafirpo
Зачіски: Kyoko Kishita @kyokokishita@homeagency
Макіяж: Tiziana Raimondo @tizianaraimondo@homeagency
Сет-дизайнерка: Alice Jacobs
Продюсер: Mohamed Boufenghour
Продакшн: Farago Projects
Постпродакшн: OFFICINAOTTO
Диджитал: Marco Meazza
Асистент фотографа: Pete Hawk
Асистентка стилістки: Margaux Lesgui Асистент сет-дизайнерки: Ilan Aksoul
Асистенти продюсера: Alberte Bateman, Yones Lakhbab