24 лютого, у другі роковини початку повномасштабної війни, на телеканалі "1+1" відбудеться всеукраїнська прем’єра документальної стрічки Алана Бадоєва "Довга доба". Напередодні ми розпитали Алана, як народився цей фільм.
22 лютого стрічку "Довга доба" показали в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. У цей важливий момент сам режисер знаходився вдома, в Україні, адже в цей день у Чернігові відбувся спеціальний показ картини для містян. Тож представників Північноатлантичного альянсу Алан вітав з екрану у форматі прямого включення. Виступаючи перед учасниками стратегічної сесії, Бадоєв зазначив: "Коли ви будете дивитися цей фільм, пам'ятайте: такий вигляд має боротьба за життя, за свободу, за майбутнє. За мир варто боротися".
У цьому весь Алан — навіть говорячи про війну, насправді він говорить про життя. Ми записуємо наше інтерв’ю у Будинку кіно за кілька тижнів до прем’єри "Довгої доби", сидячи у легендарному ресторані-клубі "Вавилон", який так люблять українські кіношники. Режисер п’є каву й усміхається — він у помітно піднесеному настрої напередодні київської прем’єрі. Під час інтерв’ю телефонує його батько Казбек Бадоєв — просить допомогти купити костюм на кінопоказ сина.
Алан Бадоєв має репутацію одного з найвпливовіших режисерів та продюсерів країни і точно найзірковішого кліпмейкера (він знімав відео для Тіни Кароль, Гайтани, Макса Барських та ONUKA), за плечима якого три повнометражні фільми та понад 600 кліпів. Не цурався Алан співпрацювати і з артистами з Росії. У розмові 43-річний справляє враження дуже гармонійної та цілісної людини, проте зрозуміло, що за цим фасадом — роки роботи над собою. Бадоєв каже, що, коли почалося повномасштабне вторгнення, окрім розпачу від страшних подій, він відчував і розчарування у собі — через те, що роками працював з російськими музикантами та отримував там музичні премії.
"Я відчув, що все, що я робив раніше, ніяк не допомагало моїй країні, що в цьому тепер немає сенсу. Коли розумієш це у 42 роки, стає боляче". Втім, внутрішня криза допомогла Алану усвідомити, як варто діяти далі. Стала в нагоді освіта режисера-документаліста. На перетині 1990-х і нульових він навчався в Київському університеті культури та мистецтв, у майстерні знаного документаліста Георгія Шкляревського, а 2001 року зі своїми першими стрічками став лауреатом студентського кінофестивалю Fast Fest Weekend.
Саме тому, розповідає Алан, на події повномасштабного вторгнення він дивився не тільки як звичайна людина, яка переживає біль та розпач, а як режисер, що бачив навколо "наснажливі історії, які мають бути розказаними". "Згадайте, скільки тоді в наших телефонах було файлів: фото, відео, аудіозаписів. Проте було зрозуміло, що ці файли скоро стануть білим шумом. Але я знав: щоб їх зберегти, треба подбати про драматургію — зібрати все докупи та розповісти історію. Люди люблять історії, я вірю, що історії творять дива".
"Довга доба" — фільм-хроніка, побудований на документальних кадрах, знятих українцями на свої телефони. За весь час команда Бадоєва отримала 200 годин відеоматеріалів від 12 тисяч українців з різних куточків країни — від Чернігова до Харкова. У 2022-му, в перший рік роботи над стрічкою, Бадоєв разом з режисеркою монтажу Яною Мазаною та редакторкою Ганною Володавчик збиралися по п’ятницях в офісі, дивилися матеріал та сортували його.
"Я для себе одразу визначив, що хочу зробити фільм з реальною енергією, — розповідає Бадоєв про свою ідею. — Коли йдуть бойові дії, ще рано знімати художні картини про війну. Але те, що ми точно можемо — закапсулювати час, зробити так, щоб увесь світ побачив наші історії і ніхто ніколи не сказав, що нас немає, що України не існує". Бадоєв згадує, що перші вісім місяців перегляду історій українців вони з командою багато плакали, а ще він іноді "хапався за голову від думок про те, як об’єднати розрізнені сюжети у фільм".
"Найскладніше в цій роботі — що ти зазираєш у життя реальних людей. З іншого боку, ти шукаєш в них історії, колізії, драматургію. Від цього моторошно. Що три дні мене нагрібало чужим болем, і я залишав кабінет, ходив, гуляв і видихав. І говорив собі: ти мусиш сісти в крісло і продовжити".
Перша версія фільму тривала 10 годин, друга — п’ять. Зрештою стрічка стала двогодинною. У ній вісім головних героїв і багато персонажів, історії яких згадуються лінійно. Серед головних — люди з різних міст: відважна фотографка з Херсона, яка документує спротив містян під час окупації; помічник лісника із селища Іванків на Київщині, який веде відеощоденник та фіксує все, що бачить навколо, — загибель односельців, окупантів у власному дворі та зрештою звільнення Іванкова; мати з донькою в Маріуполі, які не втрачають надію і щодня виходять з підвалу надвір, аби побачити сонце і вигуляти свого собаку; невелика група військових на Миколаївщині на самому початку вторгнення, які відчайдушно фільмують, як потрапили під артилерійський обстріл. Режисерський підхід Алана насамперед емпатичний — він показує нам людей, які навіть у страшних обставинах не втрачають жаги до життя, хоч би яким нереальним це здавалося. Вони жартують, надсилають відеоповідомлення коханим, турбуються про тварин поруч.
На жаль, не всі герої фільму "Довга доба" вижили. Він завершується історією родини Жуків — Романа та Олени, відомих активістів із Закарпаття. Кілька років тому вони заснували волонтерський проєкт Chysto.de та займалися прибиранням річок, парків, водосховищ. Їхньою пристрастю була турбота про Вільшанське водосховище — так зване Закарпатське море, на березі якого вони влаштовували екопікніки. З початком вторгнення Роман Жук, батько двох синів, доєднався до лав ЗСУ, був розвідником. Він загинув у травні 2022 року на Запоріжжі.
Алан Бадоєв розповідає, що коли отримав файли від дружини загиблого захисника Олени і переглянув їх, нарешті зрозумів, якою буде сама стрічка і її головна думка. "Пам’ятаю, я дивився матеріали від Олени — просто як неймовірне кіно про їхнє життя. Я захопився цією родиною — такі красиві, молоді, відчайдушні у боротьбі за свій край. Вони такі просунуті і сучасні — я дивився на них і думав: оце і є нова Україна. Саме про таку Україну мій фільм".
Алан Бадоєв наголошує: "Довга доба" — не про смерть, а про жагу до життя, адже її транслює кожен герой стрічки, хоч би які страшні випробування він чи вони проходили. Каже, що його самого цей фільм навчив багатьох речей. "Я дізнався, що Україна така різна і така однакова водночас, тому що гордість, прагнення до життя — це наше спільне. Що зло існує, і воно набагато чорніше, ніж нам показують у кіно, — воно просто їдке. Я відчув, що бувають великі серця та велика сміливість. Коли я дивлюся на нашу героїню, фотографку з Херсона Олену, яка кричить в обличчя російським солдатам: "Йдіть геть", я думаю: а я би так зробив?"
У лютому, напередодні прем’єри на каналі "1+1", стрічка два тижні була в обмеженому прокаті, який мав ще й благодійну мету — за цей час вдалося зібрати понад мільйон гривень на реабілітацію важкопоранених військових (всеукраїнський прокат "Довгої доби" продовжиться навесні). Фільм матиме і закордонну історію, адже, за словами Алана, показ у штаб-квартирі НАТО — це тільки початок: вже з весни стартує міжнародний прокат фільму, який охопить понад 40 країн. Тим часом у самого Бадоєва найемоційніший сеанс "Довгої доби" ще попереду: він хоче показати фільм своїм дітям, сину Борису та доньці Лоліті, які давно живуть за кордоном.
"Коли дочка запитує: "Як ти?" — я завжди відповідаю: "Все добре". Але є дещо важливе, що я хотів би їй згодом показати — те, чим я жив останні два роки. Я хочу, щоб вони подивилися фільм і зрозуміли, що таке свобода і що таке помилка. А ще я хотів би, щоб вони трішки пишалися своїм батьком".
Текст: Daria Slobodianyk
Відеоінтервʼю: Maryna Shulikina
Операторка/ режисерка монтажу: Yuliia Pikhotska
Друга операторка: Oleksandra Vdovychenko
Фото: Vic Bakin
Звукозапис: Xenia Vynogradova
Світло: Oleksiy Kuzmenko
Візаж і зачіска: Daria Zhadan
Продюсер: Sasha Dudchenko
